kaf_philosofpidruchkirychok
.pdf
Лекція 2. Філософія Стародавнього Світу |
21 |
|
|
смертного позбавлене усіх бажань, він стає безсмертним, він досягає Брахмана», – написано в «Бріхадаран’яка-упанішаді»21.
Однак у 1500–600 рр. до н.е., у період, який учені називають «Ведичною епохою», індійська філософія ще не окреслюється явно і не виділяється із міфології. Це сталося у 600–200 рр. до н.е. у період, який називається «епічним». У 600 р. до н.е. – 200 р. н.е. формувався індійський епос, зокрема були створені поеми «Рамаяна» та «Махабхарата», які, до речі, теж містять немало філософських ідей; саме тому цей період розвитку індійської культури називають «епічним».
1.2.Філософські течії шраманської епохи
Утак звану «шраманску» епоху (VI–IV cт. до н.е.) з’являється велика кількість груп аскетів (cанскр. «шрамана»), кожна з яких проголошує свій шлях до спасіння. Таких груп у тодішній Індії було безліч, однак більшість із них безслідно зникли, і тільки деякі з них, згодом перетворилися у філософські школи. Серед цих груп виділялись:
тапасини (групи подвижників, найвідомішими серед яких були представники школи аджівіка (засновник, можливо, Макхалі Госалі (VI ст. до н.е.) – коґорта мандруючих мудреців, що різними способами здобували собі засоби для існування («аджіва») і вірили в те, що для спасіння слід пройти «довгий як життя» («а джіват») шлях перевтілень душі, які, на думку прихильників цього вчення, не залежать від дій людини; вони відбуваються за космічним законом
нь’яті, а будь-які людські зусилля, які вона прикладає до спасіння, безрезультатні22. Творів представників цієї школи не збереглося, згадки про них ми знаходимо лише у текстах джайністів та буддистів.
джайністи (від санскр. слова «джіна» (переможець), засновник школи – Джіна Махавіра (VI ст. до н.е.) – система індійської філософії, яка вважає, що світ складається із неживого (простору та
21 Бріхадаран’яка-упанішада 7 // Цит. за Читанка з історі філософії.– К.: Довіра,
1992.– С. 23.
22 Див. Basham A.L. History and doktrines of the Ajivika. Delhi, India: Moltilal Banarsidass Publications.– 2002.
22 |
Лекція 2. Філософія Стародавнього Світу |
|
|
предметів), а також людських душ, обмежених кармою, яку можна подолати тільки суворою дисципліною та чернецьким, аскетичним способом життя.
брахманісти – прихильники ведійської філософії і шанувальники священних текстів, які всіляко захищали освячені традицією положення Вед від нападів інших груп і вірили у Брахму (більшість із них були брахманами, саме звідси і походить назва
групи). Серед них виділялись прихильники школи санкх’ї (виникла у VІІ–VІ стт. до н.е., засновник Капіла (VII ст. до н.е.)23,
яка виходить з того, що світ складається із двох вічних начал – духу (пуруша, згодом прихильники санкх’ї вчили про множину індивідуальних душ) і матерії (пракріті). Суть філософії санкх’ї полягає у тому, що ці два начала вважаються повністю відділеними одне від одного. Душі окремих людей не можуть взаємодіяти з матерією, однак через їх призму можна матерію споглядати, немов через прозорий алмаз, що знаходиться посеред якогось, наприклад, червоного, полотна. Однак те, що алмаз, через який ми дивимося на полотно, видається червоним є ілюзією, насправді він таким не є. Так само дивлячись на матерію через призму людської свідомості ми можемо побачити, що в ній активізуються три енерґії (гуни) – світла («радісна»), рухома («пристрасна»), темна («невігласна»), які породжують 24 елементи, з яких складається весь світ. Людина повинна усвідомити, що весь цей світ не має ніякого відношення до її свідомості, як червоне полотно не має відношення до кольору алмаза, що за ним розташований. Насправді душа людини прозора і нерухома, а всі ті відчуття і порухи, що в ній відбуваються –лише ілюзорні образи, пророджені матерією. Усвідомивши, що жодна річ в світі не стосується її, людина втрачає інтерес до світу та його проблем, позбавляється від карми і виривається із кола перевтілень (сансари).
