Операційна діяльність 2015

Матеріальна та соціальна структури зумовлені поділом праці в середині виробничої системи і виступають як єдине ціле.

Рис. 2.2. Структура операційної системи

Виникненню і здійсненню матеріальних зв’язків у операційної (виробничій) системі передують інформаційні зв’язки, що забезпечують інтеграцію елементів системи в єдине ціле. Інформаційні зв’язки, на відміну від матеріальних, мають прямий і зворотний рух. Прямі зв’язки визначають через показники еталону поведінки системи та її елементів, а зворотні відображають відомості про результати виконання завдань і параметри функціонування елементів, тобто про внутрішній стан системи.

Матеріальні зв’язки виробничої системи розпочинаються з моменту виконання замовлення на сировину, матеріали та завершуються відвантаженням готової продукції споживачам. Цикл руху матеріалів охоплює час їх виготовлення, упаковування, відвантаження, транспортування від постачальника, складування та зберігання у продуцента кінцевої продукції. Далі ці матеріали у безпосереднього виробника підлягають обробці, складанню, упаковуванню і відвантаженню готової продукції споживачам.

Залежно від характеру процесу переробки ресурсу виокремлюють чотири типи переробної (обробної) системи: проектну (одиничну), серійну, масово-потокова, з неперервним процесом виробництва (надання послуг).

Проектна (одинична) система характеризується унікальною кінцевою продукцією, де процес виробництва має одиничний характер з великою тривалістю,

при цьому всі ресурси у даний момент спрямовані на реалізацію одного чи кілька проектів.

Серійна система має такі характеристики: вироби, що обробляються (клієнти, які обслуговуються), проходять одиницями або невеликими групами, їхні технологічні маршрути можуть бути різними; окремі цехи або дільниці спеціалізуються на виконанні різних операцій.

Масово-потокова система має великі обсяги випуску доволі подібної продукції, тривалість процесу незначна, виробничі ресурси упорядковані в певній послідовності й утворюють технологічну лінію-потік, що проходить через усю систему.

Система з неперервним операційним процесом характеризується значними обсягами однорідної продукції (послуг), вхідні ресурси надходять неперервним потоком, і рухаються через усю систему.

Підсистема забезпечення не пов’язана напряму з виробництвом товарів і наданням послуг, однак виконує операції із забезпечення (транспортування, складування, ремонт, інструментальне, енергетичне обслуговування тощо.). Залежно від основної спеціалізації підприємства конкретна служба може перебувати в підсистемі забезпечення чи переробки.

Підсистема планування і контролю отримує інформацію про стан системи: інформація надходить як у внутрішнього середовища підприємства (наприклад, про стан виробництва), так і з зовнішнього середовища (наприклад, про попит на продукцію, нормативні акти); підсистема опрацьовує інформацію і видає рішення, спрямовані на управління переробною підсистемою та підсистемою забезпечення. Рішення стосуються аспектів планування, регулювання виробництвом, управлення матеріальними запасами тощо. Серед основних завдань підсистеми планування та контролю можна виділити:

формування оптимальної, доцільної поведінки системи;

визначення й реалізацію перспектив розвитку системи та підсистем.

До складу будь-якої повної операційної системи можуть входити (залежно від спеціалізації й масштабів діяльності) інші підсистеми (маркетингова, фінансова, управління персоналом, управління розвитком тощо).

Операційні системи можна класифікувати в різні способи. У теорії та практиці найпоширенішою є двовимірна класифікація операційних систем, базована на характерних особливостях виходу продукції (послуги) й типі опера-

ційних систем процесів переробки вхідних ресурсів.

За таким підходом можна проаналізувати фактично будь-яку операційну систему. Приклад класифікації операційних систем наведено у табл. 2.3.

Двовимірна схема класифікації притаманна виробництву з приготування і доставки продуктів харчування. За поодинокими винятками ресторани самі виробляють продукти та надають послуги (повара готують їжу, офіціанти надають послуги). Різні способи організації приготування їжі та методи її доставки ілюструють три із чотирьох типів переробних систем. Переважна частина ресторанів — це підприємства із дрібносерійним виробництвом. Клієнти проходять через систему невеликими групами, отримують конкретні види страв і бажані послуги.

