Операційна діяльність 2015

Усунення негативних диспропорцій між ними є кардинальним завданням науково-технічної політики держави на найближчу перспективу.

Перехід до нової моделі економічного зростання треба здійснювати на засадах принципово нової фінансової й науково-технічної політики, заснованої як на врахуванні та зваженому виборі пріоритетів технологічного розвитку, так і на зіставленні прогнозів та реалій.

У надміру розбалансованому господарстві України найвиразніше виявляється деформація відтворювальної структури. Це обтяження ресурсної основи, надмірна увага розвитку природоексплуатувальних галузей тощо, що не відповідає сучасним типам технологічного розвитку.

Для структурної перебудови й упровадження необхідних прогресивних технологій слід використовувати різноманітні засоби централізованого регулювання і поєднання з переважанням децентралізації та стимулами ринку.

Новими стратегічними напрямами, здатними забезпечити успіх на міжнародному ринку, з урахуванням досвіду передових країн доцільно обрати інтелектуальні галузі, що вимагають застосування передових високих технологій, більших витрат кваліфікованої праці й значних витрат на НДДКР.

Нині в усьому світі точиться боротьба на технологічному фронті, оскільки витрати на впровадження нових технологій окуповуються максимум за 1–1,5 року, тоді як просте розширення виробництва на технічній основі і технологіях колишнього рівня повертаються за 5–7 років.

На світовому ринку науково-технічних знань країни намагаються технології придбати шляхом укладання перспективних комерційних контрактів на її продаж. Основними формами імпорту технологій і науково-технічних

досягнень на світовому ринку є патенти, ліцензії, зразки нової техніки в комплексі з технічною документацією та інженерно-консультаційними послугами з її налагодження.

При придбанні технологій основними партнерами держав виступають транснаціональні корпорації, на які припадає 45 % світової торгівлі технологіями. Найпоширенішою правовою формою участі транснаціональних корпорацій у світовій торгівлі технологіями є ліцензійні угоди.

У сфері міжнародного передавання технологій спостерігається переважне поширення науково-технічних досягнень за внутришньофірмовими каналами транснаціональних корпорацій, тобто передавання їх дочірнім компаніям у різних країнах. Передавання технології транснаціональними корпораціями підпорядкованим компаніям здійснюється з метою максимізації прибутку на базі підвищення ефективностівиробництва в рамках їхніх власних корпоративних структур.

Конкурентоспроможні компанії використовують найефективнішу серед відомих технологій і отримують прибуток як результат скорочення витрат на технічне вдосконалення. Утім, прибуток компанії, яка здійснює нововведення, швидко зменшуватиметься в перебігу змагання з конкурентами, готовими перейняти нову технологію. Така ситуація спонукає до швидкої її заміни на досконалішу. Частота зміни технологій залежить від низки чинників, найважливішими серед яких є ринкові.

3.2. ТЕХНОЛОГІЯ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ЧИННИК ВІДТВОРЕННЯ

Слово «технологія» в перекладі з грецької («techno» — ремесло, «logos» — наука) означає науку про виробництво. На сучасному етапі розвитку технологія розглядається як наука про найекономічніші способи і процеси перетво-

рення сировини на матеріали, виготовлення засобів виробництва і предметів споживання. На даний час відбувається не лише технологізація різних аспектів виробничої діяльності, а й глибокі перетворення в самих технологіях. Усі без винятку питання організації та управління операційними процесами виробництва продукції/послуги розглядаються і вирішуються крізь призму технології.

Технологія характеризується способами та варіантами виготовлення продукції (послуг) і визначає, за допомогою яких знарядь праці доцільно перетворювати предмети праці на конкретний продукт з потрібними властивостями.

Завданням технології є підвищення потенційних можливостей збільшення обсягів виробництва, поліпшення якості продукції та зниження норм витрат ресурсів на її виготовлення.

На підставі аналізу ймовірних варіантів організація та управління операційними процесами виробництва визначає конкретні значення параметрів технологічного процесу з метою вибору найефективнішого відповідно до конкретних цілей та умов виготовлення певного виробу на підприємстві.

Завданням організації процесів виробництва є визначення методів та умов для досягнення попередньо окреслених технологією потенційних можливостей з урахуванням зовнішніх і внутрішніх чинників діяльності підприємства. Таким чином, провідна роль в організації процесів виробництва належить технології. Своєю чергою, у процесі функціонування виробництва з метою підвищення його ефективності здійснюють вдосконалення технологічних процесів.

