Операційна діяльність 2015

6.Петрович Й.М. Організування промислового виробництва: Підручник. — К.:

Знання, 2009. — 328 с.

7.Реижиниринг производства: учебное пособие / Л.Н. Оголева, Е.В. Черенцова,

В.М. Радиковский; под ред. д-ра экон. наук, проф. Л.Н. Оголевой. — М.: КНОРУС, 2005. — 304 с.

8. Ричард Б. Чейз, Николас Дж. Эквилайн, Роберт Ф. Якобс Производственный и операционный менеджмент / 8-е изд.: Пер. с англ. — М.: Издательский дом «Вильямс», 2001. — 704 с.

9.Сервисная деятельность: Учебное пособие / С.Н. Коробкова, В.И. Кравченко, С.В.Орлов, И.П.Павлова. Под общ. ред. В.К. Романович. — СПб.: Питер, 2005. — 156 с.

10.Хаксевер К., Гендер Б., Рассел Р., Мердик Р. Управление и организация в сфере

услуг / Пер. с англ. под ред. В.В. Кулибановой. — СПб.: Питер, 2002. — 752 с.

Тема 2

ОПЕРАЦІЙНІ СИСТЕМИ

2.1.Операційна (виробнича) система як економічний об’єкт

2.2.Закони організації та розвитку операційних систем

2.3.Підприємство як складна соціально економічна система

Резюме Терміни і поняття

Запитання для перевірки знань Література для поглибленого вивчення

Вивчивши матеріал теми ви

ЗНАТИМЕТЕ:

сутність, призначення, структуру та типи операційних систем;

закони та принципи формування операційних систем;

УМІТИМЕТЕ:

пояснювати взаємозв’язок технологічних і виробничих систем як економічних об’єктів;

характеризовуватипідприємствояксоціально економічнусистему.

2.1. ОПЕРАЦІЙНА (ВИРОБНИЧА) СИСТЕМА ЯК ЕКОНОМІЧНИЙ ОБ’ЄКТ

Дослідження взаємопов’язаних умов і чинників, що забезпечують успішне виконання операційної функції як важливої сфери діяльності людей, потребують розглядання її з позиції системногопідходу як своєрідну складну систему.

Поняття «система», її межі достатньо умовні і залежать від об’єкта та мети дослідження. Системою можна назвати будь-який об’єкт, що має у своєму складі сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих частин або елементів.

Операційна (виробнича) система складається принаймні з чотирьох основ-

них компонентів: входу (ресурси), процесора (процесу трансформації, перетворення), виходу (результат, мета) та пристроїв зворотного зв’язку і контролю.

Той самий об’єкт, що входить до іншої системи, розглядається в ній уже як підсистема або елемент. Наприклад, верстат у цілому є технологічною системою, його окремі частини — агрегати, вузли, деталі являють собою підсистеми та елементи.

У разі дослідження системи, де головною підсистемою є людина, верстат виступає із зовсім іншими властивостями, ніж у системі «верстат». Своєю чергою, система «верстатник — верстат» діє як підсистема, якщо предметом розгляду є система «виробнича дільниця», що об’єднує кілька таких підсистем. Отже, будь-який об’єкт може бути одночасно як самостійною системою, так і елементом різних систем.

Об’єкт, обраний для дослідження з позицій системного

Ознаки підходу, повинен мати низку ознак, що характеризують системи його як систему. Зокрема, серед ознак систем, призначе-

них для виконання операційних функцій, мають бути такі: 1) основні вхідні компоненти; 2) сукупність елементів; 3) суттєві зв’язки між елементами; 4) інтегративні (об’єднувальні) властивості; 5) цілісність; 6) внутрішня впорядкована структура й організація; 7) мета функціонування і критерії оцінювання функціонування системи; 8) керівний або регулювальний пристрій;

9)межі із зовнішнім середовищем і здатність системи до взаємодії з ним;

10)особливі властивості елементів, з якими вони входять у дану систему. Існування будь-якої системи, успішне виконання нею своїх завдань можливе

за наявності зв’язків між елементами, що об’єднують їх у єдине ціле, завдяки чому здійснюється функціонування системи відповідно до поставленої мети. В окремій системі зв’язки між її елементами значно міцніші, ніж з іншими елементами інших систем. Такі зв’язки називають системоутворювальними. Деяку кількість елементів, для яких характерні слабкі, непостійні зв’язки або повна відсутність їх, не можна назвати системою.