Кожну групу обслуговують окремо із використанням виробничих ресурсів для задоволення саме її потреб.

Таблиця 2.3

КЛАСИФІКАЦІЯ ОПЕРАЦІЙНИХ СИСТЕМ

Кафетерії є підприємствами із масово-потоковим виробництвом, де готують стандартизовані страви для клієнтів, котрі почергово проходять через систему й обирають бажане.

Підприємства, що обслуговують бенкети чи інші офіційні заходи, працюють за типом реалізації проектів. Кожен бенкет планують залежно від замовлених страв, обсягу та характеру замовлених послуг; підготовка до нього розпочинається заздалегідь до терміну поставки. Така операційна система одночасно може обслужити обмежену кількість подібних заходів.

Види діяльності операційних систем можуть взаємопов’язуватися в різних комбінаціях.

За характером руху потоків матеріалів від постачальника до покупця операційні системи поділяють на:

системи, що охоплюють виробництво продукції, поставки й транспортування покупцю;

системи, що охоплюють виробництво (продукції, послуги) покупцю (клієн-

ту), який безпосередньо бере участь у процесі.

Залежно від моделі руху потоку матеріалів системи першої категорії поділяють на чотири підкатегорії:

постачальник — запас — обробка — запас — покупець (характерна для великого виробництва);

постачальник — обробка — запас — покупець (характерна для виробництва, де вхідну сировину не можна довго зберігати);

постачальник — запас — обробка — покупець (характерна для вироб-

ництв на замовлення); постачальник — обробка — покупець (характерна для виробництва на за-

мовлення, цивільного будівництва).

Системи другої категорії мають дві відмінні характеристики: по-перше, покупець сам бере участь у процесі, по-друге, послуги не можна зберігати. Щоб

подолати коливання попиту, необхідно мати або надлишкові потужності, або запас клієнтов. Системи другої категорії залежно від типу діяльності поділяють на три підкатегорії:

ресурс «надлишок» — послуга (для якісного й недешевого обслуговування);

ресурс «мінімум» — послуга (для вельми дешевого обслуговування);

ресурс «обмеження» — послуга (для достатньо дешевого обслуговування з піковими навантаженнями).

Операційні системи за двовимірною класифікацією та характером руху матеріальних потоків поділяють на певні види (табл. 2.4)

2.2. ЗАКОНИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РОЗВИТКУ ОПЕРАЦІЙНИХ СИСТЕМ

Організація операційної діяльності означає внутрішнє упорядкування і координацію всіх елементів і ресурсів операційного процесу як єдиного цілого, спрямоване на ефективне господарювання і досягнення позитивного результату.

За концепцією системного підходу операційна система являє собою складну, підпорядковану певним законам систему елементів, що перебувають у тісному взаємозв’язку між собою та із зовнішнім середовищем. Концептуальні засади організовування операційних процесів виражають певні теоретико-методо- логічні аспекти, що мають важливе прикладне спрямування (рис. 2.3).

Концепція віддзеркалює дію законів, що формують і регулюють взаємозв’язки в межах системи; закономірності, що фіксують тенденції взаємодії всіх чинників процесу виробництва (надання послуг) і операційної (виробничої) системи; принципи, що забезпечують розвиток системи; чинники — як дієві сили, що сприяють чи не сприяють (гальмують) поступу системи; механізм як конкретні форми і методи дії законів у системі.

Загальна концепція

Організація операційних (виробничих) систем

Закони

формують поведінку систем (структури) і процесів

Закономірності

визначають тенденції, що виникають при взаємодії різних елементів системи

Принципи

забезпечують цілеспрямований напрям системи та її порядок

Чинники

сприяють розвитку системи або гальмують його

Методи

дають змогу практично реалізувати дію законів

Форми

матеріалізують характер прояву законів

Рис. 2.3. Концептуальні підходи до формування операційної (виробничої) системи

Убудь-яких системах кожен елемент (як частина) потрібен для підтримання

іфункціонування всієї системи і поза неї існувати не може. Це є проявом системної залежності й організації. Ключовими детермінантами в теорії організовування операційних процесів є закони. Закон виражає суттєві, сталі, повторювані й необхідні зв’язки між явищами.

