Основні особливості ґрунтово-рослинного покриву і тваринного світу

У зв'язку з особливостями географічного положення та історії розвитку природи в ґрунтах, рослинності, тваринному світі Північної Америки є багато спільного з аналогічними природними компонентами Євразії.

Номенклатура ґрунтів материка включає майже всі основні типи, характерні для Євразії. На значних територіях на півночі обох материків поширені тундрово-глейові і підзолисті ґрунти. У більш південних широтах вони переходять послідовно в дерново-підзолисті й бурі лісові (в умовах м'якого вологого клімату), сірі лісові, чорноземні, каштанові, бурі і сіро-бурі ґрунти (в умовах все більш континентального і посушливого клімату). Далі, в субтропічному поясі, значну територію займають звичайні як для Америки, так для Азії жовтоземи і червоноземи, а також коричневі і сіро-коричневі ґрунти, що є особливо характерні для Середземноморської Європи, і сіроземи.

Велике схожість виявляється і в рослинному покриві Північної Америки та Євразії. Тундрові, лісотундрової і тайгові формації обох материків по суті належать до одних і тих же зон, які нібито оперізують обидва материка. Однак південніше єдність порушується. Наростання континентальності й сухості, наявність ізольованих центрів формування флор визначили і велику строкатість типів рослинного покриву і своєрідність їх флористичного складу. Особливими палеогеографічними умовами пояснюється переважання хвойних лісів на заході і широколистяних та хвойно-широколистяних на сході Північної Америки, а також своєрідний характер рослинності пустель і сухих степів, флора яких багата сукулентами.

Існування древніх і самостійних центрів формування флор зумовило велике видове різноманіття (понад 30 000 видів) і наявність значного числа ендемічних реліктових видів у флорі Північної Америки. Найбільш чудові релікти відомі в районах Каліфорнійського і Аппалачського флористичних центрів. Для першого з них характерні такі родини, як секвоя, псевдоцуга, кипарис, для другого – Liriodendron, магнолія та ін.. Велике число рослин, що збереглися тут з палеогену, дозволяє вважати ці ліси одними з найдавніших у північній півкулі. Багато ендеміків і у флорі степів, що також зумовлено наявністю самостійного центру формування степової флори. На півдні материка часто зустрічаються рослини – прибульці з Південної Америки. Все це зумовило багато своєрідних рис у рослинному покриві материка.

Північна Америка входить в Неоарктичну і Голарктичну фауністичну області. Остання (Голарктична область) включає також велику (північну) частину Євразії. У межах Неоарктичної області виділяють з півночі на південь 3 підобласті: арктичну, канадську і сонорську, причому риси своєрідності тваринного світу в них зростають від арктичної до сонорської. Більшість тварин арктичної підобласті циркумполярні, тобто поширені і в Америці, і в Євразії. У канадській підобласті зустрічається ряд циркумтайгових тварин, проте більшість видів тут все ж місцеві, нарешті, фауна сонорської підобласті вже майже не має нічого спільного з фауною Палеарктичної області Євразії.

До числа тварин, спільних з Євразією, належать лосі, ведмеді, рисі, вовки, лисиці, росомахи, горностаї, бобри та ін.. Багато які з них проникли потім у Південну Америку. З Південної Америки перекочували і поширилися в південних частинах Північної Америки деякі типові представники Неотропічної області (опосуми, броненосці та ін.).