Берегові (Примексиканська і Приатлантична) низовини

Берегові низовини – наймолодша природна країна материка. Вона має ряд особливостей, обумовлених близькістю Атлатнтичного океану і його впливом на клімат країни.

Для низовин характерні плоский рельєф, сильна заболоченість, теплий вологий океанічний клімат, що створює умови для розвитку багатої рослинності, переважно субтропічної. Разом з тим, основні природні процеси, що визначають своєрідність території, знаходяться в залежності від Центральних і Великих рівнин та Аппалачів, що межують з низовинами і направляють на дану територію стік поверхневих і ґрунтових вод, а з ними й величезна кількість продуктів руйнування, що відкладаються на узбережжі. Ці наноси і є основним матеріалом, що формує поверхню низовин.

За геологічною будовою низовини відрізняються одна від одної. В основі Приатлантичної низовини лежать стійкі, близькі до платформенного типу, давні складчасті структури Аппалачів. Примексиканська низовина, навпаки, представляє частину дуже рухомої області прогину Мексиканської затоки. Четвертинні річкові відклади – піски, галечники, глини, перевідкладення морськими водами або перевіяні вітрами, залягають на крейдяних і третинних вапняках, які на узбережжі Атлантичного океану знаходяться безпосередньо на давньому кристалічному фундаменті, а в приморській смузі Мексиканської затоки – на потужних свитах палеозойських осадових порід.

Особливості природи низовин найбільш яскраво проявляються в приморській частині. Узбережжя Атлантичного океану і Мексиканської затоки відрізняються досить складним розчленуванням і мають як би дві берегові лінії. Зовнішню лінію утворює вузька, від сотень метрів до декількох кілометрів ширини, смуга піщаних кіс. Вони відокремлюють від моря великі витягнуті вздовж берега лагуни, які майже поєднуються одна з одною, завдяки чому стало можливим з’єднати їх судноплавними каналами. Внутрішня берегова лінія теж облямована піщаними пляжами і, крім того, розчленована естуаріями численних річок.

Виникнення кіс пов’язане з накопиченням в гирлах річок великої кількості алювію і подальшого переміщення його океанічними водами. Форми піщаних кіс і лагун дуже мінливі. Там, де умови сприяють накопиченню наносів, коси, наростаючи і з'єднуючись, перетворюють лагуни в озера. Надалі у розвитку озер важливу роль починають грати біологічні чинники. Велика кількість тепла і світла сприяють швидкому поширенню рослинності, спочатку гідрофітів, зокрема ситника (Juncus roemerianus), рогозу (Thupha sp.), полігонума (Poligonum sp.), лотоса. Лагуни перетворюються в трав’янисті болота – марші, на яких починають переважати види Paspalum, Panicum і на осушеннях – бородані (Andropogon sp.). На заболочених ділянках поселяються і дерева, такі як болотний кипарис (Taxodium districhum) – велике дерево з дуже стійкою до гниття деревиною, нісс (Nyssa aquatica) та інші.

На глинистих ґрунтах при подальшому осушенні панують широколистяні і твердолистяні вічнозелені породи: дуби (Guercus stellata, G. rubra), магнолії (Magnolia grandiflora), в підліску – карликові пальми, які належать до родин Sabal та Serenoa. На піщаному ґрунті оселяються сосни – довгохвойна (Pinus palustris), ладанна (P. taeda) і єжова (P. echinata), що утворюють сухі світлі бори.

Ці послідовні стадії можна спостерігати як у часі, так і в просторі. У міру віддалення від узбережжя вглиб країни лагуни змінюються озерами, чергуються з болотами і маршами, ще далі – морські тераси з борами і плоскі глинисті низини з широколистяними лісами. Ширина сильно заболоченої приморської смуги біля Мексиканської затоки – 50 - 70 км, біля Атлантичного океану 100 - 120 км.

