Операційна діяльність 2015

Оформлення технологічних процесів треба здійснювати відповідно до вимог стандартів «Єдиної системи технологічної документації» (ЄСТД). Спроектований технологічний процес формалізується у вигляді комплекту докумен-

тації, серед якої основними є маршрутна карта й карта технологічного процесу, на підставі яких складають матеріальні специфікації і відомості необхідного інструмента й іншого оснащення. Технологічні карти залежно від рівня деталізації і типу виробництва розподіляють на: операційні та операційно-інструкційні.

Маршрутні технологічні карти містять перелік цехів, а всередині цехів — перелік послідовних технологічних операцій, включно з контролем, із зазначенням устаткування, технологічного оснащення, матеріальних нормативів, розряду роботи і норми часу на кожну операцію. Вони використовуються в умовах одиничного і дрібносерійного виробництв з великою номенклатурою продукції, коли їх буває достатньо для обробки деталей або виконання складальних операцій. Ці карти є основою для міжцехового планування (розцеховки) на підприємствах таких типів виробництв.

Карта технологічного процесу містить операційний опис технологічного процесу виготовлення або ремонту виробу (його складових) у технологічній послідовності за всіма операціями одного виду робіт, із зазначенням переходів, технологічних режимів і даних про засоби оснащення, матеріальні та трудові нормативи.

Операційні технологічні карти, в яких послідовно вказують операції, «переходи» і «проходи», перелік устаткування за типом і моделлю для виконання кожної операції, технологічного оснащення, види різального (оброблювального) і контрольного (вимірювального) інструментів за кожним «переходом», режими різання (кількість обертів, глибина різання, величина подачі тощо) і розряду роботи, норми часу за окремими складовими й на операцію взагалом. Карти розробляють для всіх операцій в умовах серійного та масового виробництва і доповнюють маршрутною картою.

Операційно-інструкційні технологічні карти використовують у масовому виробництві безпосередньо робітниками для виконання найскладніших і найтрудомісткіших операцій. Вони містять докладніші вказівки щодо виконання технологічної операції, включно з ескізами наладок, засобів кріплення і вимірювання деталей, організації робочого місця та основних прийомів роботи.

Крім уже названих технологічних документів до комплекту входять карта ескізів, комплектувальна карта, спеціальні карти технічного контролю, матеріальні специфікації, відомість деталей (складальних одиниць), відомості необхідного інструмента, технологічна інструкція та інші документи.

Карта ескізів містить ескізи, схеми та таблиці, призначені для пояснення проведення технологічного процесу, операцій чи переходу виготовлення (ремонту виробу), включно з контролем і переміщенням. Для обробки різанням ці карти виконують у вигляді ескізів налагоджування (схеми установи заготівок з вказівкою отриманих розмірів із допусками та шорсткості оброблених поверхонь). Таблиці та схеми розміщують на вільному полі карти ескізу, праворуч від зображення або під ним.

Комплектувальна карта містить дані про деталі, складальні одиниці та матеріали, що входять до комплекту виробу, який збирають.

Спеціальні карти технічного контролю із зазначенням у них об’єкта конт-

ролю, місця його виконання, методу і засобів контролю, допустимих відхилень розробляють для складних і відповідальних операцій. В інших випадках контрольні операції встановлюються технологами згідно з вимогами креслень, технічних умов і фіксуються в технологічних картах.

Матеріальні специфікації складаються у вигляді переліку необхідних для виготовлення деталей конкретного найменування основних матеріалів із зазначенням марки, сорту, розміру та кількості за кожним сорторозміром.

Відомості необхідного інструменту, так само, як і матеріальні специфікації, складають на підставі технологічних операційних карт, вони є основою для планування потреби виробництва в інструментах та іншому оснащенні.

Технологічна інструкція містить опис технологічних процесів, методів і прийомів, що повторюються під час виготовлення або ремонту виробу, правил експлуатації засобів технічного оснащення.

У сфері сервісного обслуговування технологічні процеси розробляються системотехніками, спеціалістами із сервісу та економістами підприємства-виробника і торгового посередника. Вони оформлюються, як стандарти обслуго-

вування і мають організаційно-інструктивний і частково методичний характер. Наприклад, стандарт спілкування з клієнтами по телефону вказує співробітникам на обов’язкову демонстрацію професіоналізму, корпоративної культури, доброзичливість, прихильність до підприємства і відповідальність за підтри-

мання його іміджу, що забезпечується такими технологічними вимогами:

1.Знімати трубку необхідно після 2-ого — максимум 3-ого дзвінка.

2.Тривалість розмови не більше 3-х хвилин (у виняткових випадках— більше).

3.Розмовляти потрібно як по відеотелефону: з доброзичливою посмішкою, демонструючи щиру зацікавленість у дзвінку співрозмовника, щоб він це відчував, не бачивши Вас.

