Кордильєри Аляски
Ця країна займає саму північну частину Кордильєр і включає всю територію штату Аляска, а також частини плоскогір'я Юкон, які розташовуються на території Канади. Вийняток становить вузька берегова смуга на південному сході штату – Панхандл, яка за природними особливостями повинна бути віднесена до канадського району Кордильєр.
Своєрідність природи Аляски визначається, головним чином, північним положенням країни і простяганням гірських хребтів із заходу на схід.
У Кордильєрах Аляски виражені п'ять орографічних зон, властивим всьому гірському поясу (мал. 17). До самої північної з них належить хребет Брукса. Область внутрішніх плоскогір'їв представлена невисоким плоскогір'ям Юкон, яке з півдня обрамлене високим, пересічений ущелинами Аляскінським хребтом (найвища точка – гора Мак-Кінлі – 6197 м), що має невадійську структуру. Тихоокеанське узбережжя обрамляють невисокі гірські ланцюги тихоокеанської складчастої зони, відокремлені від Аляскінського хребта переривчастим поясом внутрішніх прогинів (затока Кука і прилеглі улоговини).
Незважаючи на те, що гірські ланцюги простягаються в основному із заходу на схід і центральні частини Аляски не ізольовані хребтами від океану, гірський рельєф накладає сильний відбиток на характер кліматичних умов. Причина цього полягає в особливостях розташування баричних кліматичних центрів над північною частиною Тихого океану. Взимку переважаюча тепла повітряна течія направлена до Аляски з південного сходу (по східній периферії Алеутського мінімума) перпендикулярно Аляскінському хребту, який є для нього відчутною перешкодою. У той же час над плоскогір'ям Юкон панують континентальні повітряні маси, що приходять з північного сходу, з покритого кригою океану. Завдяки цьому в той час як на великій частині Аляски стоїть малосніжна морозна погода, на півдні, за Аляскінським хребтом, звичайно йдуть дощі й тумани стоять при температурах повітря, близьких до 0°С.
Влітку повітряна течія з океану приходить із заходу (по північній периферії Північно-Тихоокеанського антициклону) і переважає вже над всієї Аляскою. В результаті на узбережжі температура не підвищується вище 5 - 12°С, але з віддаленням від океану повітря поступово прогрівається, чому значною мірою сприяє його сухість.
Найбільш суворі природні умови в Арктичній області, що включає хребет Брукса з північним передгір'ям і Арктичну низовину. Хребет Брукса складений переважно стародавніми нижньопалеозойськими осадовими породами і складається з ряду гірських ланцюгів (одна з них носить назву гір Ендикотт) висотою до 3000 м, дуже розчленованих карами і тронами. Внаслідок сухості клімату сучасних льодовиків тут небагато. На схилах гір переважає кам’яниста мохово-лишайникова тундра, і лише на півдні з'являються рідкісні смерекові ліси.
З півночі хребет обрамлений невисоким плато, складеним крейдовими і палеогеновими пісковиками. Воно також покрито невибагливою тундровою рослинністю, але тут частіше зустрічаються чагарникові тундри. Далі на північ нахил поверхні стає все більш пологим, а зволоження збільшується. Розташована тут Арктична низовина являє собою влітку зовсім непрохідне болото. Лише на невеликих осушеннях уздовж річок зустрічається бідна мохово-лишайникова рослинність. Численні озера лагунного і термокарстового походження.
Прибережні води Північного Льодовитого океану весь рік покриті льодами (лише в серпні утворюються невеликі ополонки). Влітку океан перешкоджає прогріванню повітря. Середня температура самого теплого місяця в цьому районі – близько 5°С, вегетаційний період менше місяця.
Зима морозна і суха. До кінця зими товщина сніжного покриву зазвичай не перевищує 7,5 - 10 см. Невелика потужність снігового покриву обумовлює глибоке промерзання ґрунтів, не встигнувших відтанути за коротке літо, тому річна волога, просочуючись з поверхні, замерзає вже у верхніх горизонтах ґрунту, утворюючи потужні товщі ґрунтових «копалин» льоду.
