7.9.2. Гіпотермія

Гіпотермія знижує метаболізм мозку, церебральний кровоток і об’єм крові мозку, а також ступінь нейрональних ушкоджень в експериментальних дослідженнях. Дані великих рандомізованих контрольованих досліджень продемонстрували відсутність позитивного впливу гіпотермії на результати лікування хворих з ГПМК.

Більшість дослідників вважають, що поки ефект лікувальної гіпотермії не доведений, її застосування, наприклад, при вираженому стійкому вазоспазмі, повинно бути обмеженим рамками проведення клінічних досліджень. Помірна гіпотермія (33-35°С) може використовуватись тільки в спеціалізованих центрах за наявності спеціального обладнання для охолодження крові.

7.9.3. Корекція гіпертермії

Передумови: хворі з ГПМК, в яких розвивається гіпертермія, мають гірші шанси на виживання і відновлення неврологічного дефіциту.

Для лікування гіпертермії (пахвинна температура вище 38ºС) необхідно використовувати як фармакологічні засоби (нестероїдні протизапальні препарати: диклофенак, парацетамол, анальгін, аспірин; антигістамінні засоби – димедрол), так і фізичні методи охолодження (обкладування поверхні тіла хворого холодними простирадлами, холод на магістральні судини, заливання холодних розчинів в шлунковий зонд). Останнім часом розроблені спеціальні охолоджуючі пристрої, які можуть охолоджувати як поверхню тіла, так і венозну кров (спеціальні охолоджуючі катетери). Слід пам’ятати, що методи зовнішнього охолодження тіла часто супроводжуються виникненням м’язового тремтіння. Воно веде до підвищення потреби мозку у кисні. Застосування аналгоседації попереджує розвиток тремтіння при фізичних методах охолодження. Для лікування м’язового тремтіння використовують клофелін (150 мкг) чи кетамін (10 мг) в/в.

7.10. Особливості лікування симптоматичного вазоспазму при сак

Лікування вазоспазму після субарахноїдального крововиливу викликає значні труднощі. Швидке виявлення цього ускладнення є запорукою успішного попередження розвитку ішемічних ушкоджень. Надійним засобом діагностики церебрального вазоспазму є виявлення підвищеної швидкості кровотоку в магістральних мозкових судинах за допомогою транскраніальної допплерографії. Першими заходами мають бути адекватна інфузійна терапія та введення достатньої кількості натрію для попередження розвитку гіповолемії. Для підтримання лікувальної артеріальної гіпертензії штучно створюють гіперволемію за допомогою інфузії підвищених об’ємів кристалоїдів та колоїдів (тих, що перевищують добову потребу), а також застосовують ізотропні засоби (добутамін) та вазопресори (норадреналін). За відсутності добутаміну та норадреналіну може бути використаний дофамін, який певною мірою поєднує риси цих препаратів. При проведенні гіперволемічної гемодилюції не слід допускати зниження гематокриту <28%, оскільки при цьому зростає ризик ішемії мозку. Якщо «агресивна» гемодинамічна підтримка не призводить до зворотного розвитку ішемічного дефіциту, то необхідне проведення ендоваскулярних втручань. Фокальний вазоспазм крупних судин може бути на тривалий час корегований за допомогою ангіопластики. Дифузний вазоспазм, який розповсюджується на дрібніші артерії, може бути зменшений при застосуванні внутрішньоартеріальної інфузії вазодилятаторів, таких як папаверин, верапаміл, нікардипін. На жаль, цей вазодилятаторний ефект нетривалий. В деяких випадках при стійкому вазоспазмі застосовують гіпотермію, але ефективне її застосування вимагає використання складної апаратури для внутрішньовенного чи внутрішньоартеріального охолодження. До того ж позитивний ефект лікувальної гіпотермії поки що не доведений для рекомендацій щодо її широкого застосування.