kaf_philosofpidruchkirychok

Локк критикує ідею «субстанції». Він і не відкидає існування субстанції, але стверджує, що ми не маємо про неї ясної і чіткої ідеї: «...у нас немає ніякої ідеї відносно того, що таке субстанція, – пише він, – але є тільки смутна і нечітка ідея відносно того, що вона робить». Цей пункт його теорії, як буде показано нижче, призведе до більш радикальної філософії, яка відкине взагалі ідею субстанції, що завжди була однією з найвизначальніших у філософії.

3.4. Берклі

Джордж Берклі (1685–1753)104, розвиваючи погляди Локка, відкинув не тільки ідею субстанції, але й ідею матерії, або «матеріальної субстанції». На його думку, вислів «матеріальна субстанція» зовсім позбавлений сенсу, а всі образи і враження, походження яких ми приписували матерії, в дійсності народжені нашою свідомістю. Інакше кажучи, світу поза свідомістю не існує. Славнозвіс-

ний принцип філософії Берклі «Esse est percipi» («існувати, означає бути таким, що сприймається») на довгі роки стане символом суб’єктивізму, філософії, яка вважає всі відчуття продуктом нашої свідомості і не визнає світу поза свідомістю. Однак якщо мої думки є продуктом моєї свідомості, і образи, які я бачу перед очима, – це теж продукт моєї свідомості, то чому я не можу маніпулювати образами так само легко, як я маніпулюю думками. Чому я не можу зу-

своєрідного явища в гносеології XVIII ст. були також Гельвецій та філософи шотландської школи «здорового глузду» Томас Рід (1710–1796), Дугальд Стюарт (1753–1826) та Томас Браун (1778–1820), які згодом протиставляли абстрактним, умоглядним і відірваним від дійсності метафізичним системам Берклі та Г’юма «здоровий глузд», що ґрунтується на відчуттях.

104 Берклі писав англійською та латинською мовами, з англомовних творів найголовнішими є «Дослід нової теорії зору» («An Essay towards a New Theory of Vision»), «Трактат про принципи людського знання» («A Treatise concerning the Principles of

Knowledge»), «Три діалоги між Гіласом та Філонусом» («Three Dialogoues between

Hylas and Philonous»), «Алсіфрон» («Alciphron»), «Сейріс» («Siris»), з латиномовних: «Про рух» («De Motu»).

силлям думки перемістити стіл, стілець чи зовсім прибрати їх з очей, адже вони продукт моєї свідомості. Берклі чудово відчував цю проблему власної філософії: «Якою б не була моя влада над власними думками, – писав він, – я вважаю, що ідеї, які сприймаються безпосередньо органами чуття, не залежать ніяк від моєї волі. Коли я при ясному світі відкриваю очі, в мене немає можливості вибору – бачити чи не бачити, визначати, які саме предмети мають потрапити в поле мого зору; те ж саме відбувається зі слухом і іншими органами чуття: всі ідеї, зафіксовані ними, не є творіннями моєї волі. А, значить, є якась інша воля, або інша свідомість, дух, який їх породжує»105. На думку Берклі, причиною, яка не дає нам вільно оперувати образами, є Бог. Саме він посилає образи в нашу свідомість і керує ними за власними законами, які і є фізичними законами, законами природи. Себто Берклі, відкидаючи існування матеріальної субстанції, визнає існування духовної субстанції.

3.5. Г’юм

Девід Г’юм (1711–1776)106, розвиваючи

Не існує також і людської особистості, є лише «в’язка вражень».

105Беркли. Трактат о принцыпах человеческого знания// Беркли.Сочинения.–

М.:Мысль.– 1979.– С. 184.

106Головними творами Г’юма є наступні: «Трактат про людську природу» («Treatise of Human Nature»), «Досліди моральні і політичні» («Essays Moral and Political»),

«Історія Англії» («History of England»), «Питання людського розуміння» («An Enquiry concerning Human Understanding»), «Питання принципів моралі» («An Enquiry concerning the Principles of Morals»), «Діалоги про природну релігію»

(«Dialogues concerning Natural Religion»).

Враження не мають ніякої причини, хоча й на них має вплив ірраціональна і незалежна від розуму воля.

Таким чином, емпіризм приходить до свого логічного завершення. Починався він з віри у всесилля розуму, а завершився ірраціоналізмом.

4. Просвітництво

4.1.Що означав термін «Просвітництво»

УХVIIІ столітті у Європі виникає ідея, навколо якої об’єднуються багато провідних мислителів того часу. Її називають ідеєю просвіт- ництва. В найзагальніших рисах її можна подати так: кожна людина повинна мати мужність користуватися власним розумом та удосконалювати його, оскільки саме він є запорукою добра, щастя і ладу в суспільстві, позбавитися від зла та негараздів можна шляхом просвітницької діяльності, поширенням освіченості серед якомога більшої кількості людей, адже тільки розумна, освічена людина буде прагнути до добра, а зло, яке існує в суспільстві, походить від варварства і неосвіченості. Слід зазначити, що «мужність керуватись розумом» означає сміливе пізнання природи на основі критичного наукового дослідження, тобто розум просвітників ґрунтується на досвіді та наукових знаннях.