На Арктичної низовині широко поширені полігональні ґрунти, подушки випинання, гідролакколіти та інші характерні для арктичного суходолу форми рельєфу.
Південніше хребта Брукса лежить плоскогір'я Юкон – великий район, що має найбільш континентальний клімат. Плоскогір'я являє собою чергування вирівняних брилових масивів, складених палеозойськими кристалічними породами, і низинних акумулятивних рівнин. Деякі з масивів піднімаються до 1800 м висоти. Плоскогір’я дренує найбільша річка північно-західної частини материка – Юкон, що широко розливається і меандрірує в межах низовин і утворює вузькі, з крутими схилами долини прориву при перетині масивів.
Взимку морози досягають -63°С. Особливо холодно буває в замкнутих улоговинах, куди стікає холодне повітря. Для цього часу зазвичай безвітря. Сильні вітри спостерігаються тільки біля підніжжя гір. В південній частині з Аляскінського хребта часто дмуть теплі фени, які перед-ставлять собою трансформоване морське полярне повітря. У підніжжя хребта Брукса спостерігаються холодні вітри типу бори.
Літо тепле. У довгі полярні дні сухе арктичне повітря; прогрівається іноді до 20°С. Це сприяє зростанню лісів з білої, або канадської, ялини (Picea canadensis), бальзамічної тополі (Populus balsamifera) та білої берези (Betula papyrifera), одягаючи нижні частини схилів масивів до висоти 600 - 800 м, заплави і тераси річок. У зв'язку з характером рельєфу лісова рослинність покриває в цілому невелику частину плоскогір'я і, як завжди в зоні лісотундри, зосереджена майже виключно по долинах річок. Більшу площу займає чагарниково-лишайникова гірська тундра, поширена по верхніх частинах схилів і на вершинах плоскогір'їв.
Західна частина плоскогір'я, що доходить до Берингового моря, зазнає молодих рухів земної кори. Найбільш піднятою брилою є півострів Сьюард, сильно розчленований тектонічними долинами, які мають форму трогів. Опущені структури представляють низовини або затоки. З них найбільша – алювіальна низовина дельти річки Юкон.
Клімат на заході менш континентальний, ніж на сході. Протягом року буває близько 70% похмурих і тільки 5% ясних днів.
Рис. 17. Рельєф Аляски:
Типи рельєфу: 1 – плоскі морські низовини; 2 – алювіальні низовини в тектонічних впадинах; 3 – підвищені алювіальні рівнини в тектонічних впадинах; 4 – 5 – моренно-горбистий рельєф на низовинах та рівнинах; 6 – передгірне плато з глибоким ерозійним розчленуванням; 7 – пенепленізіровані середньовисотні горстові масиви з глибоким ерозійним розчленуванням; 8 – пенепленізіровані середньовисотні гірські хребти і масиви з давніми льодовиковими формами рельєфу; 9 – високогірні масиви з давніми та сучасними льодовиковими формами рельєфу; 10 – середньовисотні гірські хребти з давніми та сучасними льодовиковими формами рельєфу; 11 – ділянки з альпійськими формами рельєфу на середньовисотних пенепленізірованих масивах; 12 – високогірні масиви з альпійськими формами рельєфу; 13 – середньовисотні вулканічні гори та вулканічні острови; 14 – високогірні вулканічні масиви з льодовиковими формами рельєфу; 15 – межі типів рельєфу. Геоморфологічні області: І – Арктична рівнина; ІІ – хребет Брукса; ІІІ – плоскогір’я Юкон; ІV – Берегові гірські ланцюги.
Внаслідок низьких літніх температур, сильних вітрів і великої вологості повітря деревна рослинність не проростає на узбережжі, де переважає гірська тундра, яка поступово на південь переходить в луги.