Технології характеризуються не лише кількісним збільшенням і ускладненням технологічних режимів і параметрів процесів, а й якісно новим видом впливів на речовину. Такі традиційні види технологій, як механічна

обробка та високотемпературний вплив, що застосовуються вже не одне століття, мають серйозні техніко-економічні обмеження через високий рівень матеріало- і енергомісткості, низьку інтенсивність і нестабільну якість продукції. Саме обмеженість видів впливів зорієнтовує технологію на еволюційний тип її розвитку.

У процесі наукового пізнання властивостей речовин і характеру їхніх взаємодій людина ставить на службу виробництв ефективніші методи глибокого й радикального перетворення матерії, які пов’язані з переходом від макродо мікровпливів на речовину на рівні внутрішньоатомних і внутрішньоядерних зв’язків. Це дає змогу створювати речовини із заздалегідь заданими властивостями, що не мають аналогів у природі (універсальну твердість, міцність, термостійкість, хімічну стійкість, стабільність до радіації, стійкість до гниття, розкладання, деструкції тощо).

Поява нових технологічних методів впливу на речовину різко змінює взаємозв’язок і взаємозалежність предметів праці, знарядь праці й самого процесу праці. Їхнє ускладнення змінює роль і місце людини у виробництві, бо ще більше урізноманітнює способи поєднання предметів праці та знарядь праці, забезпечує дедалі більшу інтенсивність процесів виробництва.

Із переходом до переважно інтенсивного типу відтворення потреба суспільства в принципово новій техніці й технології зростає. Головними об’єктами технічного вдосконалення замість окремих машин, агрегатів і механізмів тепер стають системи машин, що забезпечують оптимальне функціонування всіх ланок у єдиному технологічному ланцюжку. Прикладом може слугувати використання в гірській промисловості роторних комплексів, що заступили місце екскаваторів й автосамоскидів.

Інший шлях досягнення високої інтенсивності — скорочення кількості стадій або операцій у виробничому процесі. Малоопераційність приведе до зменшення числа одиниць використовуваного обладнання, скорочення виробничих площ і чисельності обслуговувального персоналу. Найчастіше малоопераційнсть досягається або за рахунок впровадження нової технології, або поєднанням кількох операцій в одному агрегаті. Наприклад, заміщення механічної обробки металів різанням прогресивнішими електрохімічними й електрофізичними процесами дозволяє виготовляти деталі машин не тільки з надміцних і тугоплавких металів, а й без зняття стружки. При цьому не просто підвищуються фізико-механічні властивості виробів, а й різко зростає продуктивність праці (у 7–10 разів), знижується матеріалоємність (до 30 %). Дуже ефективними є установки лазерного термозміцнення, лазерного загартування, лазерного легування.

Прогресивні та принципово нові технології, засновані на новітніх досягненнях фундаментальних і прикладних наук, ініціюють появу нових знарядь праці, сировини й матеріалів, необхідних для їх реалізації, сприяють формуванню нових спеціальностей і професій, перетворюють виробничі процеси, систему організації та управління виробництвом.

Фундаментальні дослідження у фізиці, хімії, біології приводять до появи якісно нових технологій: лазерної, плазмової, радіаційної, мембранної, електронно-променевої, космічної, ультразвукової, сенсорної, багатополярної, а

також генної інженерії та біотехнології різних новітніх напрямів, кріогенної техніки й технології, технології обробки в магнітному полі тощо.

З’явилося нове покоління виробництв, ґрунтованих на субмікронній технології: нових оптичних, магнітних і керамічних матеріалів для аерокосмічної промисловості, засобів зв’язку, мікроелектроніки, радіотехніки, термоядерної енергетики, досліджень космосу і світового океану. Особливе місце серед субмікронних технологій посідають генна інженерія, виробництво біологічних і медичних препаратів. Велике значення має комплекс досліджень плазми за двома напрямами: низькотемпературної плазми для практичного перетворення теплової енергії в електричну, зміцнення поверхонь, захисту металів від корозії; високотемпературної плазми для створення керованих термоядерних реакцій.

Вивчення властивостей і галузей застосування квантових генераторів (лазерів) посприяло реалізації багатьох завдань створення нової техніки й технології. Лазери широко застосовують у поліграфічній, медичній і побутовій техніці, використовують для зварювання і пайки, термозміцнення і штампування, легування і плакування металів. Лазерний промінь виконує найрізноманітніші технологічні операції, здійснює контроль якості поверхонь, складу рідкого й повітряного середовища. Поява потужних квантових генераторів розширює сфери застосування цих технологій.

