- •1. Поняття світогляду, його структура.
- •2. Історичні типи світогляду
- •3. Філософія і світогляд.
- •4. Функції філософії:
- •5.Виникнення філософії. Специфіка філософського знання.
- •6.Філософія і наукове знання
- •7.Філософія Стародавньої Індії (осн.Школи)
- •8.Соціально–етичні вчення Стародавнього Китаю.
- •9. Характерні риси та періодизація античної філософії.
- •10. Іонійська філософія
- •11.Італійська філософія(школа елеатів, вчення Піфагора)
- •12.Атомістичні вчення античності (Демокріт, Епікур).
- •13. Проблеми пізнання і людина в філософії Сократа.
- •14. Ідеалізм Платона.
- •15. Філософія Аристотеля.
- •16.Філософія римського періоду.
- •17.Теоцентризм середньовіччя
- •18. Номіналізм і реалізм про природу універсалій
- •19. Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження.
- •20. Натурфілософія Відродження.
- •21.Проблема методу пізнання філософії Нового часу.
- •22. Субстанція в філософії Нового часу
- •23. Емпіризм і раціоналізм Нового часу.
- •24. *Коперніканський переворот* у філософії і.Канта
- •25. Метод і система філософії Гегеля.
- •26.Антропологізм Фейєрбаха.
- •27. Марксизм і сучасність
- •28. Філософські ідеї в культурі кр
- •29. Києво-могилянська академія
- •30. Філософія Сковороди
- •31.Філософська думка України 19 – поч. 20 ст
- •32. Філософська думка Росії 19 – поч. 20с
- •33.Філософія позитивізму. Різновиди неопозитивізму.
- •34. Філософія екзистенціалізму
- •35. Психоаналіз Фрейда
- •36.Неотомізм і тейярдизм
- •38.Поняття та основні форми буття.
- •39.Філософське поняття матерії
- •40. Природничонаукова картина світу
- •41. Рух, простір і час як форми існування матерії.
- •42.Виникнення свідомості. Її суть та структура
- •43.Свідомість як функція головного мозку
- •44.Діалектика як учення про універсальні зв*язки і розвиток.
- •45.Філософське поняття закону. Класифікація законів. Закони діалектики.
- •46.Діалектика єдності і боротьби протилежностей. Поняття «суперечність», їх різновиди.
- •47.Діалектика кількісних і якісних змін
- •48.Закон заперечення заперечення.
- •49.Категорії діалектики, їх роль в пізнанні.
- •50. Діалектика одиничного і загального.
- •51. Категорії причини і наслідку. Принцип детермінізму.
- •52. Необхідність і випадковість
- •53. Зміст і форма.
- •54. Система, структура, елемент.
- •55. Сутність і явище
- •56. Можливість і дійсність
- •57. Пізнання як діяльність. Суб*єкт і об*єкт пізнання
- •58. Чуттєве пізнання і його форми.
- •59. Раціональне пізнання і його форми.
- •60.Поняття істини, конкретність істини, критерії істини.
- •61.Практика, її форми та роль в пізнанні
- •62. Природа і суспільство. Матеріальне виробництво
- •63. Спосіб виробництва та його структура
- •64. Нтр. Сутність та основні напрямки
- •65.Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість: основні форми та рівні.
- •66.Форми наукового пізнання
- •67. Методи емпіричного і теоретичного рівнів у науковому пізнанні світу.
- •68. Поняття культура та цивілізація, цивілізаційний підхід у соціальній філософії
- •69. Філософія техніки. Проблема людини в інформаційно-технічному суспільстві.
20. Натурфілософія Відродження.
Натурфілософський напрям репрезентований насамперед геніальним представником епохи Відродження Леонардо да Вінчі. Одним з головних своїх завдань Леонардо да Вінчі вважав створення нового методу пізнання, в основі якого лежали досвід і практика. Він критично ставився до релігійного фанатизму, магії та містики, які заперечували закони природи. Але попри все Бог для Леонардо да Вінчі був «великим художником», творцем прекрасного барвистого світу. Створена Богом людина має душу, яка прагне через красу й гармонію поєднатися з Богом. Згідно з Леонардо да Вінчі, гармонія світу існує поряд з дисгармонією(темрявою і трагізмом), що віддзеркалюються в суперечностях людського життя. Бог дає людині свободу волевиявлення,щоб вона самотужки обирала шлях до ангельського існування всупереч повсякденному примітивному (тваринному) способу життя.
21.Проблема методу пізнання філософії Нового часу.
Центральною проблемою цього періоду є гносеологічна, розробка методу пізнання, що виразилось у боротьбі сенсуалізму та раціоналізму.
Сенсуалізм (почуття) – напрямок в теорії пізнання, згідно якому чуттєвість є головною формою вірогідного пізнання. У протилежність раціоналізму сенсуалізм прагне вивести весь зміст пізнання з діяльності органів почуттів. Сенсуалізм близький до емпіризму (досвід), що визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом вірогідного знання. Виділяють два види сенсуалізму: 1) Матеріалістичний сенсуалізм вбачає у чуттєвій діяльності людини зв’язок її свідомості з зовнішнім світом, а в показниках її органів почуттів – відображення цього світу. Класичне формулювання сенсуалізму, розроблене ще у античності: “Нема нічого в розумі, чого спершу не було у почуттях”. Помітними представниками сенсуалізму у XVII ст. були Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж.Локк, у XVIII ст. Ламетрі, Гельвецій, Дідро, Гольбах. 2) Ідеалістичний сенсуалізм (Д.Берклі, Д.Юм) обмежує досвід сукупністю відчуттів або уявлень, заперечуючи, що в основі досвіду полягає об’єктивний світ.
Обмеженість сенсуалізму виражається у перебільшені ролі чуттєвого пізнання, у недооцінці значення понять, абстракцій, у запереченні діяльнісної ролі мислення.
Раціоналізм (розумний) – напрямок, що визнає розум основою пізнання та поведінки людей. Раціоналізм (Декарт, Спіноза, Лейбніц), обгрунтовував безумовну достовірність наукових принципів математики та природознавства, намагався вирішити питання: як знання, отримане у процесі пізнавальної діяльності людини, набуває об’єктивного, всезагального та необхідного характеру. У протилежність сенсуалізму, раціоналізм стверджує, що знання досягається за допомогою розуму, що є джерелом та критерієм істинності. Лейбніц до тези сенсуалістів “нема нічого в розумі, чого спершу не було у почуттях ”, додав: “крім самого розуму” тобто спроможність осягати не тільки приватне, але й всезагальне.
Однобічність раціоналізму виражається у запереченні чуттєвого характеру знань, в існуванні вроджених ідей (Декарт).
В дійсності наукове пізнання містить єдність чуттєвого та раціонального, інтуїтивного та логічного, а також практичну діяльність.