Під законом організації операційних систем розуміють необхідні, суттєві, усталені співвідношення між елементами системи, а також між системою

та зовнішнім середовищем.

Формування і функціонування операційних (виробничих) систем здійснюється за взаємопов’язаними законами та окремими принципами (закономірностями) організації, які оказують відповідний вплив на їх поведінку.

Принципи організовування — основні правила, що відображають загальні універсальні закони організації. Принципи розробляються на підставі аналізу повторюваності реальних процесів організовування виробництва і перевіряються практикою. Вони об’єктивні й обов’язкові. Але знання принципів ще не гарантує успіху. З розвитком і вдосконаленням процесів виробництва (надання

послуг), створенням нових законів можуть вироблятися нові принципи та уточнюватися існуючі.

Усі закони і принципи організування діють взаємопов’язано, а не ізольовано. Закони організації операційних систем взаємозалежні й взаємозумовлені, й у сукупності становлять єдине ціле.

Серед загальних (універсальних) основним законом орга-

Загальні нізації є закон синергії, якій характеризує ефект взаємодії (універсальні) елементів системи, тобто сума властивостей (потенціалів,

енергії, якості) організованого цілого перевищує «арифметичну» суму властивостей кожного з елементів системи. При цьому під властивістю елемента розуміють параметри, що його харак-

теризують, їх взаємозалежність, зміни в часі, якості та ін. Ефект синергії виникає за рахунок взаємної участі, взаємодії елементів, що перебувають у межах цілого і мають різноманітні практичні застосування.

В операційних (виробничих) системах організаційний ефект має такі складові: спеціалізація, синхронність, ритмічність. Джерелом додаткової енергії такої системи є взаємопосилення сукупності її елементів. Закон синергії, що характеризує ефект посилення індивідуальних дій є основою створення операційних (виробничих) систем будь-якого рівня.

Закон єдності аналізу — синтезу визначає те, що процеси розподілу, спеціалізації, диференціації та інші необхідно доповнювати протилежними процесами: з’єднання, універсалізації, інтеграції і т. д. Використання цього закону передбачає вибір ознак або підстав спочатку для розподілу (класифікації), а потім для з’єднання (групування) у нові класи. Закон ставить вимогу розподілу діючих систем на підсистеми (елементи) з метою подальшого перегрупування (трансформації) в нові системи для забезпечення ефективного функціонування їх.

Закон пропорційності означає потребу певного співвідношення між частинами цілого.

Вимога закону композиції полягає в тому, що мета діяльності підсистеми (елемента) одночасно є підціллю діяльності системи.

Згідно із законом самозбереження кожна реальна фізична (матеріальна) система спрямована на збереження своєї цілісності та на заощадження своїх ресурсів.

Важливий висновок випливає із закону організованості-інформованості, відповідно до якого в системі не може бути більше організаційного порядку, ніж інформації.

Кожна операційна (виробнича) система як організація, йдеться в законі онтогенезу, у своєму розвитку проходить фази життєвого циклу: народження, становлення, розквіту, згасання.

Дія законів спрямована як на статику (структуру), так і на динаміку процесу розвитку системи. До законів статики організації систем належать:

1. Закон відповідності цілям, що перед ними поставлені. Кожна система при формуванні цілеспрямована на задоволення певних потреб. Виходячи з вимог цього закону:

цілевизначення системи, її підсистем і елементів передбачає розроблення системи цілей, підцелей і шляхів їх здійснення;

функціонування системи, підсистем і елементів оцінюються виміром ступеня досягнення мети;

безперервність функціонування системи зумовлена необхідністю постійного досягненняцілей, що змінюються, та підвищенням ефективності виробництва.