Високими темпами розвиваються хімічні технології. Наприклад, понад 90 % нововведених виробництв у хімічній промисловості базується на явищі каталізу. Так, нові каталізатори у виробництві аміаку підвищують продуктивність агрегатів у 2–3 рази йзнижують собівартість продукції удвічі. Особливо ефективним є застосування каталізаторів для виробництва полімерних матеріалів, органічних барвників, хімічнихіфармацевтичнихпрепаратів, поверхнево-активнихімийнихзасобів.

Одним із найважливіших напрямів нової технології по праву вважається біотехнологія, особливо її перспективні відгалуження у вигляді генної інженерії, біотики, біоелектроніки тощо. Успіхи біології, хімії, фізики, математики зумовили створення потужного комплексу технологій, заснованих на перетвореннях, що відбуваються в живій клітині. Для біотехнології характерні низькі витрати сировини й енергії, порівняно проста апаратура й унікальний спектр властивостей одержуваної продукції: від активних лікарських речовин і препаратів до мінеральних добрив і кормів для худоби.

Перспективи застосування генної інженерії й інших напрямів біотехнології величезні: від проникнення в генетичний код життєдіяльності клітини до створення комп’ютерів нового покоління, що працюють ізвикористанням мікроорганізмів.

Ефективність застосування інтенсивних технологічних впливів може бути продемонстрована на прикладі впровадження у виробництво ацетилену нової плазмохімічної технології замість традиційного карбідного й удосконаленого способу піролізу метану. Порівняльну оцінку їхніх

техніко-економічних показників наведено в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ВИРОБНИЦТВА АЦЕТИЛЕНУ РІЗНИМИ МЕТОДАМИ

При оцінюванні прогресивності технологічного рішення необхідно уявляти, який вплив воно справлятиме на наявний технологічний рівень виробництва.

В економічній літературі відображено уявлення про те, що технологічний рівень відповідає сумі робочої силі, засобів і предметів праці та сумі технологічних методів впливу. Одначе цей підхід сумарний, але не системний.

До визначення технологічного рівня виробництва доцільно застосовувати системний підхід, за яким технологічний процес — це динамічна система, що детермінована тією чи іншою мірою й характеризується взаємодією як між елементами виробничого процесу, так і між видами технологічного впливу.

Для якомога точнішої постановки проблеми технологічного рівня й найбільш повної економічної реалізації будь-якого нововведення кожен технологічний процес необхідно розглядати як інформаційну систему, що дає уявлення про реальний стан обладнання, рівень морального й фізичного зношування, конкурентоспроможність технологічного процесу на світовому ринку, відповідність кваліфікації працівників, про забезпеченість цього процесу сировиною, матеріалами, енергією, про рівень постачання, збуту, інфраструктури тощо. Тобто технологічний рівень виробництва слід розглядати в усьому багатоманітні зв’язків і мірі його включеності в господарську й науково-технічну діяльність.

Технологічний рівень можна подати у вигляді моделі оптимального функціонування, де існують вхідні чинники й вихідні параметри, а також узагальнені критерії результативності технологічного процесу. Найбільшою мірою технологічний рівень виробництва залежить від технологічного методу впливу на речовину, від технологічної інтенсивності процесу, технологічної керованості процесу, його адаптаційно-організаційного рівня.

Рівень технологічного впливу визначають за видами та рівнями впливу, використання технічних засобів, тобто за рівнем механізації, автоматизації, видом фізичних, хімічних, механічних або комбінованих впливів.

Рівень технологічної керованості відображає гнучкість процесу й можливості зміни його параметрів під впливом зовнішніх умов з метою максимальної ефективності. Однією з таких зовнішніх умов є швидко змінювана ринкова кон’юнктура, адекватною реакцією на яку може бути не-

гайне й гнучке реагування виробництва.

Тільки гнучкість технології та виробництва вможливлює перехід підприємства в потрібний момент на випуск нової дрібносерійної продукції з новими споживчими властивостями. Такий перехід є тим ефективнішим, чим вищим є рівень технологічної керованості. Це диктує необхідність впровадження автоматичних ліній, машин і устаткування із вбудованими засобами мікропроцесорної техніки, а також багатоопераційних верстатів і робототехнічних комплексів.

Найкращі результати забезпечують гнучкі автоматизовані виробничі системи при організації робіт у другу і третю зміни без участі людини, що дає змогу скоротити час виробничого циклу в 30 разів, підвищити коефіцієнт змінності устаткування до 2,5–2,7, не лише зменшити потреби у виробничих площах на 30–40 %, а й більш як удвічі знизити кількість виробничого і допоміжного персоналу.

Рівень технологічної організації процесу визначається мірою досягнення оптимальних структурних зв’язків у технологічному процесі за принципами безперервності, багатократності, безвідхідності тощо.

