Операційна діяльність 2015

До критеріїв, що впливають на вибір місця розташування виробничих підприємств, належать:

1)близькість до споживачів (швидкість урахування попиту в процесі створення нових товарів та їх поставки);

2)діловий клімат (сприятливе для бізнесу законодавство, підтримка підприємництвамісцевими органами влади, наданнясубсидій, податковихпільг тощо);

3)загальні витрати (регіональні витрати на вартість землі, споруд, оплату

робочої сили, податків, енергетичних ресурсів, а також приховані витрати, що пов’язані з різними посередниками та ін.;

4)інфраструктура (наявність розгалуженої й узгодженої транспортної системи, забезпеченість потреб в електроенергії і телекомунікаціях та перспективи їх розвитку);

5)потенціал трудових ресурсів (освітній і професійний рівні місцевих працівників, якість підготовки і здібності до навчання);

6)постачальники (наявність високопрофесійної та конкурентоспроможної

мережіпостачальників, близькість їх розташуваннясприяє скороченню запасів);

7)місце розташування інших об’єктів підприємства (асортимент та обсяги виробництва продукції, що випускається, тісно пов’язані з вибором місця розташування нового виробництва-відділення);

8)зони вільної торгівлі (можливість використання імпортних комплектувальних деталей у готових виробах і отримання відстрочки від соплати митних збо-

рів до моменту доставки виготовленої продукції до країни-споживача);

9)політичний ризик (геополітичні зміни та стан реформування економічних відносин у країнах потенційного розташування підприємств);

10)державні бар’єри (наявність законодавчих, неюридичних і культурних обмежень на розташування підприємств);

11)торговельні союзи (урахування чинних умов торговельних угод між країнами, що надають переваги нових ринків або низькі загальні витрати в разі розташування підприємств у країнах союзів);

12)екологічні вимоги (наявність екологічного законодавства і міра впливу виробництванадовкілля, фінансовінаслідкиівзаємовідносинизмісцевимнаселенням);

13)країна-споживач (зацікавленість країни в розташуванні на своїй території іноземного підприємства, урахування якостіжиття та освітнього рівнянаселення);

14)конкурентоспроможні переваги (розташування штаб-квартир, баз та окремих частин бізнесу в країнах і регіонах, де сприяють інноваціям і забезпе-

чують ліпші умови для глобальної конкурентоспроможності).

При створенні будь-якого підприємства обов’язково розробляється і затверджується генеральний план, який є графічним відображенням території підприємства з усіма

будівлями (цехами, службами), спорудами, комунікаціями, транспортними шляхами та сполученнями, що прив’язані до певної території, узгоджені з особливостями рельєфу місцевості, вимогами впорядкування території й охорони природного середовища.

Просторове розташування виробництв, цехів і господарств на території підприємства здійснюється відповідно до спроектованого і затвердженого генера-

льного плану, який також використовують для оптимізації виробничих процесів

івнутрішніх перевезень.

Воснову розроблення генерального плану покладають оптимальні просторові зв’язки елементів виробничої системи, що забезпечують економію території та виробничих площ (рис. 7.14).

Рис. 7.14. Принципова схема генерального плану підприємства

При розробленні генерального плану враховують такі вимоги:

забезпечення прямоточності просування предметів праці з одного підрозділу до іншого за перебігом технологічного процесу без зустрічних і зворотних вантажопотоків;

розміщення складів сировини та матеріалів з боку ввезення вантажів, по-

близу заготівельних цехів, а складів готової продукції — з боку її вивозу, поблизу складальних цехів;

розташування допоміжних цехів за можливістю разом з основними цехами, що споживають їхню продукцію чи потребують послуг (інструментальні, ремонтно-механічні та електроремонтні);

переміщення вантажів переважно технологічним транспортом, що забезпечує

надійність й економічність порівняно з транспортомзагального користування;

