- •1. Поняття світогляду, його структура.
- •2. Історичні типи світогляду
- •3. Філософія і світогляд.
- •4. Функції філософії:
- •5.Виникнення філософії. Специфіка філософського знання.
- •6.Філософія і наукове знання
- •7.Філософія Стародавньої Індії (осн.Школи)
- •8.Соціально–етичні вчення Стародавнього Китаю.
- •9. Характерні риси та періодизація античної філософії.
- •10. Іонійська філософія
- •11.Італійська філософія(школа елеатів, вчення Піфагора)
- •12.Атомістичні вчення античності (Демокріт, Епікур).
- •13. Проблеми пізнання і людина в філософії Сократа.
- •14. Ідеалізм Платона.
- •15. Філософія Аристотеля.
- •16.Філософія римського періоду.
- •17.Теоцентризм середньовіччя
- •18. Номіналізм і реалізм про природу універсалій
- •19. Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження.
- •20. Натурфілософія Відродження.
- •21.Проблема методу пізнання філософії Нового часу.
- •22. Субстанція в філософії Нового часу
- •23. Емпіризм і раціоналізм Нового часу.
- •24. *Коперніканський переворот* у філософії і.Канта
- •25. Метод і система філософії Гегеля.
- •26.Антропологізм Фейєрбаха.
- •27. Марксизм і сучасність
- •28. Філософські ідеї в культурі кр
- •29. Києво-могилянська академія
- •30. Філософія Сковороди
- •31.Філософська думка України 19 – поч. 20 ст
- •32. Філософська думка Росії 19 – поч. 20с
- •33.Філософія позитивізму. Різновиди неопозитивізму.
- •34. Філософія екзистенціалізму
- •35. Психоаналіз Фрейда
- •36.Неотомізм і тейярдизм
- •38.Поняття та основні форми буття.
- •39.Філософське поняття матерії
- •40. Природничонаукова картина світу
- •41. Рух, простір і час як форми існування матерії.
- •42.Виникнення свідомості. Її суть та структура
- •43.Свідомість як функція головного мозку
- •44.Діалектика як учення про універсальні зв*язки і розвиток.
- •45.Філософське поняття закону. Класифікація законів. Закони діалектики.
- •46.Діалектика єдності і боротьби протилежностей. Поняття «суперечність», їх різновиди.
- •47.Діалектика кількісних і якісних змін
- •48.Закон заперечення заперечення.
- •49.Категорії діалектики, їх роль в пізнанні.
- •50. Діалектика одиничного і загального.
- •51. Категорії причини і наслідку. Принцип детермінізму.
- •52. Необхідність і випадковість
- •53. Зміст і форма.
- •54. Система, структура, елемент.
- •55. Сутність і явище
- •56. Можливість і дійсність
- •57. Пізнання як діяльність. Суб*єкт і об*єкт пізнання
- •58. Чуттєве пізнання і його форми.
- •59. Раціональне пізнання і його форми.
- •60.Поняття істини, конкретність істини, критерії істини.
- •61.Практика, її форми та роль в пізнанні
- •62. Природа і суспільство. Матеріальне виробництво
- •63. Спосіб виробництва та його структура
- •64. Нтр. Сутність та основні напрямки
- •65.Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість: основні форми та рівні.
- •66.Форми наукового пізнання
- •67. Методи емпіричного і теоретичного рівнів у науковому пізнанні світу.
- •68. Поняття культура та цивілізація, цивілізаційний підхід у соціальній філософії
- •69. Філософія техніки. Проблема людини в інформаційно-технічному суспільстві.
50. Діалектика одиничного і загального.
Зв*язок одиничного і загального має всеохоплюючий характер. Він властивий всім явищам, предметам, процесам, а також людському мисленню. Пізнання світу передбачає вміння порівнювати предмети, явища, виявляти їх подібність і різницю, усвідомлювати одиничний характер реальних предметів, класифікувати їх. Під загальним розуміють властивості і відношення предмета, явища чи процесу, тотожні властивостям інших явищ, процесів, предметів. Категорія одиничне характеризує окремий предмет, явище, процес, що відрізняється за своїми просторовими, часовими та іншими властивостями від подібних йому предметів, явищ, процесії. Одиничне має специфічні характеристики, які становлять його унікальну визначеність. Загальне не існує само по собі, в «чистому» вигляді. Воно завжди реалізується в одиничному і через одиничне. Одиничне, в свою чергу, входить у ту чи іншу групу предметів і має в собі певні загальні риси.
51. Категорії причини і наслідку. Принцип детермінізму.
Основну роль у філософському пізнанні відіграє принцип детермінізму. Цей принцип відображає той факт, що всі процеси в світі детерміновані, тобто виникають, розвиваються і зникають закономірно, внаслідок певних причин, обумовлені ними. Причина – це таке явище, яке породжує інше або зумовлює в ньому певні зміни. Явище (або змінив ньому), породжене причиною, називається наслідком. Причина і наслідок взаємообумовлюють одне одного. Про це свідчать такі риси:
- вони пов*язані генетично;
- асинхронні в часі (причина, потім наслідок);
- виникнення наслідку впливає на причину, зумовлюючи в ній зміни, в тому числі й шляхом опосередкованих взаємозв*язків, які і є причиною;
- реалізація причинно-наслідкового зв*язку залежить від умов, тому взаємозв*язок причини і наслідку містить в собі елемент невизначеності, неоднозначності.
52. Необхідність і випадковість
Всі явища в світі взаємопов*язані, взаємообумовлені. Категорії необхідності і випадковості відображають певні аспекти цього взаємозв*язку. Необхідність – це обумовлений зв*язок явищ, за якого поява «події-причини» неминуче викликає певне «явище-наслідок». Випадковість – це такий зв*язок причини і наслідку, за якого причинність допускає реалізацію будь-якого наслідку із багатьох можливих альтернатив. При цьому, який саме конкретний варіант зв*язку здійсниться, залежить від збігу обставин, від умов, яких саме не можна точно передбачити і врахувати. Випадковість є форма прояву необхідності, їй властиві непостійність, невизначеність. Але і необхідність, і випадковість можуть бути пов*язані із сутність явищ, подій.
53. Зміст і форма.
Під змістом розуміють єдність суттєвих, необхідних елементів, їх взаємодію, що визначає основний тип, характер конкретного предмета, явища, процесу. Форма – зовнішнє упорядкування цієї єдності, її стійкий прояв, спосіб існування певного змісту. Форма і зміст відображають різні, але нерозривно пов*язані між собою сторони одного і того самого предмета чи процесу: зміст оформлений, а форма змістовна. У співвідношенні форми і змісту більш рухливим, мобільним є зміст, він обумовлює розвиток форми. Особливо це помітно в соціальних процесах. Застарілі форми і методи можуть гальмувати розвиток того чи іншого процесу. Але нові форми, ефективні методи впорядкованості процесу здатні здійснювати могутній стимулюючий вплив на його подальший розвиток.