Операційна діяльність 2015

хідні для функціонування системи, у процесі якого створюється продукція чи надаються послуги.

Операційна система являє собою повну систему діяльності підприємства (організації), яка здійснює реалізацію операційної функції, спрямовану на доцільне перетворення вхідних ресурсів на продукцію і послуги для задоволення потреб споживачів.

Структура операційної (виробничої) системи — це сукупність елементів і сталих зв’язків між ними, що забезпечують цілісність системи і відповідність своєму призначенню, тобто зберігання основних властивостей системи при різноманітних зовнішніх і внутрішніх змінах.

Виникненню і здійсненню матеріальних зв’язків у операційної (виробничій) системі передують інформаційні зв’язки, що забезпечують інтеграцію елементів системи в єдине ціле.

Залежно від характеру процесу переробки ресурсу виокремлюють чотири типи переробної (обробної) системи: проектну (одиничну), серійну, масовопоточну, з неперервним процесом виробництва (надання послуг).

Головне завдання будь-якого підприємства полягає у випуску певної за спеціалізацією продукції (надання послуг), що класифікується за ознакою застосування.

Багатогранність системних зв’язків підприємства зумовлює його належність до класу дуже складних операційних систем. Операційні системи на рівні промислового підприємства формуються за певними законами і принципами організації та розвитку, набувають певних особливостей і характернихвластивостей.

Промислове підприємство належить до класу надскладних організаційних соціально-економічних систем і являє собою підприємницьку структуру, для якої характерними є виробничо-технологічна й організаційно-економічна єдність, господарська самостійність.

Підприємства класифікуються за різноманітними ознаками (розміром, характером продукції, сферою діяльності підприємства, типом виробничих процесів, ступенем спеціалізації продукції, рівнем механізації та автоматизації.

Задля досягнення успіху промислове підприємство має розробляти та впроваджувати сучасні виробничі стратегії та концепції організації виробництва.

Терміни і поняття

?Запитання для перевірки знань

1.Розкрийте сутність системного підходу до організовування діяльності.

2.Дайте визначення поняття «система», охарактеризуйте її компоненти, ознаки та вимоги до неї.

3.Опішить роль і значення стстемоутворювальних зв’язків системи.

4.Охарактеризуйтесутність технологічної системи, структурута її види.

5.Дайте визначення поняття «операційна (виробнича) система». У чому полягає її особливість?

6.Охарактеризуйте елементи операційної системи та її структуру.

7.Які є види операційних систем і чим вони відрізняються?

8.У чому полягає сутність законів організації систем і якою є сфера їх застосування?

9.Чому закони організації поділяються на закони статики та розвитку?

10.Охарактеризуйте основні закони організації і наведіть конкретні приклади їх прояву.

11.Розкрийте сутність законів розвитку системи.

12.За яким ознаками класифікують зв’язки операційної системи? Наведіть приклади прояву та застосування.

13.Чому створюються підприємства, за якими ознаками їх відносяться до операційних систем?

14.Схарактеризуйте підприємство як операційну систему та його ієрархічну структуру.

15.Визначте три основні функціональні сфери в організації промислового,

сервісного підприємства та опишіть їх взаємозв’язок.

16.Яку роль відіграють резерви операційної системи і як вони впливають на

їїфункціонування?

17.Якими особливостями та властивостями відрізняються виробничі системи від систем інших класів?

18.Які властивості надаються операційним системам при їх проектуванні та вдосконаленні?

19.Охарактеризуйте підсистеми підприємства та їх роль і значення для

успішного його функціонування.

Література для поглибленого вивчення матеріалу

1.Белінський П.І. Менеджмент виробництва та операцій: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 624 с.

2.Вилям Дж. Стивенсон. Управление производством / Пер. с англ. — М.: ООО

«Издательство «Лаборатория Базовых Знаний», ЗАО «Издательство БИНОМ», 1998. — 928 с.

3.Єгупов Ю.А. Організація виробництва на промисловому підприємстві: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 488 с.

