Операційна діяльність 2015

Кооперація праці — об’єднання виконавців для скоординованої участі в одному або різних, але пов’язаних між собою, процесах праці.

Форми кооперації праці: міжцехова (взаємодії колективів цехів), внутрішньоцехова (взаємодії колективів дільниць), внутрішньодільнична (взаємодії окремих працівників), внутрішньобригадна.

Межі поділу праці: економічна — гранично можлива величина збільшення сукупного фонду робочого часу або виробничого циклу; технічна — залежить від технічних можливостей виробництва; фізіологічна — пов’язана із допустимими фізичними і психічними навантаженнями на робітника; соціальна — визначає мінімально необхідну різноманітність виконуваних функцій, що забезпечують змістовість і привабливість праці.

Межі кооперації праці: організаційна (для виконання будь-якої роботи об’єднання не менше двох осіб, норма керованості); економічна (можливість зниження витрат і уречевленої праці на одиницю продукції, що виготовляється).

Організаційні форми праці: індивідуальна, суміщення професій (функцій), багатоверстатне обслуговування, колективна (бригадна).

Суміщення професій — це виконання одним працівником різних функцій або робіт за опанування кількох професій або спеціальностей (доцільне з огляду на перебіг технологічного процесу, єдність оброблюваних предметів праці, виконання основного та допоміжного процесів).

Багатоверстатне обслуговування базується на суміщенні професій і визначенні черговості виконання ручних операції на кількох одиницях устаткування в разі автоматичної роботи всіх решти (рис. 6.2).

На виробничій дільниці можна застосовувати: бригадне, ланцюгове (групове) та індивідуальне багатоверстатне обслуговування.

Рис. 6.2. Найпоширеніші варіанти розташування устаткування і маршрути руху робітника при багатоверстатному обслуговуванні

Розрахунок параметрів багатоверстатного обслуговування. Кількість вер-

статів (n), на яких може одночасно працювати виконавець, визначається за формулою:

де tм — машинний час роботи верстата, хв;

tз — час зайнятості робітника на верстаті, що обслуговується;

де tр — загальний час виконання всіх ручних прийомів на верстаті (установлення, зняття деталі, включення агрегату, підвід різця і т. д.), хв;

tк — загальний час активного контролю робітника-багатоверстатника за роботою верстатів, хв;

tп — час на переходи робітника між верстатами за встановленим маршрутом, хв.

Кількість верстатів, що обслуговуються, визначається з урахуванням коефіцієнта зайнятості (Kз) на кожному верстаті, який не повинен перевищувати допустимої величини в діапазоні 0,7 Kд.з 0,9.

Так, за однакової тривалості операцій кількість верстатів, що обслуговуються, визначається за формулою:

За різної тривалості операцій, що виконуються, кількість верстатів, яка підлягає обслуговуванню, визначається за формулою:

n

де i 1 tмi — сума машинного часу на всіх верстатах, що обслуговуються, хв.

У разі отримання в результаті розрахунку дробного числа верстатів його округляють до меншого або більшого цілого.

Якщо прийняте число (ппр) менше розрахункового (пр), то (п – 1)tз < tм. При цьому робітник має вільний час (простій) (tв.роб) у циклі обслуговування, величина якого розраховується за формулою:

Якщо прийняте число (ппр) більше розрахункового (пр), то (п – 1)tз > tм. При цьому робітник не встигає за час циклу обслуговувати всі верстати і вони будуть певний час простоювати (tв.уст), величина якого розраховується за формулою:

Після розрахунку кількості верстатів і часу простою устаткування або робіт- ника-верстатника будують графік багатоверстатного обслуговування за вибраним варіантом (рис. 4.5). Далі обчислюють тривалість циклу багатоверстатного обслуговування.

Тривалість циклу багатоверстатного обслуговування (tц) складається з періоду часу від початку операцій з обслуговування першого за маршрутом верстата до моменту повернення робітника до нього:

де maхtо — максимальна тривалість однієї з операцій, що виконуються при багатоверстатному обслуговуванні; з погляду структури затрат часу tо = tз + tм.

Коефіцієнт завантаження устаткування розраховується за формулою:

Коефіцієнт завантаження робітника-багатоверстатника визначається:

n

tз

Kз.роб i t1 . (6.10)

ц

Вибір оптимальної кількості верстатів, що економічно доцільно обслуговувати, пов’язаний з порівнянням витрат на одиницю оперативного часу роботи верстата за різних варіантів обслуговування верстатів. Розрахунок здійснюється за критерієм мінімуму витрат на одиницю продукції з використанням формули:

де С — коефіцієнт, що показує відношення витрат, які пов’язані з простоюванням устаткування, до витрат на утримання одного робітника;

n — середня кількість працюючих верстатів протягом циклу обслуговування.