Розташовані на південний захід від півострів Аляска і Алеутські острови являють собою півострівну і острівну дугу, протяжністю до 2,5 тис. км. У тектонічному відношенні це антиклінорій із мезозойських осадових порід з численними включеннями магми. Всі 111 островів Алеутської гряди – вулканічного походження. Багато які з них піднімаються з води у вигляді стратовулканів на 1000 - 2000 м. Найвищий – вулкан Шишалдіна (3073 м). Всього тут 32 діючих вулкана, причому деякі з них димляться і в даний час. Сильні виверження іноді супроводжуються утворенням або руйнуванням островів.
Грандіозним було виверження вулкана Катмай на півночі півострова Аляска в 1912 р. В результаті вибуху, який було чути за 1200 км, у повітря було викинуто величезну масу перегрітого газу, попелу і гірських уламків, а на місці вершини утворилася велика кальдера. Протягом двох місяців над всією північною півкулею спостерігалися багряні заходи і зниження сонячної радіації на 1,5%.
Алеутські острови і півострів Аляска мають виключно рівний клімат «вічної осені» з температурою, що коливається на протязі року між 0°С і 10°С. Розташовуючись в центрі баричної депресії, острови є місцем зародження численних штормів, що рухаються звідси до берегів Північної Америки. Річна сума опадів не така велика – 1800 мм, але дощі іноді йдуть безперервно по кілька тижнів. Плоскі ділянки узбережжя покриті лугами видами вейника, яскравого різнотрав'я, а місцями чагарниками. Вище океанічних лугів, приблизно від 100 - 400 м висоти, на схилах вулканів проростають верещатники.
Своєрідний тваринний світ Алеутських островів. Тут зустрічаються сивучі і морські бобри (калани), цінні промислові звірі.
На схід півострова Аляска розташовується високогірний вологий лісовий район південно-східної Аляски. Гірські ланцюги утворюють тут дві концентричні лінії, розділені смугою знижень. Найвища з них утворена Аляскінським хребтом, який слугує продовженням Алеутського хребта. Велика частина його – юрський або крейдяний батоліти.
На південь від хребта розташовані затока Кука і ряд низовин і плато. Це – частина синклінорії, що простяглася від Аляски до Каліфорнійської затоки.
Внутрішню дугу утворюють Кенайський і Чугачський хребти висотою до 4000 м.
На південному сході, на кордоні з Канадою, обидва високих ланцюга сходяться, утворюючи гірський вузол Св. Іллі, найвища точка якого гора Логан, досягає 6046 м. Гірські ланцюги мають вигляд воронки, яка повернута до тихоокеанських вітрів. На узбережжі середня січнева температура -1°С, липнева 11 - 12°С. Річні опади досягають 4000 мм.
Наслідком низьких літніх температур і рясних опадів є виключно потужне зледеніння особливого аляскінського типу. Снігова лінія опускається до 500 м висоти, тому значна частина поверхні гір є акумулятором снігу. Від великих постійних сніжників спускаються численні глетчери, які, зливаючись біля підніжжя гір, утворюють значні передгірські льодовики. Найбільш великий з них – льодовик Маласпіна – має площу понад 10 тис. км2. На березі затоки Якутат і в деяких інших місцях, льодовики доходять до океану, відокремлюючи невеликі айсберги.
Внаслідок низького положення снігової лінії висотна поясність рослинного покриву майже не розвинена. Виключно густі хвойні ліси із ситхинської ялини (Picea sitchensis), нутканського кипарисника (Chmaecyparis nootkatensis) і особливо з видів гемлока (Tsuga sp.) покривають нижні частини схилів аж до снігової межі.
Як і інші райони Кордильєр, Аляска багата корисними копалинами: нафтою, кам'яним вугіллям, хромом, міддю, оловом. Є більше 100 промислових родовищ золота. Важливе економічне значення мають ліси на південному заході країни. Річка Юкон і багато інших річок володіють великими запасами гідроенергії. Однак ці багатства, використовуються ще в порівняно невеликих масштабах.