4.Круш П.В., Подвігіна В.І, Гулевич В.О.Організація виробництва: Підручник / За заг. ред. П.В. Круш, В.І., Подвігіна, В.О. Гулевич. — К.: Каравелла, 2010. — 536 с.

5.Організація і управління процесами виробництва: навч. посіб. / В.Г. Васильков, Н.В. Василькова. — К.: КНЕУ, 2011. — 503 с.

6.Михайловська О. В. Операційний менеджмент: Навчальний посібник / О.В. Михайловська. — К. : Кондор, 2008. — 550 с.

7.Петрович Й.М. Організування промислового виробництва: Підручник. — К.:

Знання, 2009. — 328 с.

8.Ричард Б. Чейз, Николас Дж. Эквилайн, Роберт Ф. Якобс Производственный и операционный менеджмент: 8-е изд: Пер. с англ. — М.: Издательский дом «Вильямс», 2001. — 704 с.

Тема 3

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК

3.1.Технологічний розвиток як умова економічного розвитку

3.2.Технологія як визначальний чинник відтворення

3.3.Матеріально технічні ресурси технологій

3.4.Основи технологій базових галузей

3.5.Технології сервісного обслуговування

Резюме Терміни і поняття

Запитання для перевірки знань Література для поглибленого вивчення

Вивчивши матеріал теми ви

ЗНАТИМЕТЕ:

взаємозв’язок технологічного та економічного розвитку підприєм ства, держави;

еволюціютехнологічнихукладівінапрямитехнологічногорозвитку;

ресурсні складові технології та їхні характеристики;.

УМІТИМЕТЕ:

обґрунтовувати пріоритетність технології як провідного чинника виробництва продукції, надання послуг;

використовувати методичні підходи до вибору матеріально

технічних ресурсів технологій;характеризувати базові технології виробництва та сервісу.

3.1. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК ЯК УМОВА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Мірилом сучасного економічного розвитку виступають докорінні зміни в технологічному способі виробництва й у його впливі на економічний потенціал суспільства.

Під технологією розуміють спосіб (метод) перетворення вхідних ресурсів на готову продукцію. Високотехнологічні підприємства та галузі посідають у розвинених країнах провідні по-

зиції, а отже є основною частиною матеріального виробництва.

Упродовж останніх десятиліть вочевиднилося, що технології, як найважливіший фактор ефективності виробництва (надання послуг), слугують для під- приємства-виробника інструментом досягнення найвищих конкурентних переваг, що визначає його стратегічне майбутнє.

Від технології значною мірою залежать якість продукції (послуг), рівень витрат, обсяг виробництва (надання послуг) і зрештою її ціна. Зарубіжний досвід

переконує, що впровадження нових прогресивних технологій підвищує якість і конкурентоспроможність продукції, забезпечує компанії міцну конкурентну позицію на ринку, збільшує норму прибутковості до 25–40 % і вище, впливає на рейтинг компанії в галузі, на престиж її торговельної марки тощо.

Пріоритетні науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) і нові технології незрідка забезпечують новаторові монопольне становищ на ринку. Власник пріоритетної технології одержує широкі можливості розширення ринку й досягнення лідерства на ньому. Саме технології створюють передумови здійснення складної диверсифікації виробництва й експансії на нові ринки в нові регіони.

Сьогодні у забезпеченні економічного розвитку надзвичайне значення має технологічний розвиток, базований на якісному перетворенні технологій як економічних об’єктів.

Технологічний розвиток ґрунтований на принципах граничної корисності чинників зростання й інноваційної спрямованості економіки, є ефективним поєднанням технологій, економічної доцільності, соціальної цінності й енергії підприємництва. Кожна ланка в ланцюзі технологічного розвитку має свій зміст, закономірності та взаємозв’язки. Тому технологічний розвиток розглядається як система фінансових, інвестиційних, організаційних, техніко-техноло- гічних, комерційних заходів.

Технологічний розвиток здійснюється за такими напрямами: еволюційний (модернізація базових технологій), революційний (радикальний, стрибкоподібний).

