Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

kaf_philosofpidruchkirychok

.pdf
Скачиваний:
26
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
3.24 Mб
Скачать

Лекція 4. Філософія Нового часу

91

 

 

строгої науки. Філософські праці того часу перетворюються у строгі наукові трактати, ніякі інші способи висловлювання філософських ідей (афоризми, поетичні форми, діалоги тощо) тоді вважались неприйнятними. Дійшло до того, що Бенедикт Спіноза, один із найвидатніших філософів того часу, побудував власну філософську систему у вигляді набору математичних аксіом і теорем, користуючись як взірцем системою Евклідової геометрії.

2. Переконаність у всесильності науки і людського розуму. За-

хоплена стрімким злетом науки, людина Нового часу повірила у необмежені можливості людського розуму і науки, як його прояву. Тодішній людині здавалося, що мине зовсім небагато часу і вона пізнає весь світ. Розум, а саме «науковий розум», став головним предметом філософських досліджень Нового часу. Те місце, яке у Середньовіччі займав Бог, а у добу Відродження – людина, у добу Нового часу зайняв розум. Переконаність у всесильності людського розуму, у його необмежених можливостях призводить до того, що філософія Нового часу цікавиться насамперед дослід-

женням механізмів людського пізнання та можливостей людсь-

кого розуму. Дійсно, якщо розум займає провідне місце в освіті й людському житті, то саме його треба, в першу чергу досліджувати, з’ясовувати, як саме він пізнає світ і робить такі феноменальні успіхи, які його можливості і межі. Такий інтерес породжує чотири часткові філософські проблеми Нового часу, довкола яких розгорталися головні філософські напрями того часу, а саме:

а) частина філософів відродила призабуту платонівську тео- рію «вроджених ідей», тобто переконаність у тому, що людина певні знання має «від природи», від народження. Філософський напрям, який визнавав існування вроджених ідей і всіляко підтримував цю теорію, називають раціоналізмом. Найвидатнішими представниками цього напряму були Рене Декарт, Бенедикт Спі-

ноза та Ґотфрід Ляйбніц;

б) інші філософи не визнавали теорію вроджених ідей Платона і стверджували, що від народження душа людини є чистою, пустою, а всі знання вона отримує ззовні, з досвіду. Такий філософський напрям називають емпіризмом. Найвидатнішими його представниками були Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк, Джордж Берклі та Девід Г’юм;

92

Лекція 4. Філософія Нового часу

 

 

в) віра у необмежені можливості науки і людського розуму народжує переконаність у тому, що все зло, яке існує в суспільстві, походить від варварства і неосвіченості людей, а тому слід поширювати освіту, навчати людей основам усіх наук, і тоді у суспільстві запанує лад і спокій. Ця суспільно-політична ідея називається ідеєю Просвітництва. У ХVІІІ столітті вона об’єднала навколо себе багато провідних інтелектуалів того часу. Вольтер, Кондиль’як, Жан-Жак Руссо, Дені Дідро, Жан Д’Аламбер, Жюльєн Ламетрі, Клод Гель- вецій, Поль Гольбах, Шарль Монтеск’є – ці та інші мислителі намагались у теорії та на практиці зреалізувати ідею просвітництва. Тому історики філософії розглядають окремий філософський напрям Нового часу, який називають Просвітництво;

г) з’являється уявлення про активний людський розум, яке знаходить компроміс у суперечці раціоналістів та емпіристів. Іммануїл Кант виступив із філософським вченням, яке стверджувало, що вродженого знання не існує, однак душа людини не є чистою, адже в ній існують від народження інструменти, за допомогою яких розум із досвіду активно здобуває знання, а не просто живе із вродженими ідеями, як стверджували раціоналісти, або просто сприймає все, що «пливе» із зовні, як стверджували емпіристи. Думки Канта розвивали

Йоганн Ґотліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінґ, Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель, які були найвидатнішими представниками напряму,

що називався німецький ідеалізм90.

