Тема 8. Особливості синтаксису

ділового мовлення

§ 1. Характерні ознаки синтаксису

ділової документації

У діловому мовлення велику роль у побудові тексту, у логічному висловленні думок відіграє порядок слів. Порядок слів – це послідовне розташування синтаксичних компонентів речення. Його основна функція – підкреслювати розгортання думки від даного до нового, від відомого до невідомого.

Будь-яке висловлювання в мовленні будується згідно із завданнями повідомлення. Скажімо, одне й те ж висловлювання з одним і тим же граматичним складом може звучати по-різному, наприклад: Справа Петрова зараз у слідчого і У слідчого зараз справа Петрова, тобто, залежно від того, що ми хочемо повідомити: чи де знаходиться справа Петрова, чи чим зайнятий слідчий. Таке використання граматичної структури речення залежно від завдань комунікації в певній мовленнєвій ситуації Н. Івакіна називає "актуальним членуванням". Його важливо знати юристам для того, щоб точно, грамотно висловлюватися в кожному конкретному випадку. "Актуальне членування – це смислове членування речення, усі компоненти якого поділяються на тему (або дане, те, що відоме) і рему – нове, те, задля чого будується речення"¹.

Порядок слів залежить від змісту висловлювання. Актуальне членування не завжди збігається із синтаксичним. У першому прикладі воно збігається, у наступному – ні. До складу теми й реми можуть входити як головні, так і другорядні члени речення. Такий порядок слів – від відомого до невідомого – називається прямим.

Прямий порядок слів передає загальний зміст речення без спеціального наголошення окремих його елементів. Сприймається як стилістично нейтральний, як мовна норма. Основна сфера його використання – офіційно-діловий і науковий стилі. Прямий порядок сприяє логічності висловлення думок у процесуальних актах. Наприклад: у протоколах допиту підписується той, кого допитували, що він прочитав і що записи його показань записані правильно. Це рема (невідоме, нове). А відоме в даному випадку із контексту – це протокол, записи. Тому речення будується так: Протокол я прочитав, з моїх слів записано правильно.

За кожним членом речення закріплене своє місце. Для того, щоб не допускати помилок у побудові слів, потрібно пам’ятати порядок розташування компонентів із прямим порядком слів:

1. Підмет ставиться перед присудком.

2. Узгоджене означення ставиться перед означуваним словом, неузгоджене – одразу ж після нього.

3. Вставні слова ставляться на початку речення (вони вказують на висловлене раніше, систематизують виклад, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел та ін.).

Присудок ставиться переважно у формі теперішнього часу.

Поширені пасивні структури типу: закони приймаються; наказ виконується; вимоги ставляться.

Синтаксис визначається ще й уживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: створити комісію з національних питань.

Наказові форми (наказую, пропоную) застосовуються лише в першій особі однини – у тих документах, які відображають принцип єдиноначальності.

З метою економії вислову й точності відтворення думки в документах часто вживають дієприкметникові й дієприслівникові звороти.

Особливістю ділового мовлення є також переважне вживання непрямої мови. До прямої мови в діловому стилі звертаються тільки в тих випадках, коли дослівна передача тексту необхідна (наприклад, у протоколах допиту свідка).

Однак просте речення не завжди може відобразити складність взаємозв’язків між фактами, їхню ієрархічну послідовність; тоді доводиться вдаватися до складних (здебільшого складнопідрядних) речень. Звертаються до них і в тих випадках, коли треба пом’якшити відмову, усебічно арґументуючи її та ін.

Типова ознака синтаксису ділового стилю - використання конструкцій з віддієслівними іменниками, котрі, як уже зазначалося, надають висловленню офіційного характеру. Вони трапляються здебільшого в писемному діловому мовленні, особливо в мові права: виїмка, дізнання, розслідування.