1. Принципи педагогічного менеджменту, поняття маркетингу.

Аналіз системи управління різними типами сучасних навчальних закладів У країни в дослідженнях В.І. Бондаря, Л.М. Кащук, Н.Л. Коломийського, Н.Г. Комаренко, В.В. Крижка та ін. дав змогу сформулювати принципи педагогічного менеджменту.

Так, переходячи до розгляду сутності основних принципів педагогічного менеджменту (В.І. Маслов, В.В. Шаркунова), які використовують керівники вищих навчальних закладів, зазначимо: принцип єдності централізму та демократії, що у нашому суспільстві тривалий час був дуже заполітизованим і розумівся однобічно. Демократичний централізм означає поєднання колективних форм керування (конференції, педагогічні ради, збори колективу) а постійною працею, співробітництвом з керівниками громадських організацій, здійсненням контролю рішень колегіальних нарад.

Принцип соціальної детермінації в управлінні вищим закладом освіти вимагає насамперед розуміння кожним із суб'єктів ВНЗ, а не тільки керівними кадрами, головних соціальних завдань у здійсненні професійної підготовки молодого покоління майбутніх фахівців до продуктивної життєдіяльності на конкретному етапі історичного розвитку держави і у відповідній галузі народного господарства.

Принцип гуманізації і психологізації націлений на подолання абсолютного керівництва й авторитаризму у відносинах між людьми, досягнення і постійне підтримання позитивного морально-психологічного клімату через повагу до особистості кожного члена колективу закладу освіти.

Принцип правової пріоритетності та законності припускає узгодження діяльності менеджера освіти із законодавством України в питаннях надання обов'язкових і додаткових освітніх послуг, організації праці, захисту прав людини.

Принцип науковості та компетентності передбачає всебічну поінформованість менеджера освіти як суб'єкта управління навчально-пізнавальним процесом чи навчально-виховним закладом й урахування ним різноманітних аспектів знань (правових, економічних, психологічних, педагогічних, управлінських) під час реалізації своїх функціональних завдань, а також урахування різних соціальних зв'язків і факторів розвитку особистості.

Принцип інформаційної достатності в педагогічному менеджменті визначається його вирішальною роллю на всіх етапах управлінського циклу, що має місце під час керування макро- чи мікропедагогічними системами: оперативного аналізу, прогнозування, планування, прийняття рішень, організації їх виконання, оцінки якості результатів і коригування дій виконавців.

Принцип аналітичного прогнозування припускає здійснення реальних прогнозів на основі всебічного аналізу реальних ситуацій і побудови конкретних моделей функціонування педагогічного процесу чи закладу освіти на кожному з їх рівнів і в різному часовому режимі: оперативному, тактичному та стратегічному.

Принцип оперативного регулювання припускає чіткість організації праці кожного члена колективу, визначення та розподіл їхніх функціональних і посадових обов'язків та функцій, постійну підтримку каналів прямого й зворотного зв'язку, налагоджену систему взаємодії всіх елементів керування, запрограмовану наявність резерву виконавців і відповідних енергоресурсів.

Принцип зворотного зв'язку за своєю сутністю спрямований на інформаційне забезпечення управлінської діяльності менеджера освіти. Але на відміну від принципу інформаційної достатності він має специфічні особливості, оскільки забезпечує задоволення потреб щодо здійснення організаційно-регулятивних функцій педагогічного процесу, а також функцій, що контролюють і коригують його основні етапи.

Принцип наступності і перспективності припускає серйозне вивчення менеджером освіти провідних досягнень управлінської думки вітчизняних і зарубіжних авторів минулого та сьогодення, вдумливе використання і творчу переробку досягнень передового управлінського досвіду в соціально-педагогічній сфері, а не пряме його наслідування й копіювання. Крім того, цей принцип передбачає урахування менеджером освіти також специфіки функціонування певної педагогічної системи, що має свою історію та національні особливості.

Принцип стимулювання кадрів у професійній діяльності менеджера освіти, який розуміється як створення сприятливих морально-психологічних і матеріальних умов, що сприяють творчій праці, посиленню інтересу до неї, відбиває об'єктивну закономірність функціонування соціально-педагогічної системи, відповідно до якої в будь-якій справі вирішальна роль належить виконавцям..

Принцип фінансової і ділової ініціативи, з одного боку, фіксує принципові зміни в системі економічних відносин, у яких перебувають заклади національної системи освіти, скорочення і нестабільності фінансування соціокультурної і матеріально-технічної сфер їх розвитку, виникнення конкуренції на національному ринку освітніх послуг. З іншого боку, цей принцип вказує на необхідність значного підвищення рівня ділової активності, фінансової самостійності та творчої ініціативи менеджера освіти як керівника певного навчального закладу.

Саме зазначеними принципами керуються нині менеджери освіти під час управління вищими навчальними закладами в умовах ринкової економіки.

Освітній маркетинг – це один із напрямів діяльності з управління навчальним закладом в умовах ринкової економіки, який забезпечує дослідження попиту на освітні послуги та певні знання понад встановлені державою стандарти, впливає на розвиток освітніх потреб громадян шляхом розроблення й впровадження концепції надання їм якісного освітнього продукту.