скорочення протяжності енергетичних комунікацій і, відповідно, втрат у мережах шляхом раціонального проектування та планування їх (електромережі, паро-, водо- і газогони);

усунення можливостей перетину руху людей зі шляхопроводами, комунікаціями, залізничними коліями, маршрутами проїзду транспорту завдяки запланованому спорудженню переходів;

групування однорідних за характером виробництва основних і допоміжних

цехівв особливі відокремленіблоки в одній будівлі, що зменшує розміри території, скорочує довжину внутрішньозаводських шляхів і комунікаційних ліній і, відповідно, витрати на транспортування, благоустрій і огороджування території;

створення окремих зон гарячих, енергетичних, холодних цехів і загальнозаводських служб, що сприяє забезпеченню належних організаційно-виробни- чих, санітарно-гігієнічних умов праці;

урахування переважних напрямків повітря, найсприятливіших умов для природного освітлення і провітрювання виробничих приміщень;

розташування цехів зі шкідливими викидами (пара, пил, газ) в атмосферу з

підвітряного боку, що значно знизить загазованість території підприємства і позитивно позначиться на стані устаткування;

взаємне розташування будівель і відстані між ними відповідно до встановлених пожежобезпечних, технічних, санітарно-гігієнічних, світлотехнічних і екологічних норм;

уникнення несумісного розташування точних виробництв поряд з цехами,

дільницями, на яких технологічні процеси супроводжуються вібрацією підлоги та ґрунту;

використання рельєфу місцевості, урахування розташування залізничних шляхів, високовольтних електричних мереж, житла та соціальноїінфраструктури.

Показниками раціонального розташування виробництв і підприємства загалом є площа території, оптимізація поверховості, протяжність комунікацій, рівень забудованості, забезпечення санітарно-гігієнічних норм і виробничих

умов, наявність резервних площ для розширення і реконструкції підприємства, функціональність конструкції, естетична й архітектурна виразність форм корпусів і службових приміщень.

Деякі з принципових положень раціонального розташування виробничого процесу суперечать одне одному. Наприклад, забезпечення прямоточності переміщення предметів праці потребує монтажу верстатів (робочих місць) в одну лінію, що зумовлює збільшення площі будівель, території, протяжності комунікації. Тому існують різні компромісні підходи до проектування будівельноархітектурних форм виробничих будівель, споруд і конструктивно-технічні й організаційні рішення щодо розташування технологічного устаткування, які в комплексі забезпечують економію простору, поліпшення умов праці та екологічної складової виробничого процесу.

Проектування і будівництво сучасних підприємств здійснюють за принципом блочно-модульних конструкцій. Його суть полягає в групуванні однорідних елементів виробничої системи в блоки (дільниці, цехи) та з’єднанні їх у технологічні і предметні модулі (виробництва) вертикального чи горизонтального типу, що забезпечує максимальну раціоналізацію матеріальних, енергетичних та інформаційних зв’язків, удосконалення зв’язків управління, компактність території, скорочення протяжності всіх видів комунікацій, зменшення витрат на будівництво й експлуатацію підприємства.

Резюме

Сукупний виробничий процес з виготовлення складної продукції охоплює окремі частини і стадії, які здійснюються в просторово відокремлених елементах (робочих місцях) і підсистемах (дільниці, цехи), що мають функціональну спеціалізацію.

Типовий склад елементів, підсистем виробничої системи, спрямованих на виконання основного завдання з випуску певної кінцевої продукції, визначається технологією її виготовлення при забезпеченні максимального здійснення основних структуротвірних зв’язків: взаємодії, функціонування, синергізму. Такі зв’язки структурних елементів і підсистем зумовлюють існування виробничої системи взагалі.

Результативність діяльності підприємства значною мірою зумовлена оптимальністю складу та взаємодією виробничих підрозділів, що утворюють виробничу структуру.

Побудова виробничої структури ґрунтується на вимогах принципах просторової організації ідеального процесу, якими є: спеціалізація, пропорційність, прямоточність.