3. Зрештою, не можна залишити поза увагою і філософські погляди, які суперечили всім філософським установкам Нового часу. Поодинокі філософи скептично ставилися до віри людини у науку і необмежені можливості людського розуму, не визнавали здатності людського розуму встановити мир, щастя і спокій у суспільстві та закликали звертати увагу на віру, вольовий світ людини тощо. Серед них можна назвати принаймні два прізвища: Блез Паскаль та

90 Вживання термінів «французький раціоналізм», «британський емпіризм», «німецький ідеалізм» є не зовсім коректним. Раціоналістичні філософські вчення дійсно були зосереджені переважно у Франції, емпіризм – у Англії, ідеалізм – у Німеччині, однак до цих напрямів примикали і представники інших крїн. Наприк- лад, у Кембриджі (Англія) існувала школа «кембріджських платоніків», яка розви- вала платонівську теорію вроджених ідей і її можна сміливо віднести до раціоналізму.

Рене Декарт
(1596–1650)
першовідкривач свідомості і засновник раціоналізму.

Лекція 4. Філософія Нового часу

93

 

 

Джамбаттіста Віко.

2.Раціоналізм

2.1.Декарт

Французький філософ Рене Декарт (1596–1650)91, який так би мовити, відкриває своєю системою філософію Нового часу, вважав, що філософія має починатися з універсального сумніву. Треба поставити під сумнів усе на світі, навіть існування дійсності.

Що ж залишиться, коли ми засумніваємося в усьому? Чи є хоча б єдиний факт, який поставити під сумнів не можливо? Декарт вважав, що ним є існування нас самих, нашої мислячої сві- домості. Тільки існування своєї свідомості ми не можемо ставити під сумнів, бо тоді б не було кому сумніватися. «Cogito, ergo sum» («Мис-

лю, а отже, існую») – цей вислів Декарта згодом стане дуже відомим. Таким чином, існування нашої свідомості – єдиний беззаперечний факт. Зусиллями Декарта людська свідомість уперше стає об’єктом філософсь-

кого дослідження, а його самого небезпідставно вважаються «першовідкривачем свідомості».

Аналізуючи людську свідомість, Декарт знаходить у ній ідеї, що існують у людині від природи, тобто «вроджені ідеї», а також ідеї, які привнесені у свідомість ззовні, а це означає, що за нашою свідомістю існує світ, який є джерелом цих привнесених у свідомість ідей. Таким чином Декарт приходить до факту існування зовнішнього світу поза свідомістю. Отже, за Декартом, світ має дві першооснови (субстанції): свідомість і матерію. Тому філософію Декарта досить часто називають дуалізмом. Дуалізм – це філософія, яка визнає не одну, а дві першооснови.

91 Головними працями Декарта є: «Правила для керівництва розуму» («Regulae ad directionem ingenii»), «Світ» («Le Monde»), «Роздуми про метод» («Discours de la méthode pour bien conduire sa Raison et chercher la Vérité dans les Sciences»), «Принципи філософії» («Principia Philosophiae»), «Пристрасті душі» («Les Passions de L'Ame»).

94

Лекція 4. Філософія Нового часу

 

 

Основною властивістю свідомості є мислення, тому свідомість Декарт називає «мислимою реальністю» («rex cogitans»). Основною властивістю світу поза свідомістю він вважав протяжність, тому світ

є«протяжною реальністю» («rex extensa»). В людині тілесна протяжність і мислення зустрічаються, поєднуються, тому людина, ніщо інше як «мисляча машина», матеріальний механізм, оснащений мисленням. І rex cogitans, і rex extensa живуть і діють за однаковими законами вважав Декарт. Звідки така переконаність? Як уже зазначалось, час життя філософа – це бурхливий розвиток науки. Закони і формули, виведені суто теоретично, починали діяти в природі. Сам Декарт був не тільки філософом, але й засновником аналітичної геометрії, галузі математики, яка за допомогою функцій та формул моделює рух тіла. Саме той факт, що формули, виведені «в умі», починали діяти «в природі», й надихнув Декарта на переконаність у тотожності законів мислення і законів природи. Однак пояснити, чому це так відбувається, що є причиною цієї тотожності, Декарт не зміг. Він вважав, що причиною співпадання законів мисленні і законів природи