Внутрішні властивості системи та її взаємодія із зовнішнім середовищем визначають шляхом виокремлення і вивчення типів зв’язків. Серед них найважливішими є зв’язки функціонування, які підрозділяються на: матеріальні (потоки матеріалів, предметів праці, енергії), інформаційні (потоки інформації, зв’язки між людьми тощо). Зв’язки розрізняють також за напрямом: прямі і зворотні. Вони пов’язані між собою і є умовою управління процесом перетворення, особливо зворотного впливу результатів на його перебіг.

Виокремлення системи з навколишнього середовища як цілісного об’єкта здійснюється завдяки системоутворювальним зв’язкам. Цілісність системи визначає, що її поведінка загалом передусім залежить від взаємодії внутрішніх елементів незалежно від впливів зовнішнього середовища. Цілісність системи вказує на її інтегративність, здатністьоб’єднуватиелементи, щовходять до неї.

Відомо, що результативність системи залежить від результатів функціонування її окремих елементів, але загалом про діяльність системи можна робити висновки за результатами роботи взаємопов’язаних елементів. Водночас поведінка системи в цілому не завжди визначається діяльністю окремих її елементів. Наприклад, на деяких робочих місцях якісно і своєчасно виконують завдання, але дільниця загалом функціонує незадовільно.

Згідно із визначенням системи вона має внутрішню упорядковану структуру й організацію. Структура розглядається як кількісний і якісний склад основних елементів системи та способів їх взаємозв’язку, які забезпечують сталий стан системи. Організація передбачає порядок розташування і взаємодію елементів системи. Структура й організація цілісної системи підвищують рівень визначеності завдяки спрямованій поведінці її елементів. Структура й організація можуть бути формальними (що передбачено проектом) і неформальними (як результат випадкових зв’язків і відносин).

Бажаний, можливий і необхідний стан системи на «виході» визначається здатністю задовольнити певні потреби, що є її загальною метоюфункціонування

(наприклад, кількість та якість певного виду продукції як результат «процесу» виготовлення з ресурсів «входу»).

Міра досягнення поставленої мети визначається за критеріями оцінювання зіставленням показників «виходу» з «входом», тобто результатів (обсягів та якості продукції) із витратами (всіх видів ресурсів на її виготовлення). Критерії оцінки функціонування системи дають змогу обрати найдоцільніший (оптимальний) варіант використання обмежених ресурсів.

Досягнення поставленої мети забезпечується контролем параметрів системи на «виході», порівнянням їх із заданими і впливом на «вхід» таким чином, щоб підтримувати систему в рівновазі, забезпечувати її функціонування у певному режимі роботи. Функції контролю, порівняння і впливів виконує пристрій управління або керівний (регулювальний) пристрій, який є складовою системи.

Кожна система існує і функціонує у певних межах, що відокремлюють її від зовнішнього середовища, але водночас вона може функціонувати і розвиватися тільки за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем. При цьому зовнішнє середовище охоплює сукупність зовнішніх для системи об’єктів, які або впливають на неї, або вона впливає на них. Таким чином, система під час свого функціонування змушена постійно адаптуватися до зовнішнього середовища на «вході» (до постачальників ресурсів) і на «виході» (до споживачів), узгоджуючи з його вимогами свої матеріальні, інформаційні і трудові зв’язки.