Залежно від форми спеціалізації основних цехів виокремлюють технологічну, предметну та змішану (предметно-технологічну) виробничі структури підприємства.

Виходячи із сутності та змісту виробничого процесу й характеру продукції, що виготовляється, або робіт, чи виконувальних на промисловому підприємстві робіт, формують основні, допоміжні та обслуговувальніі цехи.

Розташування виробничих потужностей і технологічного планування справляє значний вплив на експлуатаційні витрати та продуктивність, конкурентні переваги за рахунок оптимізації руху матеріальних та інформаційних потоків у межах запланованих і наявних технологічних і виробничих процесів.

Головна детермінанта проектування розташування й технологічного планування — це організаційний тип виробничого процесу, який визначається метою формування самої виробничої системи.

Масове виробництво визначає необхідність проектувати розміщення виробу, тобто предметний принцип.

Для серійного типу виробництва характерне розташування виробничого процесу.

Для виробів, що мають унікальні, складні конструктивно-технологічні характеристики (наприклад, виготовлення суден, літаків притаманне фіксоване розташування.

Ефективне виконання виробничих операцій залежить від вдалого розташування обладнання, робочихмісцьпідрозділів, які, в процесі, збільшують потужність.

Структурні побудови підприємств також характеризуютьсяяк цехові, безцехові, корпусні та комбінатські.

Просторове розташування виробництв, цехів і господарств на території підприємства здійснюється відповідно до спроектованого і затвердженого генерального плану, який також використовують для оптимізації виробничих процесів і внутрішніх перевезень.

Виробнича структура підприємства за її умовної сталості має бути гнучкою і змінюватися під впливом зміни номенклатури й обсягу продукції, появи нових технологій та інновацій в організації виробництва, розвитку спеціалізації та кооперування. При цьому важливо, щоб вона забезпечувала оптимальне поєднання у просторі та часі всіх ланок виробничого процесу.

17.Дайте визначення поняття «виробнича структура підприємства» і схарактеризуйте її складові.

18.Чим загальна структура підприємства відрізняється від виробничої структури?

19.Схарактеризуйте основні вимоги до побудови раціональної виробничої структури.

20.Укажіть сферу застосування технологічної структури, її переваги та недоліки.

21.Визначте перспективи поширення виробничої структури за предметною спеціалізацією; якому типу підприємства вона притаманна?

22.В яких виробництвах застосовуюmь змішану (предметно-технологічну)

виробничу структуру і чому?

23.За якими показниками можна схарактеризувати виробничу структуру, провести аналіз і визначити напрями її раціоналізації?

24.Чим зумовлена необхідність поліпшення виробничої структури підприємства?

25.Сформулюйте визначення поняття «генеральний план підприємства», і вкажіть пропоновані вимоги до нього.

26.Наведітьперелік показниківоцінюваннягенерального планупідприємства.

Література для поглибленого вивчення матеріалу

1.Єгупов Ю.А. Організація виробництва на промисловому підприємстві: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 488 с.

2.Новицкий Н.И. Организация производства на предприятиях: Учеб.-метод. посо-

бие. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 392 с.

3.Организация производства на предприятии: Учебник для технических и экономических специальностей: Под ред. О.Г. Туровца и Б.Ю. Сербиновского. — Серия «Экономика и управление». — Ростов–на–Дону: Издательский центр МараТ, 2002. — 464 с.

4.Організація виробництва: Навчальний посібник / Оніщенко, О.В. Редкін, А.С. Старовірець, В.Я. Чевганова. — К.: Лібра, 2005. — 336 с.

5.Петрович Й.М., Захарчин Г.М. Організація виробництва: Підручник. — Львів: Магнолія плюс, 2004. — 400 с.

6.Реинжиниринг производства: Учебное пособие / Л.Н. Оголева, Е.В. Черенцова, В.М. Радиковський; под. ред. Л.Н. Оголевой. — М.: КНОРУС, 2005. — 304 с.