єБог, тобто, власне, допускав існування третьої субстанції, яка відповідає за ідентичність законів свідомості і законів природи. Ця ідея згодом була розвинута у теорії так званого «окказіоналізму». Мислення і світ не

взаємодіють між собою, даючи привід (occasio) Богу втрутитися і стати причиною руху речей у відповідності зі свідомістю.

Найбільш яскравим представником окказіоналізму став французький філософ Нікола Моль-

бранш (1638–1715).

2.2. Спіноза

 

Бенедикт Спіноза

 

 

Бенедикт Спіноза

(1632–1677, насправді

(1632–1677) –

він мав єврейське ім’я та прізвище Барух

яскравий представник

раціоналізму. Його визначення

д’Еспіноза ) не розділяв думок Декарта про те,

 

92

 

свободи як “пізнаної

що дійсність має три

субстанції (свідомість,

необхідності” стало

знаменитим.

92 Головними працями Спінози є: «Теологіко-політичний трактат» («Tractatus Theologico-Politicus»), «Етика» («Ethica Ordine Geometrico Demonstrata»), «Трактат про удосконалення розуму» («Tractatus de Intellectus Emendatione»).

Лекція 4. Філософія Нового часу

95

 

 

матерія, Бог). На думку Спінози, субстанція тільки одна – Бог. Бог є самодостатній і нічого іншого для свого існування не потребує: ні матерії, ні свідомості – він є причина самого себе («causa sui»). Мислення і протяжність, rex cogitans і rex extensa не є двома окремими субстанціями, а просто «атрибутами» (властивостями) Бога. Так само, як у людині поєднуються протяжність і свідомість, так само і Бог є абсолютним мисленням і протяжною природою водночас. Кожен із цих двох атрибутів, властивостей має ще інші «моду- си» (прояви). Наприклад, модусом протяжності є тілесність, модусами мислення – розум, воля, любов. І людина, і видимий світ – це два набори модусів як атрибуту протяжності, так і атрибуту мислення. Людина, наприклад, складається з модусів тілесності, розуму, волі тощо. Людина і світ, як два набори модусів, становлять прошарок, який Спіноза називає «natura naturata» – «народжена природа», а Бога зі своїми атрибутами називає «natura naturans» – «природа, що породжує». До речі, Спіноза вважав, що атрибутів у Бога не два, а безліч, так само, як і модусів. Просто ми самі складаємося з двох атрибутів – мислення і протяжності, а тому не можемо сприймати всі інші, вони нам невідомі. Якщо субстанція тільки одна – Бог, то людина є просто набором атрибутів і модусів Бога, тобто фактично його «частиною». Людське пізнання, за Спінозою, є фактично пізнання Богом самого себе. А отже, людина, як набір модусів Бога, вже містить у собі все знання. Ми бачимо, що це нова, в порівнянні з Декартом, модифікація теорії вроджених ідей. Так само, як і Декарт, Спіноза вважає, що закони дійсності й ідеї розуму – тотожні. Однак, якщо Декарт не зміг пояснити, чому це так, то Спіноза легко впорався з даною проблемою, вказавши лише на те, що ідеї розуму і речі є ні чим іншим, як двома аспектами одного і того ж – Бога.