Визначаючи коефіцієнт С, ураховують витрати на експлуатацію верстата, які змінюються зі зміною кількості верстатів для випуску однакового обсягу продукції (амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонт верстатів, електроенергія, експлуатація виробничих приміщень тощо). Витрати на заробітну плату визначають з огляду на кваліфікацію робітника, що обслуговує верстат.

Середню кількість верстатів, що працюють протягом циклу, визначають виходячи з графіку багатоверстатної роботи. Оптимальною кількістю верстатів вважається, якщо φ мінімальне.

Колективна (групова) форма організації праці є безпосе-

редньою інтеграцією (кооперацією) праці кількох людей відповідної кваліфікації, які виконують спільне виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за ре-

зультати роботи. Серед колективних форм організації праці провідне місце належить виробничій бригаді, де досягається найтісніша кооперація працівників, притаманна внутрішньодільничній кооперації.

Бригади створюють з метою: обслуговування великих і складних виробничих агрегатів; на потокових лініях; виконання комплексного виробничого завдання; виконання великого обсягу роботи в обмежені терміни; тіснішої взаємодії між обслуговувальним, допоміжним та основним персоналом у межах певної виробничої дільниці; полегшення поточного розподілу оперативних завдань між працівниками за відсутності постійного закріплення робочих місць або певного кола робіт за кожним виконавцем.

Бригадна форма створює можливості для зміни змісту праці, завдяки суміщенню професій і функцій підвищує її змістовність, сприяє підвищенню кваліфікації, збільшує зацікавленість у праці та в її колективних результатах.

Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані (з робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах) та комплексні бригади (з робітників різних професій, які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов’язані роботи). Комплексні бригади можуть бути з пов-

ним поділом праці, частковим і без поділу праці. Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними та наскрізними.

У процесі проектування організації праці в бригадах необхідно враховувати: відповідність процесів праці психофізіологічним потребам людей і чинним нормам; організаційну формалізацію трудових процесів у відповідних нормативах, картах та інструкціях; забезпечення навчання робітників новим прийомам і методампраці; спорідненість із системоюорганізаціїтауправління виробництвом.

Дляуспішноїроботивиробничоїбригадиважливо, щобїїочолювававторитетний висококваліфікований робітник. Він зобов’язаний, поряд з функціями управління колективом, виконувативиробничізавданнябригадиякзвичайнийчленколективу.

Первинним осередком підприємства, в якому здійснюється процес перетворення «входу» (ресурсів) на «вихід» (продукт, послуга), є робоче місце, яке може функціонувати відносно самостійно за своєю спеціалізацією. Спеці-

алізація робочих місць залежить від типу виробництва. Організація і устрій робочих місць мають відповідати вимогам до відповідних форм праці.

Робоче місце — це частина виробничої площі, обладнана всім необхідним устаткуванням, інструментом, пристроями і призначена для продуктивного виконання трудових операцій певної частини виробничого процесу.

Робочі місця класифікуютьза параметрами, наведеними у табл. 6.3.

Таблиця 6.3

КЛАСИФІКАЦІЯ ТИПІВ РОБОЧИХ МІСЦЬ

Організація робочого місця — це створення певного комплексу організацій- но-технічних умов для високопродуктивної та безпечної праці. Знаряддя і характер предметів праці зумовлюють планування (відповідну площу, розміщення елементів) робочого місця. Кількість, повторюваність, маса, габаритні розміри предметів праці, особливості знарядь праці визначають систему і форму обслу-

говування.

Основні напрями в організації робочих місць: раціональна спеціалізація; ефективне розташування устаткування, оснащення, предметів праці; освітлення робочої площі; обслуговування; умови безпечної й високопродуктивної праці.

Ефективне розташування всіх компонентів робочого місця формалізується його технологічним плануванням.

Умови безпечної та високопродуктивної праці регламентуються санітарни-

ми нормами, включно з освітленням, інструкціями з експлуатації устаткування, технікою безпеки та іншими параметрами. Передбачається також відповідна система сигналізації і зв’язку, що забезпечує обмін інформацією між робітниками і майстром чи іншими лінійними керівниками, а також службами внутрішньоцехового обслуговування.

Залежно від спеціалізації робочого місця здійснюється відповідне його елементне оснащення (табл. 6.4).

