§ 5. Антоніми

Антоніми (грецьк. anti – проти та onyma – ім’я) – слова з протилежним значенням, що виражають несумісні поняття: сила – слабкість, успіх – невдача, добре – погано, ясно – темно, тут – там. Ці поняття належать до одного ряду явищ об’єктивної дійсності. Скажімо, слова глибокий – мілкий показують розмір по вертикалі, минуле – майбутнє – позначають час. Тож не можна сказати, що антоніми – це слова, що виражають протилежні значення, між якими немає жодного зв’язку. Поняття, як правило, викликає в мовця логічний антонім (парне слово). Це природна особливість людського розуму, важливий спосіб закріплення й аналізу відчуттів. У людській свідомості абстрактні поняття закладені парами, кожне зі слів цієї пари так чи інакше викликає уявлення про друге: швидкий – повільний, краса – потворність. Таким чином, в антонімічні відносини вступають не всі слова, а лише ті, що об’єднані змістом на основі їх протилежності, протиставлення. Передусім це слова, що мають якісні, кількісні, просторові значення: злий – добрий, високо – низько, шкідливий – корисний, мало – багато, тимчасово – постійно. Антонімами визначаються протилежні значення дій і станів: говорити – мовчати, засудити – виправдати, любити – ненавидіти.

За своєю структурою антоніми неоднорідні. Вони бувають різнокореневі та однокореневі, причому різнокореневих набагато більше. Скажімо, у мовленні правоохоронця використовуються, як правило, різнокореневі. Наприклад: обвинувачений – виправданий, підсудний – потерпілий, алібі – докази, сміливець – боягуз, зустріч – розлука, тепер – колись, смерть – життя.

Другий розряд антонімів – однокореневі: правда – неправда, справедливий – несправедливий, друг – недруг, безпека – небезпека, корисливий – безкорисливий, інформація – дезінформація, розвідка – контррозвідка.

Наведені приклади антонімів свідчать про те, що антонімія особливо властива словам, котрі позначають якість. Серед них частіше спостерігаються прикметники, потім іменники, дієслова та інші частини мови. Не існує антонімів у числівниках, у більшості займенників. Тобто антонімів не мають слова, у значенні яких відсутній прямий зв’язок, пряме співвіднесення з поняттям про предмет, відсутні оцінно-якісні ознаки.

Антонімами можуть бути і юридичні кліше: тяжке тілесне ушкодження – легке тілесне ушкодження, м’яке покарання – суворе покарання, має право – не має права. На основі антонімічності утворюються терміни: купівля – продаж. Антонімічні відносини спостерігаються між словом і кліше: епізод – сукупність діянь, кримінальна відповідальність – непідсудність.

У мовленні можуть протиставлятися будь-які слова. Що ж до використання антонімів правоохоронцями, то воно можливе тільки в усному монологічному мовленні. Для процесуальних актів антонімія не характерна. Найчастіше антоніми використовуються судовим оратором під час аналізу зібраних у справі доказів або в оцінці особи підсудного. Здебільшого використовуються, як уже було зазначено вище, різнокореневі антоніми. Наприклад: високі і ниці почуття, кохання і зненависть, помста і прощення, заздрість і великодушність.

Уживання антонімів робить мовлення виразнішим і значеннєво багатшим. Слова-антоніми сприяють чіткішому окресленню висловлюваної думки.

Використання антонімів у мовленні повинно бути стилістично виправданим. Антонімічні пари слід уживати логічно, не можна зіставляти поняття, які не зіставляються. Використання замість потрібного слова його антоніма призведе до спотворення змісту сказаного: Штурман сьогодні несе відповідальність за дотримання встановленого правилом прямого режиму польоту й точність літаководіння (треба: за недотримання й неточність).