Людина є набором модусів – це, фактично, означає, що людина є частиною Бога як єдиного цілого, навіть не частиною, а окремим проявом Бога, тобто людина не має ніякої свободи, – всі її думки і дії залежать від Бога. Інакше кажучи, внутрішньо вільною людина може стати тільки тоді, коли усвідомить факт своєї залежності від Бога. Свобода є «пізнана необхідність». Цей вислів Спінози стане згодом чи не найвідомішою частиною його філософії і водночас об’єктом для критики з боку інших мислителів.

96

Лекція 4. Філософія Нового часу

 

 

2.3. Ляйбніц

На відміну від Декарта, який розглядав дві субстанції, та Спінози, який вважав, що субстанція тільки одна, Ґотфрід Вільгельм Ляйбніц (1647–1716)93 вважає, що субстанцій є безліч. Вся дійсність, на його думку, складається з безлічі субстанцій, які він називає «монадами». Монади – це не «елементи всіх речей», це не атоми і не «якості», і не ідеї – це саме субстанції,

першооснови всіх речей. Власне, скільки

 

речей, стільки й монад. Є монада людини,

 

монада рослини, нарешті, монада Всесвіту

 

і монада Бога94.

 

 

 

 

Що ж таке монада? Ляйбніц зображує

 

монаду як Всесвіт у мініатюрі, мікрокосм.

 

«Кожна монада, – пише Ляйбніц, – з точ-

 

ністю виражає сутність усіх інших... кож-

 

на субстанція є ніби цілий світ і дзеркало

 

Бога, або всього Всесвіту»95.

 

 

 

Якщо кожна монада – це Всесвіт у

 

мініатюрі, то як же

вони відрізняються

Ґотфрід Вільгельм Ляйбніц

між собою? На думку Ляйбніца, кожна з

(1647–1716) –

останній видатний

монад

володіє

«апперцепцією»

представник раціоналізму і

сприйняттям іншого світу.

Однак

різні

творець “монадології” –

 

 

 

 

 

монади

наділені

різним

ступенем

оригінальної плюралістичної

філософської системи.

апперцепції: одні в більшій мірі, інші – в меншій; і тільки Бог володіє абсолютною апперцепцією, тобто може

сприймати всі інші монади. Інакше кажучи, він знає все. Щодо монад речей чи людини, то вони по-різному обмежені в сприйнятті

93Ляйбніц написав величезну кількість творів – кілька десятків тисяч коротеньких трак- татів. Головними працями філософа можна вважати «Нові досліди про людське розумін-

ня» («Nouveaux Essaies sur l'entendement humain»), «Теодицея» («Théodicée»), «Монадо- логія» («La Monadologie«), «Роздуми про метафізику» («Discours de Metaphysique»).

94Слово «монада» походить від гр. «mon=z», «mon=do~» – «одиниця», «проста сут- ність».

95Лейбниц Г.-В. Рассуждения о метафизике // Лейбниц Г.-В. Сочинения в четырех томах: Т. I.– М.: Мысль, 1982.– 636 с.– (Филос. наследие. Т. 85).– С. 132.

Лекція 4. Філософія Нового часу

97

 

 

інших монад. Ця обмеженість, на думку Ляйбніца, проявляється у тілесності, матеріальності, тобто наявності маси, непрозорості, протяжності. Між всіма монадами існує «наперед встановлена гармонія», яка полягає в тому, що кожна монада володіє уявленнями, які в точності відповідають тому, що знаходиться поза нею.

Якщо людина – це теж монада, тобто космос у мініатюрі, то вона вже містить в собі знання про всі інші речі. Однак ці знання, на думку Ляйбніца, можна метафорично уявити у вигляді глиби мармуру з прожилками, що нагадують фігуру Геркулеса, а для того, щоб ця схожа на Геркулеса глиба перетворилась у справжню скульптуру, її треба «відшліфувати» за допомогою досвіду. Тобто вроджені знання, безумовно, в людській монаді є, проте їх остаточне оформлення, шліфування відбувається під дією зовнішнього досвіду.