4.Не допустимо одночасно розмовляти з іншими клієнтами або займатися іншими справами.

5.Інтонація під час спілкування повинна бути виразливою і приємною.

6.Не зітхайте в трубку, що розцінюється як неуважне ставлення чи / і як небажання розмовляти.

7.Підстроюєтеся під ритм розмови клієнта.

6.Не допускайте монологу. Бажано за співвідношенням 2:1 більше слухати, ніж говорити.

7.Вислуховувати не перебиваючи до кінця демонстуючи ввічливість, порозуміння і бажання допомогти співрозмовнику.

Стандартизація технологічних операцій при наданні готельних послуг дає змогу не лише дотримуватися технологічної послідовності, а й визначити тимчасові норми обслуговування (розміщення — передавання інформації по факсу

—не більше 10 хв.).

Поведінковий стандарт визначає такі умови обслуговування:

—тепле і щире привітання (бажано на ім’я) при зустрічі;

—готовність до задоволення всіх потреб гостя у період проживання;

—доброзичливе прощання (бажано на ім’я) при виїзді. У готелях основні технологічні цикли автоматизовано.

Основні технологічні цикли здійснюються в контактній зоні служби портьє, вони залежать від розмірів підприємства, рівня механізації та автоматизації, наявності комп’ютерних систем й охоплюють такі операції:

1)приймання гостя: його зустріч, з’ясування наявності і виду документа, що засвідчуєособу, віноземнихосіб— наявності ічинностівізи. Вимагаєтеплого іщирого привітання, за можливості — на ім’я; з’ясування умов розміщення: категорії номера, цінизаномер, термінівперебування, порядкуівидуоплати, умовхарчування;

2)реєстрація документів є найважливішою функцією діяльності в контактній зоні і залежить від видів національних документів. Передбачає заповнення анкети для громадян України або реєстраційної картки для іноземних громадян відповідно до «Інструкції в’їзду, виїзду і транзиту іноземців в Україні». Після виїзду громадянина анкету (реєстраційну картку) зберігають у картотеці протягом місяця, а потім здаютьв архів. Картотека ведетьсявідповідно до інструкціїМВС України.

Видана гостю візитна картка надає йому право на розміщення в номері й одержання ключів або пластикової картки за наявності в готелі електронних замків. Візитна картка містить номер помешкання, прізвище, країну, дату і час заїзду– виїзду, категорію харчування;

3)попередня оплата по прибутті, яка може бути в готівковій і безготівковій формах;

4)надання приміщення і додаткових послуг: визначення номера, супроводження гостя в номер і надання додаткових послуг. У закордонній практиці такі обов’язки з готелі виконує консьєрж;

5)організація виїзду і розрахунок: перевірка стану номера після виїзду і розрахунок за додатковіпослуги на місціабовключенням в остаточний розрахунок.

Обслуговуючі технологічні цикли здійснюються у неконтактній і додаткових зонах розміщення обслуговуючих технологічних циклів. Вони охоплюють:

інформаційні технології: призначені для спрощення процедур прийому, збереження, знаходження даних (про резервування, постійних клієнтів, вимоги і рахунки гостей). У закордонній практиці використовують системи PMS (Propety

Management System), поділяючи всю готельну діяльність на три основні сегменти: зовнішні служби, внутрішні служби, сфери взаємодії. Зовнішні служби обслуговуються комп’ютерними програмами (бронювання, номерний фонд, розрахунки з клієнтами, загальне управління готелем);

бронювання і резервування: прийом заявок на бронювання номерів здійснюється цілодобово факсом і телефоном без перерви на обід, вихідних і святкових днів через уведення інформації у систему АСУ з комп’ютерною реєстрацією кожної заявки та присвоєнням їй номера броні. Підставою для прийому заявок на бронювання номерів і розміщення є наявність вільних номерів на дату заїзду і виїзду.

Приклад технологічного процесу готельного обслуговування клієнтів наведено на рис. 4.12.

Рис.4.12. Схема технологічного процесу надання готельних послуг

Послуги поштового зв’язку передбачають виконання технологічних операцій з приймання, оброблення, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувача щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямованих на задоволення потреб споживачів.

4.3. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИБОРУ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ТА УСТАТКУВАННЯ

При проектуванні технологічних процесів, як правило, розробляють кілька їх варіантів, що дає можливість обирати з-поміж з найменшими витратами на виготовлення, наприклад деталі з найменшою собівартістю.