За еволюційного розвитку вдосконалення, модернізація технології пов’язані з нарощуванням маси техніки в технологічному процесі через збільшення технологічної озброєності робітників і, відповідно, заміщення живої праці виробничими системами (машинами, механізмами). Але з часом відбувається різке падіння ефективності таких техніко-технологічних рішень: зростає капіталомісткість, зменшується фондовіддача, знижується продуктивність праці, зростає собівартість продукції, що об’єктивно зумовлено обмеженнями потенціалу покоління техніки та технології, тобто застарілим технологічним укладом.

Революційний технологічний розвиток, зароджуючись у надрах базових технологій, вирізняється радикальністю технологічних інновацій, які у процесі розвитку забезпечуються продуктовими, технічними, організаційно-управлінсь- кими, соціальними, інформаційними й іншими нововведеннями, що доповнюють, замінюють, «виштовхують» застарілі неефективні рішення. Такий процес формує структуротвірні ядра технологічних структур, які переростають у нові галузі.

Нині рівень економічного розвитку визначається технологічними нововведеннями та гнучкістю управління, але проблемою для урядів практично всіх розвинених країнах є стимулювання розроблень лише наукових нововведень, а й усіх їхніх стадій, включно з комерційним освоєнням. На рис. 3.1 унаочнено динаміку розвитку технологічних систем, включно з етапом революційного розвитку.

Рис. 3.1. Динаміка розвитку технологічних систем і зміна технологій: X — час, Y— ефективність

Спершу відбувається нагромадження вдосконалень у рамках одного технологічного принципу (відрізок 1–2 кривої Y1). Подальші вдосконалення (відрізок 3–4 цієї кривої) можуть вести до зменшення ефективності, падіння фондовіддачі й зниження продуктивності праці. Подальша еволюційна зміна технологій недоцільна.

Через принципово нові технологічні рішення, технологічний прорив, що може бути східчастим (відрізок 4–5–6–7), відбувається перехід до якісно нового стану технологічної системи (крива Y2). Тут можливі подальші вдосконалення (відрізок 7–8–9) у рамках тієї самої парадигми. Із часом і такі технологічні рішення стають неефективними (відрізок 9–10) і необхідний черговий прорив (відрізок 10–11) для формування нового типу технологічної системи (крива Y3).

Процес зміни технологій спочатку відбувається в основному в простих технологічних системах або елементарних технологічних процесах. При цьому треба розглядати всю мережу технологічних зв’язків, інтенсивність перебігу процесів у часі, характеристику економічного й технологічного середовища, в якому здійснюються зміни. Понад те, технологічний розвиток інноваційного типу має імовірнісний характер, оскільки саме виникнення ідеї нововведення — стохастичний процес.

Нова концепція технологічного розвитку пропонує теорію поколінь техніки й технології, що розвиваються в рамках традиційної і нової технологічної парадигми.

Технології змінюються завдяки вдосконаленню всієї технологічної системи завдяки принципово новим технологічним рішенням, які раніше в цій галузі не застосовувалися. Деякі фахівці називають таку зміну технологічним

проривом, або радикальним нововведенням. Така зміна технологій базується на якісно новому підході не лише до техніки й технології, а й до організації виробництва, добору професійних кадрів. За зміни технологій принцип технічних й економічних зв’язків залишається незмінним.

За технологічного прориву серцевину виробничого процесу становить технологічне нововведення, змінюються організаційні структури, приходить нове покоління техніки. Відповідно до цього принципу техніка має працювати не стільки в інтенсивному режимі, скільки в принципово новому. При технологічних проривах кваліфікація робітників набуває основного значення, тоді як у межах колишніх технологічних структур за умов упровадження нової техніки підвищення кваліфікації працівника не відіграє першорядної ролі.

Найважливішою складовою розвитку будь-якого підприємства (організації) є технологічний реінжиніринг, завдання якого полягають у:

визначеннітипу технологічного розвитку підприємства;

розробленні критеріїв прогресивності технологій;

прогнозуванні та виборі пріоритетних напрямів розвитку найефективніших технологічних і виробничих процесів;

розробленні нових науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт і технологій, патентів, ноу-хау;

упровадженні нових технологій виробництва;

перепроектуванні й модернізації наявних технологій.