Основні переваги замкнутих циклічних виробництв полягають у суттєвій економії матеріально-сировинних ресурсів і створенні безвідхідних екологічно нешкідливих технологічних систем. Наприклад, ресурсозбережувальні технології в металургії, машинобудуванні, легкій промисловості, нафтопереробцій енергетиці знижують кількість шкідливих викидів у навколишнє середовище у 5–6 разів і ведуть до зниження витрат кольорових металів, сировини рослиннотваринного походження та пального на 15–30 %. Важливим критерієм прогресивності технології є адаптація. За відсутності адаптації виробничого апарату виникає синдром «проектної приреченості» нових виробництв після стадії впровадження.

При оцінюванні рівня адаптації технологічного процесу потрібно зважати не тільки на характер змін у виробництві, а й на проблеми технологічної сумісності в усіх напрямах технічного відновлення. Засобами адаптації є зміни не лише в технологічних процесах, а й радикальні перетворення технічної бази, диференціація продукції, створення нових організаційних форм підприємства.

Узагальнені критерії прогресивності технологічного рівня виробництва наведено в табл. 3.3.

Таблиця 3.3

УЗАГАЛЬНЕНІ КРИТЕРІЇ ПРОГРЕСИВНОСТІ ТЕХНОЛОГІЧНОГО РІВНЯ ВИРОБНИЦТВА

Галузеві технологічні системи функціонують як у межах галузі, так і в міжгалузевих комплексах. У результаті технологічного розвитку під впливом нових технологій відбуваються структурні зсуви в галузевих системах, виникають інтеграційні явища. Галузева інтеграція виявляється у створенні нових виробництв і якісно новому об’єднанні підприємств на основі міжгалузевих і внутрішньогалузевих технологічних зв’язків.

Підвищення рівня технології (революційний шлях розвитку) свідчить про якісні зміни технологічного способу виробництва в технологічному комплексі. Збільшення технологічної озброєності (еволюційний шлях розвитку) пов’язане з підвищенням технічної оснащеності виробництва без істотної зміни його технологічних принципів.

Метою придбання нової технології є не лише скорочення витрат на робочу силу, а й підвищення якості та розширення асортименту продукції, скорочення термінів підготовки нової продукції до випуску, підвищення гнучкості виробничого процесу. Стрімкий розвиток нових техноло-

гій пришвидшує старіння устаткування, що робить оцінювання витрат і вигод куди складнішим завданням. При цьому деякі переваги не спричиняють прямого скорочення витрат на робочу силу, що ускладнює рішення.

Не завжди впровадження нових технологій веде до зниження витрат виробництва. Багато фахівців, до речі, передбачали, що інтегровані системи САD/САМ стануть розв’язанням багатьох проблем на виробництві. Вважалося, що для прискорення технологічного процесу слід виключити з процесу верстатної обробки якомога більшу кількість кваліфікованої робочої сили. Одначе практика показала, що в сучасному виробництві трапляються ситуації, коли швидше вручну фрезерувати складні деталі, що випускаються невеликими партіями, ніж запрограмувати фрезерний верстат на виконання цієї операції.

При цьому робочий час програміста коштує значно дорожче за робочий час оператора фрезерного верстата. Також важко перенести весь досвід і знання, набуті оператором верстата впродовж багатьох років, у комп’ютерну програму. Порівняно недавно з’явилося інтегроване програмне забезпечення САD/САМ, використання якого може бути економічно вигідним навіть у виробничому середовищі, для якого характерний випуск невеликих партій різнотипної продукції.

При впровадженні нових технологій чинниками зниження витрат виробництва можуть бути: скорочення витрат на робочу силу; зменшення рівня відходів і витрат на матеріали; зменшення товарно-матеріальних запасів; скорочення витрат на транспортування і збут; зменшення кількості дефектів і витрат на забезпечення контролю якості; зменшення витрат на гарантійний ремонт; скорочення витрат на енергію; скорочення тривалості виробничого циклу.

Проте всі ці вигоди важко точно оцінити чи спрогнозувати, оскільки вони дуже суттєво залежать від дій конкурентів, які є практично непередбачуваними.

дуже швидко старіє);

виробничі ризики (короткочасне порушення нормального перебігу виробництва через реорганізацію, перепідготовку кадрів, простої та помилки у виробничому процесі, непередбачені потреби в різних ресурсах);

організаційні ризики (відсутність відповідної організаційної культури, ба-

жання уникнути значних змін);

ризики, пов’язані з довкіллям;

ринкові ризики.

Перш ніж упроваджувати технологічну новинку, підприємству слід ретельно проаналізувати й оцінити ризики та порівняти їх із потенційними вигодами.