буддисти (від санск. слова «будх» – будити, пробуджуватися, засновник напряму Сіддхартха Ґаутама24, кано-
23Тексти, які вміщують філософію санкх’ї, називаються «Санкх’я-сутра» та «Санкх’я- каріна».
24Роки життя Ґаутами точно не відомі. Існує три версії: 1) 560–480 до. н.е., 2) 566–
476до. н.е., 3) 563–473 до. н.е.
Лекція 2. Філософія Стародавнього Світу |
23 |
|
|
нічними текстами у буддизмі є «Тіпітаки» (Корзини мудрості), об’єднані в «Трипітаці» (Три корзини мудрості) – це філософи, які вчили, що Всесвіт – це безкінечний рух п’яти сил («дхарм»): тіла, відчуттів, уявлень, рушійних (кармічних) сил, свідомості. Ніякої першооснови у світі не існує, в ньому все плинне і відносне. Буддизм не визнає авторитету Вед, зокрема існування Брахми, однак визнає колообіг перевтілень (сансару) і кармічну відповідальність за вчинки протягом життя нестабільної і мінливої людської душі (Див. малюнок).
Сіддхартха Ґаутама навчав «чотирьом благородними істинам», які ведуть до спасіння, до виходу із кола перевтілень, а саме:
1) Людське буття сповнене стражданнями. «А це..., – написано у
«Тіпітаці», – благородна істина про страждання, народження – страждання, старість – страждання, хвороба – страждання, смерть – страждання, з'єднання з неприємним страждання, розлука з приємним
– страждання, досягнення чого-небудь бажаного – страждання...»25.
2) Причина страждань – людські прагнення.
«А це... – благородна істина про походження страждання: то прагнення, що призводить до нових народжень, супроводжуване задоволеннями і пристрастями, те, що знаходить задоволення тут і там, а саме: спрага насолоди, спрага існування, спрага загибелі»26.
3) Подолати в собі прагнення – означає подолати страждання. «А це... – благо-
родна істина про знищення страждання: це повне безслідне знищення цієї спраги, відмова (від неї), відкидання, звільнення»27.
25Тіпітака // Цит. за Читанка з історі філософії.– К.: Довіра, 1992.
26Там само.
27Там само.
24 |
Лекція 2. Філософія Стародавнього Світу |
|
|
Колесо сансари (Бхавачакри)
Лекція 2. Філософія Стародавнього Світу |
25 |
|
|
Колесо сансари символізує кругообіг перевтілень людини. Воно складається з трьох частин – внутрішньої, середньої і зовнішньої.
У внутрішній частині колеса зображено трьох тварин – півня, що символізує хіть, змію, що символізує ненависть та свиню, що символізує невігластво. Саме ці три риси і призводять, як вважали буддисти, до постійних перевтілень людини. Їх взаємопов’язаність на малюнку виражається тим, що тварини кусають одна одну за хвіст. Від цих трьох «отрут» необхідно позбавитися.
Людина після своєї смерті може втілитися або в нижчу істоту, або у вищу. Це символізує наступна частина колеса, яка поділена на дві частини – білу і чорну. Біла частина – це вище перевтілення, чорна – нижче.
Нижче перевтілення – це коли людина перетворюється у: 1) «нарака» – мешкан- ця пекла, 2) «прета» – «голодного духа» тобто істоту, яка постійно відчуває голод, 3) тварину – яка постійно страждає від власного невігластва. Вище пере- втілення – це коли людина стає: 4) одним із богів, 5) «асуром» (напівбогом-демо- ном), 6) іншою людиною. Саме тому до другого кола примикають шість секцій, які й зображують ці три перевтілення (у найвищій точці зображено перевтілення у богів, далі за часовою стрілкою у напівбогів, у тварин, у пекельних істот, у духів, у людей). Посередині кожного кола зображено Будду, що символізує можливість вирватися із кола перевтілень, у якому б стані людина не перебувала.