Перед керівництвом менеджерами підприємства (організації) завжди постають завдання подальшого тиражування технологій, комерціалізації новинок та управління технологічним розвитком. Спрямованість технологічного розвитку, його тенденції впливають на економічні показники не тільки окремого підприємства, а й галузі, країни та світової спільноти.

У постіндустріальних країнах провідними є моделі інтенсивного та інноваційного типів розвитку.

Нове структуротвірне ядро промисловості формується за рахунок пріоритетних наукомістких галузей і високих технологій. Підсумком такої еволюції стає скорочення майже з 50 % до 10 % значення ресурсної основи при переході від екстенсивної моделі економічного зростання до інтенсивної, а від неї — до інноваційної. В обробних галузях внесок високотехнологічних і наукомістких виробництв, а також випуск наукомісткої продукції збільшуються з 5–7 % до 30– 35 % і більше.

Основними рисами нової моделі економічного зростання є інтелектуалізація виробничої структури, підвищення ролі нематеріальних чинників, софтизація (розроблення, використання програмного забезпечення) й сервітизація (переважання послуг) економіки, збільшення частки високотехнологічної продукції.

Період активного формування якісно нової технологічної структури виробництва значною мірою пов’язаний з упровадженням інформаційних технологій і ресурсів у всі сфери діяльності, розвитком гнучких автоматизованих і роботизованих виробництв, широким застосуванням наукомістких та інтенсивних фізичних, хімічних і біологічних технологій, розширенням масштабів безперервних, замкнутих, безвідхідних технологічних циклів, використанням малоопераційних і безлюдських технологій.

Перехід до нової моделі економічного зростання вимагає нових підходів до визначення ролі й місця технологічного розвитку. Тепер в інноваційній діяльності не можна розглядати технологію лише як технічно або машино оформлений процес перетворенняматеріїйоцінюватиефективністьізпозиціївузькотрактованихвитрат.

Технологічна структура виробництва, що визначалася масштабами й інтенсивністю застосовуваних технологій, є однією з найважливіших характеристик продуктивних

чинників суспільства. З технологічною структурою виробництва безпосередньо пов’язаний розвиток нових галузей, їхнє розміщення, кваліфікаційний і професійний склад трудових ресурсів, характер виробничого й невиробничого споживання, конкуренції, рівень стандартизації, технічнийрівень якості продукції тощо.

Однотипні технологічні ланцюги, замикаючись у технологічні системи, поєднуються в усталену самовідтворювальну цілісність. Понад те, конгломерат сполучених технологічних структур, процесів і систем становить основу всього відтворювального циклу — від видобутку та переробки сировини до підвищення кваліфікації працівника й висування нової наукової ідеї. Технологічну структуру економіки можна розглядативрамкахпарадигмипослідовноїзмінитехнологічнихукладів.

Поняття «уклад» означає встановлення певного порядку чого-небудь. Технологічний уклад характеризується єдиним технічним рівнем складових його виробництв, пов’язаних вертикальними та горизонтальними потоками якісно однорідних ресурсів, які спираються на загальні ресурси кваліфікованої робочої сили, загальний науково-технічний потенціал і певні технології.

Нова технологія є ядром технологічного укладу. Кожен технологічний уклад як самовідтворювальна цілісність зумовлює технічний і економічний розвиток шляхом послідовної зміни технологічних укладів.

Кожен технологічний уклад є само відтворюючою цілісністю, унаслідок чого технічний розвиток економіки не може проходити інакше, ніж шляхом послідовної зміни технологічного укладу. Життєвий цикл кожного технологічного укладу має три фази розвитку і визначається досить довгим періодом існування. Перша фаза припадає на зародження і формування нового технологічного укладу в надрах попереднього і, спираючись на існуючий виробничий потенціал, набуває подальшого розвитку. Друга фаза пов’язана зі структурною перебудовою економіки на базі нової технології виробництва і збігається з домінуванням певного технологічного укладу.