7.Стивенсон В. Дж. Управление производством / Пер. с англ. — М.: ООО «Издательство «Лаборатория Базовых Знаний»; ЗАО «Издательство БИНОМ», 1998. — 928 с.

8.Чейз Р.Б., Эквилайн Н. Дж., Якобс Р.Ф. Производственный и операционный менеджмент. — 8-е изд.: Пер. с англ. — М.: Издательский дом «Вильямс», 2001. — 704 с.

Тема 8

ОРГАНІЗОВУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ ТА СЕРВІСНИХ ПРОЦЕСІВ У ЧАСІ

8.1.Виробничий цикл і його структура

8.2.Тривалістьциклупростогопроцесуприрізнихрухахпредметівпраці

8.3.Визначення циклу складного процесу

8.4.Заходи скорочення виробничих циклів

Резюме Терміни і поняття

Запитання для перевірки знань Література для поглибленого вивчення

Вивчивши матеріал теми ви

ЗНАТИМЕТЕ:

сутність і види виробничого циклу;

порядок розрахунку технологічного та виробничого циклу простого процесу;

УМІТИМЕТЕ:

визначати тривалість виробничого циклу за різних способів поєд нання операцій;обґрунтовувати шляхи скорочення виробничого циклу.

8.1. ВИРОБНИЧИЙ ЦИКЛ І ЙОГО СТРУКТУРА

Умовою ефективного функціонування виробничої системи є забезпечення виготовлення кінцевого продукту в заздалегідь визначений час. З’єднання речових елементів виробничого процесу відбувається на просторово розта-

шованих робочих місцях (у підрозділах підприємства) за певним часом. Виконання всіх часткових процесів у найкоротший термін скорочує витрати

живої праці, а також матеріальних ресурсів і коштів. Завдяки дотриманню принципів раціональної організації виробничого процесу забезпечується найменша тривалість виробничого процесу, тобто циклу виготовлення продукції.

Під виробничим циклом розуміють календарний період від моменту запуску сировини, матеріалів у виробництво до повного виготовлення готової продукції або період від початку до завершення якогось виробничого процесу. Таким чином, основою організації виробничого процесу в часі є виробничий цикл.

Для простого процесу виробничий цикл розпочинається із запуску у виробництво заготовки (партії заготовок) і завершується випуском готової деталі (партії деталей). Виробничий цикл складного процесу охоплює сукупність простих процесів і розпочинається із запуску у виробництво першої заготовки деталі, а завершується випуском готового виробу або складальної одиниці.

Час виробництва складається з тривалості виконання: технологічних операцій — технологічний цикл (Ттех); допоміжних операцій: підготовчо-завер- шальних (tпз), транспортно-складських (tт), контрольних (tк); природних опе-

рацій (tпр).

Час перерв ділиться на перерви в робочий час і в неробочий час. Останні, так звані регламентовані перерви (між змінами, на обід, святкові та вихідні дні). Перерви в робочий час складаються з перерв партіонності, міжопераційного (tмо), міжцехового (tмц) і міжзмінного очікування.

Перерви партіонності виникають під час оброблення деталей партіями, коли кожна деталь, що надходить на робоче місце у складі партії аналогічних деталей, пролежує двічі: один раз до початку оброблення, а другий раз — до закінчення оброблення всієї партії перед її транспортуванням на наступну операцію. Ці перерви розраховуються разом із тривалістю технологічних операцій і складають операційний цикл (То).

Перерви міжопераційного очікування виникають через неузгодженість три-

валості суміжних операцій технологічного процесу, що зумовлює простої предметів праці до моменту звільнення робочих місць (устаткування) для проходження обробки на черговій операції.