Суттєвою ознакою системи є особливі властивості, які має кожен з елементів і підсистем, що входять до неї. Властивості розглядаються як кількісна або якісна оцінка параметрів об’єктів, за якими здійснюється їх взаємозв’язок усередині системи та з елементами інших систем (вид продукції, що виготовляється, кількість і кваліфікація працівників тощо). Відокремлення об’єктів усередині системи із визначенням їхніх функцій і параметрів у певних одиницях вимірювання здійснюється завдяки властивостям її елементів.

Виробництво продукції чи надання послуг характеризується набором технологій різної інтенсивності застосування. Технології поєднуються у більш-менш великі системи. Такі системи пов’язані потоками засобів виробництва, які для одних технологій виступають продуктами (відхо-

дами) виробництва, а для інших слугують ресурсами.

Технологічна система — це сукупність функціонально пов’язаних засобів технологічного оснащення, спеціально спроектованих для виконання в регламентованих умовах виробництва (надання послуг) заданих технологічних процесів або операцій над певними предметами праці.

Сучасне конкурентоспроможне виробництво, що ґрунтується на останніх досягненнях науки і техніки, формується як єдина цілісна організаційнотехнологічна система, котра включає всі стадії й операції основних, допоміжних та обслуговувальних процесів. Таким чином, ідеться про створення технологічної системи високої економічної ефективності, де всі етапи взаємопо- в’язані й спрямовані на досягнення необхідних кінцевих результатів.

Метою створення і функціонування технологічної системи є виробництво промислової, будівельної, сільськогосподарської, харчової та іншої продукції

(послуг) за умови раціонального й економного використання природних, трудових, матеріальних, енергетичних, фінансових та інших ресурсів.

Структурою системи називається сукупність її елементів, зв’язків між ними й зовнішнім середовищем, що діють як єдине ціле. Структура технологічної системи характеризує внутрішню організацію, порядок, побудову й визначає оптимальне її функціонування. Наприклад, верстати, апарати, агрегати пов’язані між собою транспортними потоками сировини, матеріалів, енергії та тощо.

Структура системи залежить від рівня їх складності, ієрархічного рівня, рівня автоматизації, рівня спеціалізації і типу технологічних зв’язків.

Усі технологічні системи поділяють на великі та малі. Малі, як правило, обмежуються одним типовим технологічним процесом. Технологічні системи класифікують за певними ознаками, що їх наведено у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ СИСТЕМ

Виробництво можна розглядати як систему технологічних процесів різного рівня, послідовні та паралельні зв’язки яких визначають характер їх функціонування. Послідовність робочих ходів і переходів утворює операцію (послідовне поєднання). Однотипні операції, що відбуваються на верстатах, об’єднуються в дільниці (паралельні з’єднання), цехи — в підприємства (послідовне з’єднання), підприємства — в галузі (паралельне з’єднання), галузі — в систему господарства держави (послідовне з’єднання).

Технологічні системи характеризуються такими властивостями, як стабільність і надійність функціонування; гнучкість і здатність до адаптації; висока інтенсивність; малостадійність і малоопераційність; маловідходність і безвідходність.

Під адаптацією технологічної системи розуміють здатність реагувати на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища з метою протидії зниженню ефективності функціонування системи.

Гнучкість технологічної системи визначається як здатність пристосовуватися до конструктивно-технологічних змін продукції, що забезпечує підвищення продуктивності праці як в основному, так і в допоміжному й обслуговувальному виробництві, скорочує технологічний цикл, сприяє ліпшому використанню устаткування.

Надійність технологічної системи передбачає не тільки надійність устаткування і технологічних процесів, а й оптимальність її структури, грунтованої на малостадійності, малоопераційності, безперебійності, мінімізації витрат на випуск якісної продукції в достатній кількості.

Малостадійність і малопераційність технологічної системи дають змогу різко підвищити продуктивність праці та скоротити потребу у виробничих площах.

Для оптимального функціонування технологічних систем велике значення мають принципи раціональної організації процесів: безперервність, ритмічність, замкненість. Принцип замкненості багатократних циклів сприяє створенню

високоефективних безвідходних технологічних систем (наприклад, централізоване або локальне водяне опалення).

