- •1. Поняття світогляду, його структура.
- •2. Історичні типи світогляду
- •3. Філософія і світогляд.
- •4. Функції філософії:
- •5.Виникнення філософії. Специфіка філософського знання.
- •6.Філософія і наукове знання
- •7.Філософія Стародавньої Індії (осн.Школи)
- •8.Соціально–етичні вчення Стародавнього Китаю.
- •9. Характерні риси та періодизація античної філософії.
- •10. Іонійська філософія
- •11.Італійська філософія(школа елеатів, вчення Піфагора)
- •12.Атомістичні вчення античності (Демокріт, Епікур).
- •13. Проблеми пізнання і людина в філософії Сократа.
- •14. Ідеалізм Платона.
- •15. Філософія Аристотеля.
- •16.Філософія римського періоду.
- •17.Теоцентризм середньовіччя
- •18. Номіналізм і реалізм про природу універсалій
- •19. Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження.
- •20. Натурфілософія Відродження.
- •21.Проблема методу пізнання філософії Нового часу.
- •22. Субстанція в філософії Нового часу
- •23. Емпіризм і раціоналізм Нового часу.
- •24. *Коперніканський переворот* у філософії і.Канта
- •25. Метод і система філософії Гегеля.
- •26.Антропологізм Фейєрбаха.
- •27. Марксизм і сучасність
- •28. Філософські ідеї в культурі кр
- •29. Києво-могилянська академія
- •30. Філософія Сковороди
- •31.Філософська думка України 19 – поч. 20 ст
- •32. Філософська думка Росії 19 – поч. 20с
- •33.Філософія позитивізму. Різновиди неопозитивізму.
- •34. Філософія екзистенціалізму
- •35. Психоаналіз Фрейда
- •36.Неотомізм і тейярдизм
- •38.Поняття та основні форми буття.
- •39.Філософське поняття матерії
- •40. Природничонаукова картина світу
- •41. Рух, простір і час як форми існування матерії.
- •42.Виникнення свідомості. Її суть та структура
- •43.Свідомість як функція головного мозку
- •44.Діалектика як учення про універсальні зв*язки і розвиток.
- •45.Філософське поняття закону. Класифікація законів. Закони діалектики.
- •46.Діалектика єдності і боротьби протилежностей. Поняття «суперечність», їх різновиди.
- •47.Діалектика кількісних і якісних змін
- •48.Закон заперечення заперечення.
- •49.Категорії діалектики, їх роль в пізнанні.
- •50. Діалектика одиничного і загального.
- •51. Категорії причини і наслідку. Принцип детермінізму.
- •52. Необхідність і випадковість
- •53. Зміст і форма.
- •54. Система, структура, елемент.
- •55. Сутність і явище
- •56. Можливість і дійсність
- •57. Пізнання як діяльність. Суб*єкт і об*єкт пізнання
- •58. Чуттєве пізнання і його форми.
- •59. Раціональне пізнання і його форми.
- •60.Поняття істини, конкретність істини, критерії істини.
- •61.Практика, її форми та роль в пізнанні
- •62. Природа і суспільство. Матеріальне виробництво
- •63. Спосіб виробництва та його структура
- •64. Нтр. Сутність та основні напрямки
- •65.Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість: основні форми та рівні.
- •66.Форми наукового пізнання
- •67. Методи емпіричного і теоретичного рівнів у науковому пізнанні світу.
- •68. Поняття культура та цивілізація, цивілізаційний підхід у соціальній філософії
- •69. Філософія техніки. Проблема людини в інформаційно-технічному суспільстві.
22. Субстанція в філософії Нового часу
Гносеологічна проблематика філософії Нового часу тісно пов*язана з онтологічною. Пошуки граничних основ буття світу постають у вигляді проблеми субстанції. Субстанція – це філософська категорія, що позначає абсолютну(безумовну) основу всього сущого. Філософія Нового часу запропонувала різні підходи щодо проблеми субстанції – це дуалізм Декарта, пантеїзм Спінози, плюралізм Лейбніца.
23. Емпіризм і раціоналізм Нового часу.
Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має
– утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі,
– наукову революцію XVI—XVIIст.,
– становлення експериментального природознаства.
Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя. Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. На цій основі формуються в філософії XVIIст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб'єкта. Раціональне пізнання, розум не привносить ніякого нового змістовного знання, а лише систематизує дані чуттєво-сенситивного досвіду. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм вважали математику, а основними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість. Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон(1561—1626).
Головне завдання філософії Ф.Бекон визначає як пізнання природи і оволодіння її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і практичну діяльність людини, максимально збільшуючи її ефективність. Проте для сприйняття нового методу необхідна значна підготовча робота , яка б ліквідувала причини, що затримують пізнавальний прогрес. Новий метод може зустріти на своєму шляху багато перешкод, які відволікають пізнання від істини. На думку Бекона, існує чотири види помилкових суджень, "примар", від яких слід звільнитися перед тим, як починати пізнання.
24. *Коперніканський переворот* у філософії і.Канта
Аналізуючи підвалини розуму в своїх трьох книгах Кант поставив собі в заслугу “коперніканський переворот” в філософії (Копернік довів, що не Земля, а Сонце в центрі системи, і Земля обертається навколо нього, як і всі планети). До Канта вважали : пізнання формується у людини за рахунок того, що вона все сприймає, що діє на неї. Тому вона пізнає. Кант довів, людина пізнає те і на стільки, що і на скільки здобуде своєю активністю, своїми діями. Ніяке середовище знання не дає. Людина сама рухає себе. Вона задає природі запитання і заставляє її відповідати. Він ввів принцип активності в пізнанні. Кантівський “коперніканський переворот”, поставивши на перший план думку, а не предмет, активне-творче діяння, а не пасивне споглядання, оказав значний вплив на розвиток філософії.