Порівняння варіантів технологічної собівартості виробу здійснюють за елементами, величина яких різна. При цьому всі витрати на виготовлення виробу поділяють на:

змінні (Взм), річний розмір яких прямо пропорційно залежить від річного обсягу випуску виробу (Nрч) — витрати на: основні матеріали, за винятком відходів; паливо (для технологічних цілей); різні види енергії (для технологічних цілей); основну та додаткову заробітну плату виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні цілі; експлуатацію універсального технологічного устаткування; експлуатацію інструменту та універсального оснащення;

умовно-постійні (Вум.пт), розмір яких не залежить від зміни обсягу виробництва — витрати на: експлуатацію устаткування, оснащення та інструменту, спеціально сконструйованих для здійснення технологічного процесу за даним варіантом; оплату підготовчо-завершального часу.

Загальна формула технологічної собівартості для операції (i – j) має вигляд:

Після визначення технологічної собівартості за двома варіантами процесу розраховують величину річного критичного обсягу продукції за кожною операцією (Nкр):

Якщо вибір технологічного процесу подати графічно, вочевидниться, що критичним обсягом виробництва продукції є абсциса точки перетину двох прямих з початковими ординатами Вум.пт 1 та Вум.пт 2 для кожного варіанта рівняння його технологічної собівартості.

Таким чином, визначення абсциси цієї «критичної точки» є завершальним етапом техніко-економічних розрахунків, які встановлюють сфери найдоцільнішого застосування кожного із порівнюваних варіантів, і які обмежуються певним розміром програм Nрч.

Наприклад, на виробничу програму Nрч = 800 шт. продукції треба обрати ресурсозбережувальний технологічний процес, що складається з чотирьох операцій, кожна з яких має два варіанти виконання (табл. 4.2).

Технологічна собівартість продукції на першій операції при обсязі Nкр = 1000 шт. становить:

Стех1 = 150 ×1000 + 120 000 = 270 000 грн; Стех1 = 120 × 1000 + 150 000 = 270 000 грн.

Також аналогічно визначаються Nрч та Стех за варіантами на всіх операціях. На підставі розрахункових даних будуємо графік зміни собівартості продук-

ції і визначаємо зони з найменшими витратами (рис. 4.13).

Виходячи із заданої програми N = 800 шт., обираємо на першій операції 1 варіант, адже N = 800 шт. менше Nкр = 1000 шт., що забезпечує нижчу собівартість продукції. Аналогічно діємо на всіх операціях.

Загальна технологічна собівартість продукції заданої програми становить:

Стех.заг (150 150 120 250) 800

(120000 200000 250000 350000) 1456 тис. грн.

Собівартість одиниці продукції Стех. од = 1 456 000 : 800 = 1860 грн.

Якщо треба визначити економічний технологічний процес з більшої кількості варіантів (наприклад з п’яти), тоді будують орієнтовний граф, дуги якого відображають технологічні операції. Для оцінювання використання ресурсів при можливих варіантах виготовлення деталей (виробу) вводиться цільова функція Стех, тобто сума технологічних собівартостей за кожною із запрограмованих операцій, щоб сума їх була мінімальною:

m

Стех Сij min .

і 1

Визначити оптимальний варіант технологічного процесу можна шляхом вибору маршруту в заданому орієнтовному графі, що має мінімальну сумарну собівартість.

Сутність такого методу можна пояснити на прикладі. Якщо у підприємства є вибір: придбати готову деталь за ціною (Ц) 200 грн за штуку; виготовити самостійно на полуавтоматичному верстаті с ЧПУ за вартістю (Счпу) 75 грн, включно з витратами на матеріали; виготовити цю деталь на обробному центрі (Соц) за 15 грн за штуку, також включно з матеріалами.

При цьому постійні витрати (Вп) для підприємства будуть: дуже малі, якщо

деталь закупати (Вп зк); 80 тис. грн, якщо виготовляти на верстаті з ЧПУ(Вп чпу); 200 тис. грн, якщо використовувати обробний центр (Воц).

Таким чином, сумарна вартість кожного з варіантів буде такою: 1) при закупівлі деталей витрати становитимуть:

Взак = Ц × N (шт. попиту) = 200 тис. грн × N (шт. попиту);

2)при виробництві деталей на верстатах з ЧПУ витрати становитимуть: Вчпу = Вп чпу + Счпу × N (шт. попиту) = 80000 грн + 75 грн × N шт. попиту;

3)при виготовленні деталей на обробному центрі витрати становитимуть:

Воц = Вп оц + Соц × N (шт. попиту) = 200000 грн + 15 грн × N шт. попиту.

Рівні критичних обсягів виробництва, за яких величина витрат дорівнює прибутку для кожного з розглянутих варіантів, графічно подано на рис. 4.14.

Рис. 4.14. Графік беззбитковості для альтернативних варіантів технологічних процесів

Якщо попит на продукцію буде перевищувати 2000 одиниць (точка А), тоді оптимальним рішенням є виготовлення деталей на обробному центрі. У випадку інтервалу попиту від 640 (точка В) до 2000 одиниць доцільно використовувати верстат з ЧПУ. При попиті менше 640 одиниць (між 0 і точкою В) вигідніше закупати деталь у іншого виробника.