Критерієм техніко-економічної ефективності процесів виробництва (сервісу)

єїх технологічний рівень, що складається з:

технологічної інтенсивності процесів, що характеризується рівнем вико-

ристання матеріальних, енергетичних і часових ресурсів, наприклад, виходом продукту; коефіцієнтом використання сировини, енергії; виробничої площі; по-

тужністю і продуктивністю устаткування тощо;технологічної організації, що визначається кількістю операцій і стадій

процесу, їх комбінацією, взаємозамінністю, суміщенням, беперервністю, переналагодженням процесів при переході на виготовлення інших виробів або режими роботи;

технологічної оснащеності, що характеризується рівнем технічних засобів, а також узгодженістю між вимогами технології та рівнем робочої сили, тоб-

то рівнем механізації й автоматизації виробництва, станом інформаційного забезпечення;

керованості технологічної системи, що характеризується рівнем досяг-

нення оптимальних режимів процесу з метою їхньої найвищої ефективності й результативності. Високий рівень керованості технологічної системи — це досягнення її стабільності, надійності, безаварійності, безпеки, гнучкості.

Досягнення поставленої мети забезпечується оптимальним функціонуванням технологічної системи шляхом управління, тобто переведення її в потрібний стан, підтримання у стані динамічної рівноваги та сталості (стабільності). Іншими словами, управління технологічною системою полягає у створенні форм поєднання предметів праці, знарядь праці, технологічних процесів та економічних ресурсів, коли забезпечується ефективний перебіг процесу.

Характеристики технологічних систем, наведені у табл. 2.4, дають уявлення про взаємозв’язок технологічних та організаційних структур виробництва. Із розвитком і змінами технологічних зв’язків змінюються організаційні структури управління ними, що дає підставу сформулю-

вати такі закономірності:

1) організаційні структури управління є відображенням структур технологічних систем;

2) технологічні зв’язки первинні стосовно організаційних; 3) технологічні процеси та їхні системи вибудовуються за своїми законами, а

організація та управління виробничими процесами покликані забезпечити їх функціонування та розвиток.

Отже, знаючи об’єктивні закономірності розвитку технологічні систем, можна створити й оптимізувати систему управління ними.

Сучасне підприємство є технологічною системою, що складається із взаємозв’язаних по горизонталі і вертикалі підсистем. Горизонтально пов’язаними є такі підсистеми:

технічна (машини, устаткування, будівлі, споруди);технологічна (набір і послідовність операцій і процесів виробництва);

організаційна (забезпечує раціональне розташування та використання предметів і засобів праці, робочої сили, створює умови щодо застосування найпрогресивніших прийомів і методів роботи);

трудових ресурсів;економічна (виражає єдність економічних процесів у загальному процесі

виробництва та господарських зв’язків усього виробничого циклу).

Перший рівень ієрархічної структури підприємства утворюють типові технологічні процеси, операції і стадії яких є елементами цієї підсистеми. Другий рівень становить сукупність типових основних і допоміжних технологічних процесів, апаратів, керованих АСУ. Сюди належать неоднорідні за характером перебігу технологічні процеси. Третій, вищий рівень ієрархічної структури підприємства — це технологічні системи сукупності цехів, системи оперативного управління, організації виробництва (операцій), реалізації готової продукції

тощо. Завдання управління цим рівнем реалізує автоматизована система управління підприємством.

Технологічні системи є основою відповідних за призначенням операційних (виробничих) систем. Операційні

(виробничі) системи — це особливий штучний клас систем, які об’єднують зайнятих людей, знаряддя і предмети праці, інші елементи, необхідні для функціонування

системи, у процесі якого створюється продукція чи надаються послуги.

Базуючись на фундаментальних положеннях системного підходу, можна да-

ти таке визначення: операційна система являє собою повну систему діяльності підприємства (організації), яка здійснює реалізацію операційної функції, спрямовану на доцільне перетворення вхідних ресурсів на продукцію та послуги для задоволення потреб споживачів.