Педагогічний маркетинг – це вид діяльності, спрямований на вивчення освітнього

середовища, створення та розвиток ринку освітніх послуг й стимулювання попиту на них.

2. Основні функції освіти. Соціальна організація системи освіти.

Розглядаючи освіту як соціокультурний елемент, як частину культури відповідного суспільства, як результат соціокультурної взаємодії людей, що проявляється у формі пізнання і його кінцевих результатів (знань, досвіду, вмінь і навичок), визначають функції освіти.

• Культурна функція забезпечує передання від покоління до покоління культурної спадщини, відтворення та розвиток культури.

• Професійно-економічна функція визначає характер взаємозв'язку освіти з розвитком продуктивних сил суспільства.

• Соціальна функція містить можливості впливу на соціальну структуру, створює певні канали соціальної мобільності, рольових та статусних переміщень.

• Виховна функція втручається у процес гармонізації та вдосконалення людських якостей, формування громадянина, стимулює саморефлексію — глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих потенцій.

• Функція соціального захисту поширює потенційні соціальні можливості людини у професійному й особистому самовизначенні, особливо за ринкових умов.

• Гуманістична функція освіти покликана забезпечити формування системи якості, які дозволять людині виконувати функції носія культури, духовності, творчо налаштованого суб'єкта суспільних відносин.

• Урбаністична функція розкриває вплив освіти на міграційні процеси (найбільше вона проявляється у діяльності вищої школи). Демографічна функція підкреслює вагомість культурно-освітніх факторів у демографічних процесах у державі (склад населення, тривалість життя, шлюбність, народжуваність тощо). Функція історичного спадкоємництва та наслідування соціального досвіду відтворює характер відносин із зовнішнім світом та відбиває різноманіття соціально-рольової структури суспільства.

• Соціалізаційна функція забезпечує засвоєння широкого кола цінностей, соціальних ролей і очікувань, на основі яких складається повсякденне життя людей.

• Функція соціального контролю проявляється у тому, що, перебуваючи у навчальних закладах по декілька годин на день учні та студенти одержують знання на основі стандартизованих підручників, виконують внутрішній розпорядок закладу, вимоги адміністрації та наставників, засвоюють звички і переконання, що пропагуються освітньою установою. Отже, освіта, тим самим, сприяє підтримці стабільності суспільства.

Соціальне управління в самому загальному розумінні - це управління, здійснюване у людському суспільстві, людьми стосовно людей. І суб'єкт, і об'єкт управління представлені тут людиною. Отже, в управлінських системах, які функціонують у соціальному середовищі, головним і провідним є людський фактор.

Основними категоріями соціального управління є суб'єкт, об'єкт, управлінський вплив, зворотні зв'язки, управлінська система. Проте їх зміст, форми і методи впливу, цілі взаємодії, принципи, на яких вони базуються, зовсім інші, кардинально відмінні від технократичних і біологічних систем. Усі відомі категорії набувають у соціальному управлінні конкретного вираження у діях людей, їх колективів та взаємозв’язках

Щодо системи освіти, керуючись впровадженою Е. Дюркгеймом типологією солідарності (органічна і механічна) як певного типу зв’язку між соціальними суб’єктами, можна здійснити логічну екстраполяцію цього поняття на управління системою освіти.

Соціальне управління системою освіти в різних країнах може здійснюватись, за нашим загальним визначенням, за механічною та органічною моделями. Механічна модель передбачає насадження і конструювання системи освіти «згори», через вертикаль управлінської влади і передбачає збереження гегемонії бюрократії у налагодженні навчально-виховного процесу в окремих ланках системи освіти. За органічною моделлю, система освіти конструюється «знизу» - від суб’єктів громадянського суспільства, і її структурно-функціональні характеристики є зумовленими соціальними діями первинних агентів соціалізації або ж суб’єктів ринкової економіки.

Отже, «суть соціального управління за умов демократичного розвитку суспільства на засадах ринкової економіки зводиться до координації. Звідси: організаційна структура демократичної системи соціального управління характеризує його складові елементи, а процес управління припускає проектування та реалізацію механізмів координаційної діяльності в межах сформованої організаційної структури соціального управління».

Реалізація цілей соціального управління є можливою за наявності відповідного забезпечення, яке поділяється на такі види: базове забезпечення (його основу складає інформаційне забезпечення), що характеризує стан елементів організації системи соціального управління і навколишнього середовища певної системи; нормативно-правове забезпечення (визначає правила поведінки певної системи в середовищі) та ресурсне забезпечення (включає в себе сукупність різних інструментів, що є у розпорядженні будь-якої соціальної системи). Отже, ця сукупність складається з різних засобів, джерел і можливостей, необхідних для реалізації певною системою визначених цілей. При цьому ресурсне забезпечення у структурному вимірі містить такі різновиди, як організаційне, економічне, соціальне (або соціально-кадрове), технічне і технологічне забезпечення.