Розрахунок точки беззбитковості А:

Вп чпу + Счпу × N(шт. попиту) = Вп оц + Соц × N (шт. попиту) 80000 грн +

+ 75 грн × N шт. попиту = 200000 грн + 15 грн × N шт. попиту. Попит у точці А буде:

Розрахунок точки беззбитковості В:

Взак = Ц × N (шт. попиту) = Вп чпу + Счпу × N (шт. попиту) 200 тис. грн × N (шт. попиту) = 80000 грн + 75 грн × N шт. попиту.

Попит у точці В буде:

Для визначення доходу виробника при умові закупівлі деталей за ціною 300 грн можна скористатися рис. 4.4, де прибуток (або збиток) відображено від-

станню між прямою доходу та прямою витрат відповідного процесу. При виготовленні 1000 одиниць продукції максимальний прибуток становитиме різницю між доходом у 300 тис. грн (точка С) і вартістю виготовлення на верстаті з ЧПУ (160 тис. грн — точка D). При такому обсязі виробництва зі всіх варіантів технологічного процесу найвигідніше використовувати верстати з ЧПУ. Такий оптимальний вибір підтверджується забезпеченням максимального прибутку за мінімальних витрат найнижчими відрізками 0-В, відрізком В-А та нижньої лінією праворуч від точки А.

Резюме

Виготовлення товарів або надання послуг здійснюють за певними технологіями — цілеспрямованого постадійного перетворення вхідних предметів праці на кінцевий продукт.

Практичне застосування будь-якої технології відбувається через технологічний процес — формалізовану доцільну сукупність дій (операцій), спрямованих на зміну форми, розмірів, стану, структури, місця розташування предмета праці.

Технологічний процес розглядається як система. Разом із тим сукупність функціонально пов’язаних засобів технологічного оснащення спеціально спроектованих для виконання у регламентованих умовах виробництва заданих технологічних процесів або операцій над певними предметами праці характеризується як технологічна система.

Технологічна система, що функціонує за певними законами і принципами організації, є ядром формування виробничої системи

Механічна, фізична, хімічна технології належать до традиційних базових технологій, що пов’язані між собою і постійно вдосконалюються.

Для досягнення переваг над конкурентами підприємства одним із першочергових завдань підприємства є підвищення технологічного рівня виробництва та його гнучкості.

Виготовлення продукції (деталей, виробів) за якісними та кількісними параметрами та нормами витрат ресурсів, що відповідають кресленням або специфікаціям, визначається технологічним процесом, яким встановлюється сукупність і послідовність операцій, а також перелік відповідного устаткування.

Проектування технологічних процесів передбачає вибір найефективнішого їх варіанта, який є основою формування загального виробничого процесу з виготовлення продукції.

Загальноприйнятим методом альтернативного вибору технологічного процесу та обладнання є аналіз точки беззбитковості, тобто співвідношення прибутку до збитків від обсягу виробленої продукції (наданих послуг) або від їх реалізації.

–операційна технологічна карта

?Запитання для перевірки знань

1.Пояснить сутність технологічного процесу як динамічної системи.

2.Дайте визначеннятехнологічноїопераціїта охарактеризуйте їїструктуру.

3.Наведіть приклади параметрів технологічного процесу.

4.Схарактеризуйте цілі та завдання проектування технологічного процесу.

5.Які дані використовують при проектуванні технологічного процесу?

6.Схарактеризуйте принципи проектування технологічного процесу.

7.Опишітьзагальний порядок та етапи розроблення технологічного процесу.

8.Яка інформація використовується длярозробленнятехнологічних процесів?

9.Поясніть зміст і призначення технологічної схеми.

10.Схарактеризуйте зміст і призначення операційної технологічної карти.

11.Вкажіть на взаємозв’язок і відмінності маршрутної схеми та карти

технологічного процесу.

12.Вкажіть призначення одиничних, типових і групових видів технологічних процесів.

13.Схарактеризуйте особливості автоматизованого проектування техно-

логічних процесів.

14.Схарактеризуйте призначення технологічного контролю креслень.

15.За яким показниками оцінюється технологічний процес?

16.Схарактеризуйте склад технологічної документації для виготовлення

продукції.

17.Наведіть порівняльну характеристику основних типів технологічних процесів.

18.Що розуміють під технологічним рівнем виробництва і які узагальнені

критерії прогресивності використовують для їх характеристик?

19.Що розуміють під технологічною собівартістю як її розраховують?

20.За якими критеріями здійснюють оцінювання та вибір технологічних процесів і устаткування?