Важливим є те, що ідея просвітництва була ідеєю, яку намагалися зреалізувати на практиці різними способами: Жан-Жак Руссо (1712–1778) пише знамениту книгу «Еміль, або про виховання», де викладає просвітницьку модель формування людини на основі її «природного стану», німецькі просвітники радикально реформували всі засади академічної освіти, по всій Європі видається маса книг, есеїв, трактатів, французькі просвітники Дені Дідро (1713–1784) і Жан Д’Аламбер (1717–1783) започаткову-

ють видання знаменитої «Енциклопедії», своєрідного компендіуму всіх людських знань, створюються масонські просвітницькі організації тощо.

Віра у магічну силу освіти об’єднала навколо себе чимало інтелектуалів того часу. Просвітництво було потужнім рухом, що заволодів умами мислителів різних країн і народів. Виділяють французьке, англійське, німецьке, італійське, українське Просвітництво. Це було досить неоднорідне явище в духовному житті Європи, однак вивчаючи його, можна виділити низку головних ідей, які саме завдяки Просвітництву назавжди ввійшли в скарбницю світової філософської думки. Якими ж були ці ідеї?

4.2.Головні ідеї Просвітництва

1.Насамперед, Просвітництво було світським рухом, який розвінчує забобони «позитивних» релігій107. Мислителі Просвітництва були або ж прихильниками деїзму – світської, раціональної релігійності, поєднаної зі світською мораллю, або ж пієтизму – містико-сентиментального релігійного руху, що відстоював свободу особистості та переваги

практичної віри, або ж атеїзму – повного невизнання Бога і релігії108. Для прикладу: французький мислитель Д’Аламбер визнає Бога творцем світу та законів природи, однак на цьому, вважає французький мислитель, його роль закінчується. Створивши світ, він більше не втручається у протікання природних

Аруе) (1694–1778), якого небезпідставно називають «символом Просвітництва», існування Бога – самооче-

видний факт, але цей факт випливає не зі сліпої віри, а з розумного дослідження, раціонального аналізу природи. Подібних поглядів на релігію дотримувались англійські просвітники Джон Толанд (1670–1722), автор книги «Християнство без таїнств», яка стала головною працею англійських деїстів; Ентоні Коллінз (1676–1729), завдяки якому філософія збагатилася словом «вільнодумство»109; Мет’ю Тіндаль (1653–1733), Джозеф Батлер (1692–1752), котрі намагалися протиставити «релігії Одкровення» «природну релігію», тобто релігію, що спиралась на розум і раціональні докази. Це була специфічна «раціональна»

107«Позитивними» релігіями просвітники називали релігії, що ґрунтуються на Одкровенні, тобто ті, які нібито походять від самого Бога.

108Термін «пієтизм» походить від назви навчального закладу «Сollegia pietatis» («Колегія благочестя»), яку заснував Філіп Якоб Шпенер у Франкфурті-на-Майні в 1670 р., і в якій практикувалось містичне особистісне переживання Бога. На перший погляд, цей рух був протилежний до раціоналізму Просвітництва, але його об’єднували з Просвітництвом виступи проти церковної ортодоксії і забобонів.

109«Вільнодумством» називають визнання права людини на свободу мислення і пізнання світу та критичне ставлення до усталених переконань.

необхідності укладення спеціальної домовленості між владою і народом, на якій мають ґрунтуватись усі суспільні взаємини. Цю ідею розробляє французький мислитель Руссо, якого небезпідставно вважають одним із фундаторів європейської демократії. Філософи Просвітництва обговорюють також ідеї суспільного й індивідуального блага. Так, Руссо ставить суспільне благо вище індивідуального, Бернард Мандевіль (1670–1733) у славнозвісній «Байці про бджіл» також вважає, що окремі люди мають поступитись особистими благами заради спільного блага. Зрештою, серед найбільш широко обговорюваних ідей була ідея «природно- го права». Німецькі просвітники Самюель Пуффендорф (1632– 1694) та Християн Томазій (1655–1728) обстоювали думку про те, що «природне право» не може ґрунтуватись на релігії, а має спиратись тільки на розум. Не можна не згадати і яскравого італійського просвітника Чезаре Беккаріа (1738–1794), який виступав проти тортур і смертної кари, оскільки вони порушують природне право кожної людини на життя.

5.Деїзм, атеїзм і матеріалізм, сенсуалізм і критика позитивних релігій зовсім не спричинила кризу моралі, моральний нігілізм який міг стати природнім наслідком цих критик. Однак мораль тепер мислиться, як незалежна від релігії. Так, англійський мислитель

Ентоні Шефтсбері (1671–1713) проголошує, що мораль має бути

незалежною, «автономною», тобто людина має бути моральною сама по собі, через те, що вона носить гідне звання людини, а не через страх перед Божим покаранням. Такі думки поділяли й інші представники англійського Просвітництва, наприклад, Френсіс Хатчесон (1694–1747) та Девід Гартлі (1705–1757).

6.У філософії Просвітництва також закладаються основи естетики, філософського вчення про красу. Це відбувається завдяки зусиллям німецького просвітника Алексадра Баумґартена (1714– 1762), який першим ввів цей термін у філософію. Баумґартен тлумачив естетику як «науку про чуттєве пізнання» (aösqhsi~ – гр. «чуття»). Саме завдяки застосуванню Баумґартеном «метода Вольфа» вдалося чітко окреслити предмет і завдання естетики як окремої філософської дисципліни і дати поштовх для подальших естетичних студій, як, наприклад, студій німецького просвітника і драматурга Готходьда Ефраїма Лессінґа (1729–1781).