Норми української літературної мови

Норми	Що вони реґулюють
Орфоепічні норми	Правильну вимову звуків, звукосполучень і наголос у словах
Лексичні норми	Уживання слів у властивому їм значенні, правильне поєднання слів за змістом у реченні та словосполученні
Граматичні норми	Правильне творення і вживання слів та їхніх форм, правильна побудова словосполучень і речень
Стилістичні норми	Уживання мовних засобів відповідно до їхнього стилістичного забарвлення та стилю мовлення
Орфографічні норми	Правильний запис слів
Пунктуаційні норми	Правильну розстановку розділових знаків

Нормативним фахівці вважають мовлення: 1) яке відповідає системі мови, не суперечить її законам; 2) у якому варіант норми має нові семантико-стилістичні можливості, увиразнює, уточнює контекст, дає додаткову інформацію; 3) у якому не допущено стилістичного (і стильового) дисонансу; 4) у якому доречно обґрунтовані форми з іншого стилю; 5) у якому не допущено змішування норм різних мов під впливом білінґвальної мовленнєвої практики¹.

Отже, дотримання мовних норм, вивчення всіх їх особливостей сприятиме виробленню мовного чуття. "А те чуття мови, – як зазначає О. Курило, – стає у великій пригоді тоді, коли думка, ширшаючи, ідучи вглиб, вимагає нових висловів, коли треба знайти зв’язок між конкретним і абстрактним значенням окремих слів і цілих зворотів, словом, коли треба творити мови!"². Поняття чуття мови нібито й не належить до термінологічних понять культури мови, але без нього важко уявити собі дос-конале володіння мовою у всіх її функціонально-стильо-вих різновидах.

Чуття мови – це здатність людини відчувати належність того чи іншого слова до певного стилю, доречність чи недоречність уживання певного слова в тій чи іншій ситуації. Воно виробляється в людини поступово й зростає з її досвідом. Однак одного його недостатньо: мало інтуїтивно відчувати правильність або неправильність у вживанні – треба точно знати правила вживання мовних засобів і користуватися ними свідомо.

Залежно від характеру мовленнєвої діяльності, способу оформлення висловлювання, мети й завдань спілкування виділяють кілька різновидів мовлення, а саме:

1. За характером мовленнєвої діяльності співрозмовників: монологічне (один говорить, інші тільки слухають) мовлення діалогічне (кожний говорить і слухає по черзі)

2. За способом оформлення висловлювання: усне (у звуках) мовлення писемне (у буквах)

3. За умовами і завданнями спілкування: розмовне - розмовний стиль мовлення книжне - художній стиль науковий офіційно-діловий публіцистичний

Найважливішими типами монологічного викладу фактичного матеріалу є розповідь, опис і роздум (міркування). В основі цього поділу лежить передусім комунікативна роль висловлювання.

Якщо мовець ставить своїм завданням повідомити про послідовний розвиток певних подій, текст набуває форми розповіді. Якщо його мета – дати уявлення про якийсь об’єкт, його зовнішній вигляд, він створює опис. Маючи намір довести або заперечити якісь тези, розкрити зв’язки між явищами дійсності, він оформляє своє висловлювання як роздум. Структура тексту залежить від його комунікативного призначення. Будь-яке висловлювання мусить бути побудоване так, щоб зміст усіх речень, що до нього входять, давав у підсумку опис одного предмета, розповідь про одну подію, обдумування однієї тези, тобто забезпечував висвітлення теми й розкриття головної думки.

Кожен тип мовлення, залежно від мети й обставин мовного спілкування з адресатом, реалізується у висловлюваннях певного стилю, і це теж позначається на структурі текстів.

У чистому вигляді розповідь, опис і роздум як окремі завершені висловлювання бувають нечасто і не в усіх стилях. Роздуми трапляються в деяких ділових документах (напр., доповідна записка з пропозиціями і їх обґрунтуваннями). Описи як самостійні висловлювання належать здебільшого до ділового та наукового стилів (опис зовнішнього вигляду людини, яку треба розшукати, опис місця події тощо). Стисла розповідь реалізується у формі звіту (ділового або наукового), газетної інформації.