31.Філософська думка України 19 – поч. 20 ст

У другій половиін 19-на початку 29 ст. , як зазначає Д. Чижевський, відбувається певний “підупад” наукової філософії. Це проявлялося в пануванні механістичного матеріалізму в широких колах суспільства, ат в поширенні таких філософських течій, як “позитивізм” (неможливість власного філософського пізнання) і “спеціалізм” (вимагає, щоб філософія займалась філософічною обробкою питан окремих наук).

Позитивізм підтримував та розвивав В. Лесевич (1837-1905 р. ). “Спеціалісти” поставили філософію на позиції слуг окремих наук: О. О. Потебня, Л. І. Мечніков, М. І. Зібер, які перебували під впливом марксизму, стверджують матеріалізм у його механістичному варіанті.

Познайомившись з марксизмом, деякі українські письменники – І Франко, Л. Українка, П. Грабовський, М. Коцюбинський – зазнали впливу деяких його соціально-політичних ідей, перш за все ідей соціального визволення трудящих від експлуатації. Водночас вони негативно ставилися до концепцій про диктатуру пролетаріату.

Революційні події 1905-1907 років послабили національний гніт на Україні, що сприяло відродженню національного духовного життя. З 1908 р. у Кієві розпочинає діяльність “Українське наукове товариство”, яке очолює М. Грушевський. Піднесенню культури сприяли і ті небачені перспективи, які розкрилися перед українською наукою в післяреволюційний період. Українська мова стає державною. По всіх вищих навчальних закладах засновано кафедри укра- їнської мови, історії, права. У кінці 1918 р. організовано Укра- їнську Академію наук, засновано Державний архів, Археологічний інститут, інші наукові установи. Все це відбувалося в період ді- яльності Центральної Ради, разгром якої привів до закриття всіх цих установ.

32. Філософська думка Росії 19 – поч. 20с

Російська філософія 19-20 століття (вірніше, самого його початку) — це дуже значне явище як в розрізі культури, так і історії Росії. Пошуки символу і істини, спроби проникнути у світ «по той бік» та пошуки того, як би облаштувати світ, в якому ми живемо — це всього лише кілька штрихів до портрета різноманітних філософських напрямів, якими характеризується російська філософія 19-20 століття за часів свого вищого апогею. Ідейними джерелами цієї філософії були самі різні, інколи абсолютно непередбачувані елементи філософської спадщини — античний гностицизм і німецькі містики, Ніцше і Кант. Причому представники філософських шкіл, що створювалися в Росії, не просто переносили на рідний грунт ці оригінальні ідеї, але на їх основі, відштовхуючись від них, здійснювали власний творчий злет. На переломі епох російська філософія 19-20 століття часто зверталася до такого поняття як нове релігійне свідомість і вимога поновлення для православ’я в цілому і церковної інституції зокрема. Недогматіческое бачення християнства і, особливо, православного християнства у філософів того часу викликало роздратування офіційної Церкви. «Естетства» філософи Срібного століття часто критикували Церква за те, що замість того, щоб впливати на вдосконалення суспільства, вона просто-напросто знаходиться в служінні у держави. Зокрема, досить різко проти розриву християнства і громадських справ виступив Володимир Соловйов, який дорікав православ’я за відхід від життя, у зв’язку з чим весь суспільний прогрес перейшов в руки невіруючих. Основа філософії Соловйова — софіологія — полягала в тому, що Бог і людина повинні йти назустріч один одному, роблячи добро спільно.