Швидкість дозрівання певного технологічного укладу залежить від сприятливих технологічних і соціально-економічних умов середовища. Якщо існує хоча і незначний, але стійкий незалежно від цін попит на новий метод, процес, продукт, то розвиток елементів нового технологічного укладу прискорюється.

Третя фаза починається «зрілістю» життєвого циклу технологічного укладу, закінчуючись поступовим затуханням і відмиранням старіючого технологічного укладу. Технологічний уклад має складну внутрішню структуру, ядром якої є сукупність базових (радикальних) технологій. Як уже зазначалось, це принципово нові технології, що створені на базі раніше не відомих законів і закономірностей, винаходів, відкриттів, якідокоріннозмінюютьзмістрізнихвидівдіяльностівсуспільстві.

Заміщення технологічних укладів і динаміка відтворювальних процесів, що при цьому виникають, супроводжуються зміною структур національних економік країн світу і зрушеннями в міжнародному поділу праці. Формування нового технологічного укладу здійснюється після перебудови всієї економічної системи, з появою нового структуротвірного ядра. При цьому процесам розвитку властиві нестабільність і нерівномірність, поява нових, невідомих раніше якіснихрис.

Новий уклад формується й розширюється поряд із попереднім, відбувається одночасне розширене відтворення всіх паралельних укладів.

Класифікацію технологічних укладів за основними ознаками наведено у табл. 3.1.

Від середини 1970-х років виробництва й технології п’ятого технологічних укладів почали відігравати роль носіїв зростання світової економіки, характеризувати її глобалізацію. Пріоритетний розвиток п’ятого й зародження шостого технологічного укладу дають постави говорити про нову якість економічного зростання, що поступово займає центральне місце у світовій економіці. Необхідно зазначити, що економічне зростання змінює загальні умови відтворення.

Для багатьох країн перехід до нової моделі економічного зростання може виявитися надзвичайно складним процесом, що протікає нерівномірно й реалізується в тих галузях, де рентабельність і конкурентоспроможність є низькими. Проблема модернізації таких галузей, їхній розвиток пов’язані з дефіцитністю балансів підприємств, банкрутствами, соціальними конфліктамий масовим безробіттям.

Особливістю економіки Україні є її багатоукладність. Якщо до початку 1980-х років зберігалося розширене відтворення третього й четвертого технологічного укладу (ТУ) з деяким скороченням динаміки першого і другого

ТУ, то найбільше відставання від світових тенденцій спостерігається в реалізації і розширенні складових п’ятого та шостого ТУ.

Поширення базисних технологій четвертого ТУ відбувалося в Україні значно повільніше, ніж у США, Японії, Німеччині. Крім того, попри вельми активну участь країни в розвитку четвертого ТУ відставання від світового рівня зростає.

Особливо ускладнюється ситуація в матеріало- і капіталомістких галузях. Саме тут має бути застосоване правило відтворення відсталих технологій і методів обробки разом із відтворенням застарілих галузевих структур. При вивченні процесу переходу до нової моделі економічного зростання доцільно відокремити прогресивні технології як основу перетворень.

Слід враховувати, що з позицій макроекономіки визначальними чинниками є:

•перевага нових структуротвірних технологічних систем і технологічних нововведень;

•наявність тенденції до скорочення архаїчних технологій і традиційних методів обробки;

•перевага Парето-оптимальності галузевих структур;

•конкурентоспроможність продукції, що випускається, наявність новин в асортименті продукції не менш як 25–30 % тощо.

Сьогодні технологія перетворюється на найважливіший елемент соціально-економічної системи. За таких умов суспільство має чітко визначити для себе ціну, яку воно готове платити за необхідний технологічний розвиток.

Однак без докладного аналізу пріоритетів такого розвитку неможлива результативна науково-технічна й фінансова політика держави. Зараз, на думку багатьох учених, у традиційному підході до технології відображаються риси технологічної й економічної кризи, вихід з якої можливий тільки через визначення пріоритетів технологічного розвитку.

Технологічна багатоукладність України виявляється в існуванні невеликої кількості обмежено використовуваних нових прогресивних технологій поряд із широким застосуванням архаїчних і тих, що в’януть.