3.3. МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНІ РЕСУРСИ ТЕХНОЛОГІЙ

Техніка — це той чи той виріб, за допомогою якого люди перетворюють матеріали, енергію, інформацію на продукти споживання. Будь-яка техніка поряд з виробничотехнологічними виконує і соціально-економічні функції з

підвищення продуктивності праці, добробуту населення тощо.

У виготовленні товарів і наданні послуг абсолютна перевага належить машинному, а не ручному, способу виробництва. Машина — це технічний виріб, функціонування якого шляхом перетворення речовини, енергії, сили, руху й інформації, частково або повністю замінює, полегшує та примножує фізичну та розумову працю людини.

За рівнем досконалості комплексу використовуваних знарядь праці, машинний (технологічний) спосіб виробництва проходить еволюційний розвиток:

домашинний спосіб виробництва, за якого знаряддя праці були недосконалими, вимагали важкої ручної праці, а найвищою формою організації виробництва виступала мануфактура;

машинний спосіб виробництва, що базувався на триланковій системі ма-

шин (машина — знаряддя, машина — двигун, передавальний механізм), де відбулася заміна мускульної енергії на парову й електричну енергію;

машинний комп’ютеризований спосіб виробництва на основі чотириланкової системи машин, що передбачає поряд з машиною — знаряддям, машиною — двигуном, передавальним механізмом наявність машини — комп’ютера з функціями управління та контролю.

Залежно від функціонального призначення всі машини Класифікація машин класифікують за родом, класом, групою, видом та різно-

видом, типом і типорозміром (табл. 3.4).

Класифікація машин за наведеними ознаками є основою для аналізу галузевої диференціації, а також для оцінювання рівня предметної (за готовими машинами) та технологічної спеціалізації виробництв.

Для організації й ефективного управління виробництвом, а також для збуту та придбання машин велике значення має класифікація за технічними ознаками або принципами дій, що залежать від джерела енергії для роботи і виду конструкції машин. Багато машини незалежно від свого призначення поєднані фізикотехнічними принципами, що покладені в основу їх конструкції та дії, наприклад, машини, побудовані за законами оптики (оптико-механічні вироби), електричної енергії (електрогенератори та електричні двигуни), енергії руху води (гідромашини), атомної енергії (атомні енергетичні установки) тощо.

Залежно від характеру роботи, для якої призначені машини, їх розподіляють на класи (табл. 3.5).

Розрізняють прості та складні машини. Прості машини виконують роботу безпосередньо, використовуючи природну енергію, тобто не видозмінюють її. Це, наприклад, повітряні й водяні млини, аеростати та деякі інші машини.

Сучасні машини зазвичай є складними, адже є певним комплексом (наприклад, машини-двигуни (мотори), перетворювального і передавального рух механізму (трансмісії) та знаряддя праці (виконавчого органу), яким здійснюється робота).

Поєднання машини-двигуна з машиною-споживачем механічної енергії називають машинним агрегатом.

Машини технологічного призначення, в яких необхідні операції виконуються самостійно, а контроль та управління технологічним процесом здійснює лю-

дина, називають напівавтоматами.

Автоматами є машини, механізми яких виконують міжопераційний контроль параметрів технологічного процесу. Автомат може реагувати на відхилення роботи машини від норми і, відповідно, скорегує режим її роботи, а також, за потреби, зупиняє машину. Комплекси машин з подібними автоматичними власти-

востями називають автоматичними потоковими лініями.

Існує тривідмінніодин відодного життєвіцикли машини.

Життєвий цикл машини як виробу — це весь період її виготовлення і подальшого існування.

Життєвий цикл виробництва однотипних машини роз-

починається з підготовки виробництва. Далі йде етап освоєння та початку промислового виробництва, потім — етап збільшення обсягу виробництва. Наступний етап сталого випуску машин характеризується найбільшим економічним ефектом. Тривалість цього етапу найдовша. Потім настає період падіння збуту та випуску машин. Завершуєжиттєвийциклмашин етап зняття з виробництва.

Життєвий цикл машини як товару розпочинається із завершенням її виготовлення і втратою необхідних споживчих властивостей. Важливішим етапом цього життєвого циклу є етап реалізації, який включає збереження, транспортування, монтаж, запуск і налагодження машини.

Перелічені вище життєві цикли враховують при дослідженнях організації виготовлення, розподілу, експлуатації, утилізації тощо.

Будь-яка машина має певний набір основних функціональних частин (блоків), що утворюють її структуру. Під терміном блок розуміють частину машини, що являє собою

групу функціонально поєднаних елементів.