§ 5. Художній стиль

Художній стиль – це своєрідне емоційно-образне й естетичне використання засобів загальнонародної мови для образного зображення дійсності. Він функціонує в галузі художньої літератури, для змалювання різних сфер і галузей людського життя, поєднує в собі елементи інших функціональних стилів. Художній стиль пов’язаний з поетичним світосприйманням, образним мисленням.

Художньому стилю властива комунікативна й есте-тична функції мовлення, емоційність і експресивність, художня образність. Мовні засоби художнього стилю – знаряддя словесного мистецтва. Важливу роль відіграють звукові засоби: алітерації (повторення однакових приголосних), звуконаслідування, ритмомелодика тощо.

Однією із суттєвих ознак художнього твору є образ автора, який виявляється як в авторському світобаченні, так і в доборі й організації мовних засобів. Тому художній стиль розпадається на ряд індивідуальних, авторських стилів. "Але, – зазначає О.Д. Пономарів, – удаючись до тих чи тих лексико-фразеологічних і морфолого-синтак-сичних засобів загальнонародної мови, вживаючи фольклорних, говіркових, просторічно-жарґонних елементів, автор мусить завжди орієнтуватися на літературну норму"¹. Для прикладу подаємо текст художнього стилю.

Козацький суд

Коли, скажімо, трапиться, що двоє козаків між собою засперечаються чи поб’ються, або один одному по-сусідськи зробить шкоду і не можуть помиритися між собою, тоді обидва, купивши на базарі по калачеві, йдуть позиватися у паланку, до якої належать, і, поклавши калачі на стіл, стають біля порога, низенько вклоняються суддям і кажуть: "Кланяємося, панове, хлібом і сіллю". Судді починають питати: "Яке ваше діло, панове молодці?" Покривджений розповідає про образу. Судді звертаються до кривдника: "Ну, братику, говори, чи правда те, що товариш на тебе каже?" На що кривдник відповідає: "Та що ж, панове? Те все правда, що я шкоду зробив своєму сусіду, але не можу його вдовольствувати затим, що він лишнє од мене требує і шкоди не має стільки". Вислухавши їх, паланка посилає від себе козаків для засвідчення шкоди. Після їх повернення, якщо скарга виявляється слушною, судді казали кривднику: "Ну що ж ти, братику, чи згоден заплатити шкоду своєму сусіду чи ні?" Якщо обидві сторони згодні, паланка сама вирішує їхню справу й відпускає по домівках. Якщо ж кривдник огинається й не примирюється в паланці, то їх відсилають у Січ. Якщо не міг розсудити й примирити суддя військовий, не могли отамани, йшли позиватися до самого кошового. Якщо ж там винний не погоджувався із присудом, то частували його киями, змусивши тут же, на очах у всіх заплатити покривдженому, скільки той вимагає (За Д. Яворницьким).

§ 6. Розмовний стиль

Розмовний стиль задовольняє потреби широких мас в усному щоденному спілкуванні, яке може стосуватися найрізноманітніших питань: побутових, технічних, політичних, наукових і т.д.

Розрізняють два види розмовного стилю (мовлення): літературний і побутовий.

Розмовно-літературне мовлення відповідає загальноприйнятим літературним нормам вимови, наголошування, словозміни, словосполучення і т.д. Воно властиве здебільшого мові освічених людей.

Розмовно-побутове ж мовлення часто далеке від прийнятих норм літературного висловлювання, має діалектні особливості. До нього нерідко проникають елементи просторіччя й жарґонна лексика.

Специфіка розмовного стилю зумовлюється ситуацією, обстановкою спілкування. Помітну роль тут відіграють допоміжні засоби – міміка й жест. Основна форма розмовного стилю – це усне діалогічне мовлення, у якому переважають прості короткі або обірвані, незакінчені речення.

Усне діалогічне мовлення, як правило, емоційне, експресивне, виразне, що досягається здебільшого інтонаційними засобами. Розмовне мовлення насичене питальними й окличними реченнями. Елементи розмовного стилю використовуються також у художній літературі та публіцистиці.

Для цього стилю характерна розмаїтість ритміко-мелодійних варіацій, велика кількість експресивних та емоційно-оцінних слів, неповні, а також складні безсполучникові речення. У ньому досить широко використовуються просторічні елементи, звертання, вигуки тощо.

Елементи розмовного стилю спостерігаються також в усному мовленні слідчого й судді під час допиту. Умови реалізації мови в цих випадках характерні як для книжного мовлення, так і для розмовного: усна форма, діалог.

Усне мовлення слідчого під час допиту й очної ставки – важливий засіб отримання показань про певні факти. Форма запитань, звертань до учасників слідчих дій визначається слідчим і суддею з урахуванням тактичних міркувань і завдань щодо забезпечення точності. Адже від того, наскільки правильно допитуваний розуміє слідчого, залежить зміст його показань. Тому здебільшого слідчі в процесі допитів і очних ставок орієнтуються на розмовний стиль, свідомо вживають розмовну лексику, аби бути зрозумілим допитуваному. Наприклад: Так ви кажете, що фіскал з махлярем здибувалися за день до вбивства?

У будь-якій сфері спілкування можливості вибору мовних засобів обмежені нормами стилю. Розмовне мовлення сприяє самовираженню, виявленню індивідуальних рис того, хто говорить. Певну корисну інформацію несуть діалектизми, жарґонізми, професіоналізми, що їх використовує у своєму мовленні підозрюваний. За ними часом можна визначити місце проживання, справжню професію тощо. Важливу роль також відіграють позамовні засоби, такі як міміка, жести. З цим пов’язана еліптичність розмовного мовлення ("згорненість" висловів, їх неповноструктурна оформленість). Економії мовних засобів сприяє і спільна для тих, хто говорить, ситуація:

Слідчий: Коли настала смерть Біленка?

Експерт: О десятій ранку.

Слідчий: Яка її причина?

Експерт: Тілесні ушкодження.

Слідчий: Чи мають заподіяні Біленку тілесні ушкодження причинний зв’язок із настанням смерті?

Експерт: Так.

Слідчий: Чи перебував Біленко перед смертю в стані алкогольного сп’яніння?

Експерт: Так.

З іншого боку, спонтанність породжує надлишковість мовлення. Усі ці особливості відображаються в побудові розмовного мовлення та його засобах.