Зрештою, зовнішнє коло позначає так звані «дванадцять ланцюгів взаємо- залежного виникнення», які прочитуються так: (1) невігластво є причиною (2) ру- шійних сил, які активізують (3) свідомість, котра, у свою чергу, породжує (4) назви і форми, як атрибути предметів, що спричиняють появу (5) чуттєвого сприйняття, яке призводить до (6) контакту з предметами, який стає причиною
(7) відчуттів. Результатом відчуття буде (8) бажання, котре обов’язково пере- твориться у (9) прив’язаність, а внаслідок цього безумовно виникне (10) потяг до життя (становлення), (11) нове народження, яке закінчується (12) старінням і смертю. Кожен із цих ланцюгів позначається своїм символічним малюнком: (1) сліпа людина символізує невігластво, (2) гончар, що виліплює глиняну посудину – «рушійні сили, (3) мавпа, що стрибає – свідомість, (4) людина, що переправляться на човні – назви і форми, (5) влаштований будинок – чуттєве сприйняття, (6) чоловік і жінка, що обіймаються – контакт, (7) людина зі стрілою в оці – відчут- тя, (8) людина з чашею вина – бажання, (9) людина, що збирає плоди – прив’яза- ність, (10) чоловік і жінка у своєму домі – потяг до життя (становлення), (11) жінка, що народжує – народження, (12) людина, що несе труп на спалення – ста- ріння і смерть.
Колесо сансари тримає у своїх лапах демон Дхармараджа – вершитель карми. Однак мета мудреця подолати цей кругообіг, вирватися із колеса сансари. Це
можна зробити подолавши «три отрути», зображених у середині невігластво, хіть і ненависть, та дотримуючись учення Будди. Саме тому у лівому кутку зображення ми бачимо Будду Шакьякмуні, що вказує рукою на повний місяць – символ істини.
Такі зображення дуже поширені в Індії і пов’язані вони із вченням Будди.
26 |
Лекція 2. Філософія Стародавнього Світу |
|
|
4) Подолати страждання можна, дотримуючись «вісімкового шляху»: «Це благий вісімковий шлях, а саме: правильне бачення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильне прагнення, правильна увага, правильне зосередження»28. (1) Правильне бачення – це, насамперед, розуміння чотирьох вищеназваних істин; (2) правильна думка полягає в уявленнях про тіло, розум і почуття, як про тимчасові, минущі, непостійні і такі, що не повинні викликати людської прихильності до них; (3) правильна мова означає утримання від брехні, наклепів, жорстких слів і базікання; (4) правильна дія – це відмова від знищення живих істот, крадіжок, задоволення ницих бажань;
(5) правильний спосіб життя, що полягає у чесних заробітках та праці у відповідності до правильних устремлінь; (6) правильне прагнення полягає у відмові від усього земного, а також поганих намірів і ворожнечі щодо інших людей; (7) правильна увага полягає у боротьбі проти старих нехороших думок і наповнення розуму новими правильними думками; (8) правильне зосередження полягає у концентрації свого розуму на дослідженні істин і насолоді від радості чистої думки, потім на відчутті радості від внутрішнього спокою, далі зануренні у стан безтурботності і безтілесності, зрештою відмежування і відчуття такого відмежування, яке є «нірваною» (санскр. «угасання»), досягнення стану, до якого прагне кожен буддист. Саме така мета вісімкового шляху, який «веде до... просвітлення, до нірвани», – написано у Тіпітаці29.
локаятики30 – (засновником групи вважають міфічного мудреця Бріхаспаті) – це філософи, які вважали істинним лише те, що пізнається безпосереднім сприйняттям, вірили тільки в існування потойбічного світу (лока), єдиною реальністю проголошували матерію, а метою людського життя – насолоду. Своєю майстерністю суперечок із представниками інших шкіл локаятики стимулювали філософські дискусії і сприяли більш точному визначенню понять і позицій. Більш пізній етап розвитку
28Тіпітака // Цит. за Читанка з історі філософії.– К.: Довіра, 1992.
29Там само.