2. Закон відповідності організації системи зовнішньому середовищу. Зумов-

лений відкритістю цих систем і взаємодією їх з динамічним зовнішнім середовищем він потребує відповідності:

економічним законам;

державному устрою (правовим законам, нормам, інструкціям тощо);

системі вищого рангу;

рівня спеціалізації та кооперування у зовнішньому середовищу;

екологічним стандартам (допустимі викиди виробничої системи в навколишнє середовище).

3. Закон відповідності елементів системи один одному. У процесі створення

іфункціонування системи достатньо чітко формулюються вимоги до продукції (послуг), яку вона призначена виготовляти (надавати), а також до параметрів сировини та матеріалів відповідно до обраної технології. Тому насамперед важ-

ливе значення має відповідність технологічного процесу сировині та продукції.

Матеріальні елементи системи інтегруються в підсистеми відповідно до спеціалізації, визначеної технологією обробки матеріалів чи складання виробів.

Тому всі підсистеми мають відповідати одна одній і системі в цілому.

Система може ефективно функціонувати тільки за умови взаємопов’язаної результативності всіх її елементів. Відповідність елементів системи досягається описом процесу, що об’єднує характеристики матеріальних і енергетичних ресурсів на «вході» в систему, технологічного процесу, устаткування, що застосовується, вимог до персоналу. Усе це потребує відповідності устаткування тех-

нологічному процесові.

Кожен елемент системи, виходячи з вимог результативності, має бути раціональним (з погляду параметрів спеціалізації, устаткування, форми організації праці — індивідуальна, колективна, багатоверстатна, а також планування й оснащення робочого місця, кваліфікації робітника, що його обслуговує). Таким чином, вимога раціональності елементів системи зумовлює необхідність відпо-

відності кваліфікації робітників устаткуванню і технологічному процесові.

На стадії організаційного проектування можна достатньо точно сформулювати функції кожного елемента системи і досягти відповідності кожного елемента системи функції, що виконується. Остання визначається як похідна від мети системи, підцілей того або того рівня. Функція кожного елемента системи визначає спосіб досягнення її мети, що підкреслює визначальну роль технології відносно устаткування та кадрів в організації операційної (виробничої) системи. Вимоги відповідності елемента системи функції, що виконується, поширюються на потоки вхідних у систему елементів: матеріалів, комплектуючих деталей, вузлів, інформації тощо, а також на потоки вихідних з неї елементів: продукції, послуг, інформації та ін.

Структура системи, її упорядкованість значною мірою визначаються прийнятою формою організації операційної (виробничої) системи (одинична, серійна чи масова), яка залежить від виду продукції (послуг) та розміру партії деталей (виробів), що випускаються. Звідси справедлива вимога відповідності форми організації операційної (виробничої) системи виду продукції, що виготовляється, та розміру її партії виробів (послуг).

4. Закон відповідності зв’язків елементів систем їхнім властивостям і сутності системи.

Усі елементи системи поєднані зв’язками взаємодії (наприклад, верстат і робітник, якій його обслуговує), матеріальними, енергетичними, інформаційними та іншими зв’язками. Крім формальної службової інформації, у системі циркулює також неформальна, особиста інформація, яка впливає на поведінку всіх категорій працюючих людей. Класифікують зв’язки елементів системи за такими ознаками:

1) за характером матеріальних взаємовідносин у просторі:

жорсткі матеріальні зв’язки — предмети праці передаються для обробки

зодного до певного іншого робочого місця (якщо обробляються різні предмети праці, тоді кожен предмет передається тільки одному робочому місцю, але таких місць може бути кілька);

альтернативні матеріальні зв’язки — предмети праці переходять на одне

збагатьох робочих місць;

компенсаційні альтернативні зв’язки — предмети праці спочатку надхо-

дять на склад, а потім або на інший склад, або на робочі місця.