Операційна діяльність (наприклад, виробничого підприємства, банківської установи, транспортної компанії або навчального закладу) приносить дохід і виправдує її суспільне й економічне призначення.

Схематично операційну систему подано на рис. 2.1. Вона складається із трьох підсистем: переробної (обробної), забезпечення, планування та контролю.

У переробній (обробній) підсистемі виконуються операції, безпосередньо пов’язані з перетворенням вхідних ресурсів за допомогою операційних засобів, керованих працівниками на вихідні результати (при виробництві продукції — це заготівельні, обробні, складальні та інші операції, а при наданні послуг — операції з обслуговування клієнтів у перукарні, ресторані, продажу товарів тощо). Приклади наведено у табл. 2.2.

На «вході» операційної системи можуть бути ресурси: інформаційні, сировинні, матеріальні, енергетичні, просторові, власність клієнтів, самі клієнти тощо.

Операційні засоби підсистеми (знаряддя праці): устаткування, інструмент, обладнання, прилади, пристрої, будівлі, споруди.

Працівники (персонал), які здійснюють трансформацію (перетворення) вхідних ресурсів із використанням операційних засобів на готову продукцію (послуги).

Первинною ланкою системи (підсистеми) є елемент, тобто об’єкт, який не підлягає поділу на дрібніші складові. При системному аналізі підприємства елементом може

бути цех, при аналізі цеху таким первинним елементом є дільниця, а в ній — робоче місце. Елементами можуть бути не лише матеріальні об’єкти, знаряддя праці, предмети праці, продукти праці, а й праця, виробничі процеси, технологія, організація виробництва, управління тощо.

Елементний склад будь-якої операційної (виробничої) системи характеризується кваліфікаційно-професійними показниками персоналу, техніко-техноло- гічним рівнем матеріальних об’єктів, продуктів праці та рівнем організаційної взаємодії зазначених елементів.

Операційна (виробнича) система може бути різної складності залежно від структури й ієрархічних рівнів елементів. На первинному рівні це механізми (устаткування, апарати тощо), що обслуговуються робітником (оператором, машиністом). Кожен механізм і робітник, який його обслуговує, виступають двома взаємодіючими та взаємозалежними елементами, які утворюють систему «людина–машина» або робоче місце (робочу систему). Другий рівень охоплює групу робочих місць (дільницю), з яких на третьому рівні формується цех, на четвертому — відповідне виробництво (корпус).

Структура операційної (виробничої) системи — це сукуп-

ність елементів і сталих зв’язків між ними, що забезпечують цілісність системи і відповідність своєму призначенню, тобто зберігання основних властивостей системи

при різноманітних зовнішніх і внутрішніх змінах.

Щоб раціонально організувати виготовлення продукції, досліджують просторову (розташування елементів системи у просторі) і часову (послідовність зміни в часі стану елементів і системи загалом) структури операційних (виробничих) систем, які тісно взаємопов’язані і взаємозалежні.

Структура операційної (виробничої) системи, зображена на рис. 2.2, це інваріантна в часі фіксація елементів і зв’язків між ними. Функціонування операційної системи означає її дію у часі. Залежно від мети й аналізу операційної системи може бути подана різноманітними структурами, наприклад, структурою основних засобів, структурою кадрів, виробничою структурою і т. п.

Усі матеріальні елементи і підсистеми виробничої системи характеризуються особливим складом, взаємним розташуванням і взаємозв’язками, які ство-

рюють технологічну або виробничу структуру.

Структура операційної (виробничої) системи формується за технологічним або функціональним принципом і складається з основних (устаткування та оснащення) і допоміжних (забезпечення енергією та інструментом, ремонтом, транспортуванням, складуванням, контролю та випробування) елементів.

Провідна роль у операційної (виробничій) системі належить соціальній структурі, тобто людині або сукупності груп людей певного професійного складу, що узгоджено взаємодіють у процесі виконання заздалегідь передбачених функцій на технологічному устаткуванні для досягнення поставленої мети.