30Професійних сперечальників, диспутантів у філософії прийнято називати софістами.
Лекція 2. Філософія Стародавнього Світу |
27 |
|
|
філософії локаятиків називають чарвакою (санскр. «чар» означає «їсти, жувати», прихильники цієї філософії нібито проповідували принцип «Їж, пий, веселись!», але з іншого боку, санскр. «чару» означає «чаруючий», «приємний», а «вака» – означає слово, тобто «чарвака» – це «чаруюче слово», зрештою, назву пов’язують також і з іменем іншого напівлегендарного мудреця Чарваки, який доповнив локаяту рядом положень.
1.3. «Золотий вік» індійської філософії
Ідеї адживіків, джайністів, буддистів, брахманістів та локаятиків продовжили своє життя у наступну епоху, IV–II ст. до н.е., коли в Індії активно формуються індійські філософські школи – даршани, які остаточно оформляться тільки у «період сутр» (200–500 рр. н.е.), який називають «золотим віком» індійської філософії. У цей період активно писалися «сутри» – короткі узагальнюючі трактати на ту чи іншу тему, в яких і була записана майже вся індійська філософія цього часу. Якщо коротко охарактеризувати неортодоксальні філософські системи (настіку), то буддизм розпадається на кілька напрямів та шкіл, серед яких у наш час існують дві головні – хінаяна («малий шлях», або «мала колісниця»), яка вчить, що досягти нірвани можуть тільки вибрані і тільки за допомогою суворої аскези; та махаяна («великий шлях», або «велика колісниця»), яка стверджує, що нірвана доступна всім. Продовжують розвиватися ідеї чарваки-локаяти та джайнізму.
Ортодоксальні філософські системи, що витікають із брахманізму, окрім санкх’ї, представлені такими школами:
йога (засновник Патанджалі (між ІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.)31 – це система медитаційних вправ для звільнення від карми, що базується на ґрунтовних знаннях фізіології та психології і визнає авторитет Вед. Санкх’я є своєрідною «теорією» звільнення від карми, «практикою» є йога. Ця філософія вчить, що існує 8 щаблів до звільнення від карми і виходу із круговороту перевтілень душі:
1) «Яма» – спосіб взаємодії із зовнішнім світом (не заподіяти нікому шкоди, бути правдивим, бути поміркованим, бути
31 Вчення йоги викладену у «Йога-сутрі» й ін. текстах.
28 |
Лекція 2. Філософія Стародавнього Світу |
|
|
цнотливим, не брати подарунків, дотримуватись тілесної і душевної чистоти).
2)«Ніяма» – спосіб взаємодії із власним внутрішнім світом, внутрішня самодисципліна.
3)«Асана»32 – досягнення єдності розуму і тіла за допомогою фізичних вправ, переважно різних поз для укріплення тіла.
4)«Пранаяма» – набір вправ, для здобуття контролю над диханням, знову ж таки, з метою об’єднання розуму і тіла.
5)«Прадьяхара» – вироблення здатності не реагувати на зовнішні фізичні впливи, в тому числі й на біль. Чи не найбільш «брендовою» і відомою у світі є здатність йогів спати на гвіздках.
6)«Дхарна» – концентрація, вміння зосереджувати думки на визначеній точці.
7)«Дхьяна» – медитація (внутрішня діяльність, що готує людину до надсвідомого стану злиття із природою).
8)«Самадхі» – поєднання індивідуальної свідомості зі світовою душею, розчинення у природі, усвідомлення своєї істинної природи.
Існує декілька напрямів усередині самої йоги: хатха-йога, ка-
рма-йога, лайя-йога, дх’яна йога, самадхі-йога, раджа-йога й ін.