Жорсткі й альтернативні зв’язки використовуються в потоковому чи змінопотоковому виробництвах, компенсаційні — у всіх організаційних типах виробництва. Матеріальні зв’язки передбачають визначення виду транспортних засобів, їх кількість, а також значною мірою обсяг вантажопотоку;

2) за характером взаємовідносин у часі:

постійні — притаманні масовому виробництву;

циклічно-повторювальні — поширені в серійному типі виробництва;

випадкові (разові) — характерні одиничному виробництву;

3) за характером складності елементів:

прості, які діють на робочому місці при одному «вході» і одному «виході» для матеріальних зв’язків;

складні — зумовлені поліструктурністю операційних систем з множиною

зв’язків кожного елемента з підсистемами та іншими елементами системи. При цьому стохастичні зміни в системі і зовнішньому середовищі визначають використання не тільки постійних, а й альтернативних (ситуаційних) і компенсаційних зв’язків.

Унаслідок зростання кількості зв’язків, зменшення їх постійності та жорсткості організація операційної системи значно ускладнюється. У деяких випадках складність зв’язків визначається її довжиною, яка охоплює ієрархічний рівень елементів системи. Тому в практичній діяльності велика увага приділяється спрощенню зв’язків системи. Доцільність спрощення зв’язків зумовлюється перевагами предметної спеціалізації перед технологічною;

4) за характером впливу обставин на взаємовідносини:

упорядковані, які являють собою намагання спростити зв’язки, забезпечивши їх незмінність у часі;

еластичні, що передбачають можливість заміни (на деякий час) зв’язків з одними елементами системи на зв’язки з іншими елементами. Така здатність до зміни системи випливає з умови створення її структури на зв’язках елементів, що входять до складу системи. Еластичність зв’язків дає змогу обминути елементи системи, що виявилися непрацездатними, і відповідно підвищити надійність системи, а також локалізувати негативні впливи середовища.

Упорядкованість і еластичність зв’язків перебувають у діалектичній єдно-

сті. Для сучасних операційних систем зв’язки мають бути водночас упорядкованими й еластичними, щоб одночасно забезпечувати адаптивність до вимог зовнішнього середовища і достатню результативність.

Розглянуті види зв’язків характерні для всіх інших елементів виробничого процесу. Якщо розчленувати виробничий процес на значну кількість простих операцій, то він буде складним, а за невеликої кількостіскладних операцій — простим.

За кожним робочим місцем можливе закріплення однієї або кількох однорідних операцій. Бажання спростити зв’язки призводить до укрупнення операцій, що відповідно ускладнює конструкцію верстатів і агрегатів робочого місця. В такому випадку до уваги беруть їх експлуатаційні характеристики та економічну доцільність.

Зв’язки між елементами системи визначають їх просторове розташування та особливості формування організаційних підсистем. Тому необхідні відповід-

ність просторової та організаційної структур, міцність зв’язків між елементами операційної системи.

Під впливом цієї вимоги, з одного боку, здійснюється раціоналізація внутрішньосистемних перевезень, а з другого — створюються передумови для організації і функціонування раціональної керуючої підсистеми. Складність управління системою зумовлена її поліструктурністю, великою кількістю працюючих, стохастичними та іншими явищами, тому потребує взаємної відповідності структур керованих і керуючих підсистем системі в цілому;

5) закон резервів у виробничих системах відіграє важливу роль.

Він зумовлений необхідністю компенсації відхилень від параметрів функціонування системи. Таким, наприклад, як відхилення в рівні пропускної спроможності робочих місць та інших підрозділів, що виникають унаслідок змін попиту споживачів, відмов устаткування та інструменту, коливання термінів постачання ресурсів, з’явлення на роботу персоналу за спеціальностями та інших причин.

Резерви операційної (виробничої) системи при їх різноманітності можна згрупувати таким чином:

організаційні резерви створюють можливість перебудови структури системи (наприклад, просторової структури — шляхом зміни зв’язків елементів, їх функцій; часової структури — змінюючи послідовність робіт). Іноді вони сприяють передачі або отриманню деяких робіт даною системою у процесі перерозподілу завдань з іншими виробничим системами;