3.Емпіризм

3.1.Бекон

Своєрідним предтечею емпіризму можна вважати англійського філософа Френсіса Бекона (1561–1626)96. Саме він уперше розглянув експеримент, досвід, як основу пізнання, започаткувавши традицію, яка згодом і почала називатися емпіризмом (від. гр. 6mpeirja – досвід). На його думку, ефективне пізнання природи можливе тільки тоді, коли людина насамперед позбавиться від «ідолів»: «хибних понять, що закували людський розум». Бекон виділяє чотири типи та-

ких ідолів:

 

1. Ідоли роду (idola tribus) – вади, прита-

Френсіс Бекон

манні всьому людському роду, що поляга-

 

(1561–1626) –

ють у намаганні бачити в усьому порядок і

непримиримий борець із “ідолами”

відповідність навіть там, де їх немає.

(“хибними поняттями, що скували

людський розум”) і предтеча

2. Ідоли печери (idola specus) пов’язані

емпіризму.

 

 

зі звичками та вихованням. Кожна людина,

96 Головною працею Бекона є «Новий Органон» («Novum Organum»).

98

Лекція 4. Філософія Нового часу

 

 

окрім загальних хибних суджень, має ще й свої власні (кожен має власну печеру, – стверджує Бекон).

3.Ідоли площі або ринку (idola fori). Люди спілкуються між собою (як на площі) і використовують слова, але саме вони і можуть відволікати від пізнання істини, особливо тоді, коли ми вживаємо слова неіснуючих речей («доля», «вічний двигун» тощо).

4.Ідоли театру (idola theatri). Бекон вважав «всі філософські системи казками, які призначені бути розіграними на сцені». На його думку, у багатьох філософських системах і наукових доктринах поселились «байки, що ствердились завдяки традиції», тобто «ідоли театру» – це традиційно усталені хибні судження.

За Беконом, істинне пізнання можливе тільки через індукцію (перехід від часткових фактів до загальних суджень) і експеримент. Досліджуючи будь-яке явище, вчений чи філософ повинен проаналізувати всі відомі випадки цього явища, зафіксовані в природі, а далі за допомогою індукції та експериментів зробити висновки про дане явище.

3.2.Гоббс

Англійський філософ Томас Гоббс (1588–1679) вважав, що в людській голові немає жодної думки чи поняття, яке б попередньо не пройшло через органи чуття. Отже, основою пізнання є досвід.

Для Гоббса весь світ – це велика машина, яку можна описати і пояснити законами механіки. Аналогічним «автоматом» є людина: «Що таке серце, як не пружина, – запитує Гоббс. – Що таке нерви, як не такі ж нитки, а суглоби – як не такі ж колеса...»97.

Суспільство, на думку філософа, – це штуч-

но змодельоване утворення, яке нагадує

Томас Гоббс

людське тіло: «Людське мистецтво йде ще

(1588–1679) –

 

далі, – пише він, – імітуючи розумне і най-

найвизначніший політичний

досконаліше творіння природи – людину.

філософ раннього Модерну,

автор знаменитого

Адже мистецтвом створений той великий

“Левіафану”– філософського

 

твору про державу.

97 Гоббс Т. Левиафан // Сочинения: В 2 т.– М., 1991.– Т.2.– С. 46.

Лекція 4. Філософія Нового часу

99

 

 

Левіафан, який зветься Державою... і який є штучною людиною, хіба що більшою за розмірами і сильнішою ніж природна людина, для охорони і захисту якої його було створено. В цьому Левіафані98 верховна влада, що дає життя і рух усьому тілу, є штучна душа; службові особи й інші представники судової та виконавчої влади – штучні суглоби; нагорода і покарання... являють собою нерви...; добробут і багатство всіх окремих членів становлять його силу...

радники, які навчають усьому, що необхідно знати, являють собою пам’ять; справедливість і закони – це штучний розум і воля; громадянський мир – здоров’я; розбрат – хвороба і громадянська війна – смерть»99.