ньяя (засновник Готама (між ІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.) та вайшешика (засновник Канада (після ІІІ ст. до н.е.) виникли у 300–200 рр. до н.е., як системи, що спираються на авторитет Вед. Спочатку вони існували як окремі системи, а потім злились у одну. Ньяя розробляла логічне вчення, а вайшешика розглядала будову всього існуючого. Це логічно-натурфілософські напрями, що трактують дійсність як таку, що складається із неподільних атомів («ану») та дев’яти взаємопов’язаних елементів – «води», «землі», «вогню», «повітря», «ефіру», «часу», «простору», «душі» та «розуму» – так зокрема навчала школа вайшешика. Ньяя розробляє своєрідну систему індійської логіки, що ґрунтується на 7 головних поняттях (категоріях): субстанція, якість, діяльність, відношення загальності, особливості, притаманності (необхідного зв’язку частин) і небуття, а також на вченні про логічний умовивід, що складається із п’яти частин: 1) Твердження (наприклад, «На горі вогонь»); 2) Аргумент, підстава («Оскільки на цій горі
32 Порів. з укр. «осанка».
Лекція 2. Філософія Стародавнього Світу |
29 |
|
|
видно дим»); 3) Приклад («Якщо ми подивимося на вогнище, то помітимо, що там де є дим, там є і вогонь»); 4) Застосування прикладу («Зараз на горі ми бачимо дим»); 5) Висновок («Отже, на горі є вогонь»).
Все підпорядковано причині та наслідку – вчать ці школи. Знаючи причини, ми можемо позбавлятись від наслідків, а отже, і від карми.
міманса (засновник Джайміні (перші ст. до н.е.) займалася правилами витлумачення Вед, і, виконуючи це своє завдання проводила логічний аналіз мови взагалі.
веданта – це спільна назва для групи філософських систем, які подібно мімансі займаються витлумаченням Вед. Спочатку ведантою називали тексти Упанішад, однак згодом ця назва закріпилася за філософськими системами, які коментують веди. Найавторитетніший представник веданти Шанкара (бл. 800 р. н.е.) на основі Вед, навчав, що існує єдиний світовий першопочаток, подібний безкінечному простору. Окрема людська душа (Атман) є лише посудина, що вміщує частину цього безкінечного простору, тобто людина – це той самий простір, лише обмежений. Таким чином множина речей у світі – це ілюзія (майя), адже існує тільки єдина першооснова. Якщо людина це усвідомить, то вона вирветься із кола перевтілень душі.
1.4.Філософія в Індії після «золотого віку»
Провідні філософські системи стародавньої Індії продовжували інтенсивно розроблятися до Х ст. У наступний період вони значно збідніли на філософські ідеї. Буддизм та джайнізм великою мірою втрачають своє значення. Порівняно популярними залишаються веданта, ньяя і вайшешика. Спостерігається процес релігієзації класичних систем, роздрібнення їх на велику кількість самостійних течій, на їх основі виникають нові (кабіркантхі, сікхі тощо).
З ХІХ ст., після англійської колонізації Індії, з’являються спроби поєднати традиційну індійську філософію із західноєвропейською думкою (Таґор, Ґанді, Ауробіндо Гроша, Джівана Чаудхурі, Абдул Рахман, Джитендра Натх Мохакті, Радхакрішнан). Індійська філософія відчуває вплив християнства та ісламу, з’являється інтерес до історії індійської філософії (Радхакрішнан,
30 |
Лекція 2. Філософія Стародавнього Світу |
|
|
Чаттокадхьля). Однак, будучи протягом довгого часу ізольованою від Заходу, індійська філософія великою мірою зберігає самотність і неповторність до наших днів.
Роки життя провідних філософів Стародавньої Індії33
100
0
-100
-200
-300
-400
-500
-600
-700
-800
Патанджалі* Готама*
Канада *
М акхалі Госалі*
Сіддхартха Ґаутама*
Джіна |
Капіла* |
М ахавіра* |
|
Макхалі Госалі (VI ст. до н.е.) Джіна Махавіра (VI ст. до н.е.) Капіла (VII ст. до н.е.)
Сіддхартха Ґаутама (560–480 до. н.е.,
за іншими версіями: 566–476 до. н.е.;
563–473 до. н.е.)
Патанджалі (між ІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.)
Готама (між ІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.) Канада (після ІІІ ст. до н.е.)
33 Зірочкою будуть позначатися прізвища філософів, роки життя яких достовірно не встановлені або тих що живуть нині.