Оснащення робочого місця передбачає повне укомплектовування і постійне його забезпечення всіма необхідними знаряддями і предметами праці для виконання закріплених операцій процесу праці.

Постійні елементи устаткування та оснащення робочого місця наявні на робочому місці завжди, незалежно від роботи, виконуваної в коженокремийперіод.

Тимчасові елементи устаткування робочого місця — це спеціальні предмети, призначені для виконання конкретної роботи. Їх склад, кількість і тривалість перебування на робочому місці залежать від технологічного режиму і системи обслуговування.

Технологічне планування робочого місця — це просторове розміщення засо-

бів, предметів праці та виконавця з урахуванням антропометричних, біохімічних даних і основних характеристик органів чуття людини (рис. 6.4).

Рис. 6.4. Схема технологічного планування робочого місця токаря: 1 — токарно-гвинторізний універсальний верстат; 2 — місце робітника; 3 — стіл приймальний; 4 — тара ящикова металева; 5 — сміттєзбірник;

6 — решітка під ногами робітника; 7 — тумбочка інструментальна здвоєна; 8 — стілець робітничий.

Кожне робоче місце має зовнішнє і внутрішнє технологічне планування. Зовнішнє технологічне планування робочого місця проектується з урахуван-

ням робочого та допоміжного простору (зони).

Робоча зона — це тривимірний простір, обмежуваний відстанню рук у горизонтальній і вертикальній площинах з урахуванням повороту корпусу на 180о і переміщення робітника на один–два кроки. У цій зоні розташовують знаряддя та предмети праці, постійно використовувані в роботі. У допоміжній зоні розташовують предмети, які використовуються рідше, та елементи інтер’єру робочого місця.

Внутрішнє технологічне планування робочого місця має забезпечувати зручну робочу позу, короткі та маловтомлювані трудові рухи, рівномірне і, за можливості, одночасне виконання трудових рухів двома руками. Проектування раціонального внутрішнього планування здійснюється з урахуванням зон досяжності траєкторії рук робітника (тривимірного простору) в горизонтальній і вертикальній площинах.

Загальні вимоги до планування робочого місця такі: розмір робочої зони має забезпечувати зручне виконання роботи; виключення можливості травмування; розташування устаткування в полі зору робітника для спостереження за перебігом технологічного процесу; вільний доступ до основного та допоміжного устат-

кування для обслуговування; предмети постійного користування мають розташовуватися поблизу робітника; урахування антропометричних і фізіологічних даних людини при розміщенні обладнання й устаткування постійного користування, предметів праці; розташування предметів тимчасового користування у спеціально відведених місцях, щоб вони не заважали основній роботі.

Конкретизованим викладом проекту організації трудового процесу для опе-

раторів є карта організації праці на робочому місці, створення якої є обов’язковим (рис. 6.5).

Рис. 6.5. Приклад карти організації трудового процесу

Карта організації праці зазвичай містить такі розділи: вихідні дані (предмет праці і технологія, форма організації праці, оплата праці); трудовий процес (елементи процесу праці, час, методи праці, графік синхронізації процесу); робоче місце (просторово-технологічне планування компонентів); обслуговування робочого місця (функції, способи і режими обслуговування, види самообслуговування, засоби зв’язку); умови праці (чинники, засоби захисту від несприятли-

вих умов); норми затрат праці; вимоги до виконавця роботи; режим праці та відпочинку; загальні техніко-економічні показники.

Система обслуговування робочих місць передбачає рег-

Обслуговування ламентацію обсягів, термінів і методів виконання допо- робочого місця міжних робіт і забезпечення їх усім необхідним.

Функції обслуговування робочих місць:

енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, опаленням приміщення;

транспортно-складська — доставка предметів праці до робочого місця, відвезення готової продукції та відходів. Зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;

підготовчо-технологічна — поділ робіт за робочими місцями, комплектування технічної документації, підготовка інструменту й допоміжних матеріалів,

інструктаж виконавців щодо передових методів праці;

інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

налагоджувальна — налагодження та регулювання технологічного устаткування;

міжремонтна — профілактичне експлуатаційне обслуговування;

контрольна — контроль якостісировини, напівфабрикатів і готових виробів;

облікова — облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілак-

тичні заходи щодо підвищення якості продукції та інше;господарсько-побутова — створення комфортних умов щодо санітарно-

гігієнічних умов праці.

Усі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, які притаманні кожному з типів виробництва (табл. 6.5).

безпеченні збалансованості кількості робочих місць і наявних трудових ресурсів.

Атестація робочих місць охоплює такі основні напрями:умови праці і забезпечення техніки безпеки;