Перерви міжцехового очікування виникають за різночасного виготовлення деталей, що входять до одного комплекту. Їх іноді називають перервами очікування комплектації, вони можуть бути внутрішніми та міжцеховими. Як правило, такі перерви виникають під час переходу продукції від однієї стадії виробництва до іншої або з одного цеху в інший. Тривалість цих перерв багато в чому залежить від якості оперативно-виробничого планування.

Перерви в неробочий час зумовлені режимом роботи підприємства, їх тривалість залежить від кількості вихідних, святкових днів і робочих змін, тривалості перерв між ними, а також перерв на обід.

Перерви також бувають вимушеними з таких причин: незадовільна організація виробництва на даному підприємстві (неналежна організація робочих місць, невчасна подача матеріалів або інструменту, низька якість технічної документації або затримка її підготовки, недоліки ремонту); випадкові обставини, наприклад, затримка надходження матеріалу від постачальника, вимикання електроенергії, аварії устаткування, брак деталей тощо.

При розрахунку тривалості виробничого циклу перерви, що виникають у результаті незадовільної організації виробництва і випадкових обставин, не враховують.

Структура виробничого циклу, тобто склад і співвідношення його елементів, залежить від особливостей продукції, технологічних процесів її виготовлення, типу виробництва, рівня організації виробничого процесу та інших чинників. У безперервних виробництвах (хімічне, металургійне тощо) найбільша частка у виробничому циклі припадає на час виробництва. У дискретних виробництвах (наприклад, у машинобудуванні) перерви становлять 70–75 % загальної тривалості виробничого циклу. Зі збільшенням серійності виробництва частка перерв знижується.

У більшості випадків у простому виробничому процесі деталі (заготовки) виготовляються партіями, які послідовно обробляються на всій сукупності операцій. Процес ви-

готовлення партій деталей, що просувається через багато операцій, передбачає сукупність операційних циклів.

Сукупність операційних циклів, а також спосіб сполучення в часі суміжних операційних циклів та їхніх частин створюють часову структуру багатоопераційного технологічного циклу. Тривалість багатоопераційного технологічного циклу істотно залежить від способу сполучення в часі операційних циклів та їхніх частин, а також від виду руху партії деталей за операціями. Вибір виду руху визначає рівень неперервності та паралельності виробничого процесу, що зумовлює тривалість виробничого циклу виготовлення партій деталей.

У загальному вигляді тривалість виробничого циклу розраховують для окремих деталей, вузлів, виробів, а також для їх партій:

де То, tпр, tп-з, tтр, tк, tмо, tмц — відповідно, час технологічних операцій, природних процесів, підготовчо-завершальних, транспортних операцій, контрольних операцій, міжопераційної і відповідно міжцехової (міжзмінної) паузи в обробленні деталей; m, i, п, j, х, у, z — кількість технологічних, природних, підготовчо-завершальних, транспортних, контрольних операцій і перерв відповідно.

У деяких випадках час виконання підготовчо-завершальних, транспортних і контрольних операцій може частково або повністю збігатися із часом перерв. Час перекриття окремих елементів виробничого циклу в його тривалість не включається, тому тривалість циклу зазвичай менша за суму всіх його складових.

Міжцехові перерви визначають дослідним шляхом, виходячи з конкретних умов виробництва і прийнятої системи оперативного планування.

Величина Тц для різних об’єктів може коливатися від кількох хвилин (простіші деталі) до кількох місяців чи років (унікальне устаткування, великі технічні комплекси тощо), тому розраховується у хвилинах, годинах, змінах, робочих і календарних днях. Якщо Тц розраховують у календарних днях, беруть до уваги всі складові, що показані на рис. 8.1, якщо в робочих днях, то вихідні та святкові дні не враховують; у разі розрахунку Тц у годинах не враховуються також перерви між робочими змінами.

Тривалість структурних складових виробничого циклу залежить від чинників конструкторського, технологічного й організаційного характеру (табл. 8.1). На тривалість виробничого циклу істотно впливають розмір партій деталей і вид руху предметів праці в процесі їх обробки.