 

 

Природні

 

Натурфілософія

 

 

Філософія

 

(людина)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

має вивчати

 

 

 

Філософія

 

Етика

тіла

 

Штучні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

держави

 

 

 

 

(держава)

 

 

Політика

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділи філософії за Гоббсом. У його системі чи не найяскравіше відобразилися «механістичні» уявлення про світ.

3.3. Локк

Джон Локк (1632–1704)100 вважається засновником емпіризму, напряму, що заперечував існування вроджених ідей. У своїй роботі «Дослід щодо людського розуміння» Локк піддає нищівній критиці теорію вродженого знання. Наприклад, раціоналісти вважали вродженими ідеями ті, які набито існують у свідомості кожної без винятку

98«Левіафан» – це біблійний персонаж – могутнє і непереможне чудовисько (Йов.

40).

99Гоббс Т. Левиафан // Сочинения: В 2 т.– М., 1991.– Т.2.– С. 46.

100Локк писав англійською. Головною його працею є «Дослід, щодо людського розуміння» («An Essay Concerning Human Understanding»), він також був автором творів: «Кілька думок щодо освіти» («Some Thoughts concerning Education»), «Два трактати про громадянське правління» («Two Treatises of Civil Government»), «Лист про толерантність» («Letter Concerning Toleration»).

(1632–1704)
засновник емпіризму і автор уявлень про людську душу як
“tabula rasa” (“ чисту дошку”) , що наповнюється знаннями тільки під впливом досвіду.
Джон Локк

100

Лекція 4. Філософія Нового часу

 

 

людини (уявлення про причинність, тотожність, про Бога, мораль тощо). Однак ніякого всезагального вродженого знання не існує, стверджує Локк. Це можна довести тим, що розумово відсталі люди та малі діти не мають ніякого уявлення про мораль і Бога. На думку Локка, коли людина народжується, її душа є «tabula rasa» – чиста дошка, і тільки згодом у процесі життя зовнішній досвід починає щось на ній «писати». «Давайте уявимо собі, – твердить Локк, – що душа являє собою, так би мовити, білий лист, без єдиної літери, без будь-яких ідей. Яким чином з’являється на ній що-небудь? Звідки з’являється цей різнобічний зміст, який з майже безмежною винахідливістю накреслила працелюбна і необмежена фантазія людини? Звідки добувається весь матеріал розуму і пізнання?

Відповім одним словом: із досвіду. Саме на ньому засновано все наше пізнання, із нього ж воно бере початок»101. Саме тому започаткований Локком напрям називають «емпіризм».

Локк виділяв два джерела пізнання – відчуття і рефлексію102. Під упливом досвіду в людській душі відкладаються «ідеї», які Локк ділить на «прості» і «складні». Прості – це ті, які ми безпосередньо сприймаємо органами чуття (колір, звук, запах, задоволення, біль тощо). Складні ідеї витворює наша душа із простих, по-різному їх комбінуючи. Це ідеї

предметів, ідея людини, ідея Бога – які є комбінаціями багатьох простих ідей. Наприклад, ідея яблука – це не що інше, як комбінація кольору, смаку, запаху, форми й ін103.

101Локк Дж. Опыт о человеческом разумении // Локк Дж. Соч. в 3 т.– Т.1.– М.:

Мысль, 1985.– С. 154.

102Слово «рефлексія» походить від лат. «reflexio» і означає спрямованість свідомості на дослідження власного функціонування, тобто на саму себе.

103З філософії Локка витікає ще один більш вузький напрям філософії того часу –

сенсуалізм (від лат. sensatio – відчуття). Кондиль’як (Етьен Бонно, 1714–1780) відомий ще і як послідовник емпіризму Локка, однак, на відміну від останнього, він виділяв не два джерела пізнання (відчуття і рефлексію), а тільки одне – відчуття. Таку філософію й прийнято називати сенсуалізмом. Прихильником сенсуалізму,

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]