35. Психоаналіз Фрейда

Фрейд працював у психлікарні і. спілкуючись з хворими, відкриває, що якщо буде встановлена причина, яка викликала захворювання, і ця причина осмислюється, то наступає виздоровлення, або хвороба протікає набагато м*якше.

Він приходить до висновків:

1.причину слід шукати в дитинстві;

2. вона пов*язана з сексуальністю. Найбільш сексуально розкріпаченою є дитина – їй дозволяється все. Дитина може все обговорювати, все випитувати;

3. процес соціалізації передбачає низку заборон та обмежень;

4. Фрейд робить відкриття, що структура психіки включає в себе зверх-Я, над-Я, его-Я і it-воно.

Супер-его утворюється в результаті руйнування комплекса едіно для хлопчиків, комплекса електа для дівчат. Чим швидше руйнується цей комплекс, тим більш строгим буде панування свідомості в супер-его, стиду та сорому. Завдання супер-его - не допускати на рівень свідомості підсвідоме. Підсвідоме має 3 рівні:

1.неусвідомлений контроль за біологічними функціями організму;

2.вважає, що вся творчість підсвідома, це легалізоване виявлення сексуальності людини;

3. інстинкти та бажання витіснені з свідомості, які не втратили свою енергію і намагаються повернутися назад.

Фрейд вважає, що свідомість – це поле битви 2х принципів:

- принципа задоволення

- принципа неусвідомленого тяжіння до смерті, який проявляється у агресивності, схольності до ризику, одязі, манері поведінки тощо.

Фрейд шукає методи вивільнення підсвідомого: гіпноз, наркотики; відкриває метод асоціацій.

36.Неотомізм і тейярдизм

Неотомізи (новий томізм) являє собою відроджений енциклікою Папи Римського Лева ХІІ у 1879 році, томізм Аквіната, оголошений офіційною філософією Ватикану. Центральна проблема неотомізму – теоцентризм, тобто вчення про Бога, як досконале буття, абсолютну реальність, причому використовуються п’ять доказів буття Бога. Найважливішим принципом неотомізму є постулат гармонічної єдності віри та знання, які не виключають, а за правильного використання доповнюють один одного. Це два шляхи пізнання. Джерело віри – божественне одкровення, яке дає абсолютні істини (вище знання). Розум дає нижче знання, яке повинне контролюватися вірою. Тут вже примат віри над знанням, причому сучасний неотомізм використовує наукову термінологію, не заперечує дарвінізму і т. д. Таким чином, мова йде про синтез науки, релігії, теології, але за визначаючого впливі теології.

Родоначальником християнського еволюціонізму (тейярдизму) є П’єр Тейяр де Шарден. П.Тейяр прагнув до корінного перегляду християнського світорозуміння, шляхом внесення у нього ідей еволюціонізму, руху, розвитку. Своє кредо він формулює так: “щоб існувати та розвиватися, християнські погляди потребують атмосфери простору та комунікації. Чим більше буде світ, чим органічніше його внутрішні зв’язки, тим переможніше перспективи втілення. П.Тейяр виходить з визнання факту еволюції всього існуючого. Але в нього, як у католицького мислителя еволюціонізм набуває форми преформізму, передбаченості, конвергенції духу, закладеного у всіх елементах природи, від “точки Альфа”, до Бога – “точки Омега”.Особливе значення П.Тейяр надає третьому етапу еволюції, який пов’язаний із становленням та розвитком людства та його всесвітнім духовним (“мислячим”) пластом – ноосферою. У нього ноосфера (“сфера розуму”) являє собою сукупність індивідуальних свідомостей, що покривають планету Земля, але відірваних від своєї матеріальної основи – людства та біосфери. У ноосфері розквітають, думка, особистість, єдність індивідуальностей. Але цим розгортання ноосфери не завершується. 37. Нераціональна філософія Ніцше.

Умовно існує 3 періоди творчості Ніцше.

1. 1859 – 1876 . У 1968 студенти Ніцше пропонують кафедру біології в Базирському університеті, а Лейпцинський університет присвячує йому докторі філології.

2. 1876 – 1881. – розробляє центральне поняття «Воля до влади».

3. 1881 – 1888. – розробляє поняття вічного повернення і надлюдини. Вічне повернення – тому, що людина за життя не встигає все здійснити. Вчення про надлюдину виникає завдяки теорії Дарвіна. Якщо людина походить від мавпи, то еволюційний процес продовжується і має виникнути новий тип людини.

Ніцше вважає, що віра в людський розум помилкова, тому що сам розум прийшов в світ нерозумним шляхом. Розум заважає дїї, тому на місце розуму потрібно поставити інстинкти і інтуїцію. Найсильнішим інстинктом є воля до влади, яке складає творчу силу всякого буття. Вважає, що воля над собою вища ніж воля над іншими. Воля до влади властива всьому всесвіту. Воля до влади може зростати або зменшуватись. Зростанню влади сприяє страждання. Влада зменшує волю до співчуття. Ніцше проголошує, що Бог помер через співчуття до людини, тому основним моральним принципом проголошує «підштовхни того хто падає».

Воля до влади може мати реактивну спрямованість, тобто спрямовуватись проти самої себе. Ніцше вважає, що це властиво для людей слабих, які програють у відкритій боротьбі, у них воля до влади витісняється, набуває інших форм, сильні засуджуються з точки зору вищих цінностей, які насправді є цінностями слабих, вони поступають добро діяльно для того щоб підкорити собі інших людей. Прикладом такої поведінки вважаються священики, які постійно говорять про добро діяльність, а насправді хочуть підкорити вищих людей. Така спрямованість називається злобою, і вважається основою моралі.