У період зледеніння, коли рівень океану знижувався, у віддаленій від океану частині низовини режим акумуляції опадів внаслідок нижчого базису ерозії змінився протилежним процесом – врізанням русел і розмивом берегів.

У цій тиловій смузі низовин шириною до 100 - 150 км ерозія видалила не тільки поверхневий шар пухких відкладень, а й зняла частину корінних порід, відрізавши більш щільні шари. Це призвело до утворення серії куест, особливо добре виражених на Примексиканській низовині. Найбільш значний куестовий уступ «Чорної прерії» - смуги виходів на поверхню еоценового вапняку, що простягається по Примексиканській низовині на кілька сотень кілометрів.

Пізніше підвищення рівня океану призвело до скорочення площі низовини та утворення інгресійних форм. Особливо чудова в цьому відношенні ділянка берега в штаті Меріленд (США), де океан, затопивши пониззя великої ріки, роз'єднав її нижні притоки (Джемс, Потомак, Саскуеханна) і утворив великий, зручну для спорудження портів Чесапікську затоку.

З річок, що протікають по цій території, особливе місце належить Міссісіпі. У нижній течії її долина досягає 120 км ширини і представляє справжню алювіальну низовину. Більша частина її – заплава, із багатьма протоками з береговими валами, покритими сосновими борами, затопленими під час повені, кипарисовими болотами, лугами, які використовуються нині під посіви бавовнику, і озерами. Заплава поступово переходить у велику дельту. Потужність руслового алювію в дельті перевищує 9 км. Дельта безперервно зростає, висуваючись на окремих ділянках у море на 100 м в рік. Кожну добу в дельті відкладається близько 1 млн. твердих частинок, змитих з поверхні Великих та Центральних рівнин. Американці нерідко називають дельту Міссісіпі «кладовищем ґрунтів».

Примексиканська низовина, незважаючи на величезну кількість наносів, які відкладає Міссісіпі та інші річки, в даний час в цілому не виявляє ознак наростання. Дослідження показали, що за століття потужність наносів біля її зовнішнього краю збільшується, приблизно, на 30 см, тоді як висота поверхні по відношенню до рівня океану зменшується на 50 - 160 см, тобто поступово океан наповзає на суходіл. Це викликається частково ущільненням ґрунту, але головним чином рухами, пов'язаними з розвитком прогину Мексиканської затоки.

Півострів Флорида складний вапняками, переважно еоценового віку, сильно закарстованими, незважаючи на плоский рельєф. Більше піднесені центральні частини Флориди досить сухі,. так як вся атмосферна волога поглинається вапняками. Низькі краєві частини півострова, особливо на півдні, де ґрунтові води виходять на поверхню, утворюючи численні озера, болота і трясини, значно зволожені. Узбережжя Флориди облямоване кораловими рифами, які стримують наноси, і служать ніби цоколем для утворення тут піщаних кіс.

Зима на Берегових низовинах тепла. Середні температури січня коливаються близько 5 - 10°С. Завдяки частим циклонам виникає значна хмарність, і йдуть дощі. У тилу циклонів іноді проникає арктичне повітря, що знижує температуру до 0°С і супроводжується сильною ожеледицею. Заморозки, хоча і рідко, проте згубно впливають на пишну субтропічну рослинність, особливо, на плантації цитрусових. Зима, за рідкісним виключенням, найкраща пора року.

Літо спекотне і дощове. У червні температура тримається близько 27°С. Мусон приносить величезну кількість вологи, що випадають у вигляді сильних злив, переважно в денні години. Дуже часті грози (на Флориді в середньому 30 - 35 разів на рік). Високі температури, що підсилюються великою вологістю повітря, переносяться з великими труднощами. Влітку і восени часто приходять тропічні циклони, що супроводжується вітрами ураганної сили.

Річна сума опадів майже повсюдно перевищує 1000 мм, а на півдні Флориди сягає 1400 мм.

Особливо теплим і рівним є клімат Флориди. Середня січнева температура на тропічному півдні півострова сягає 20°С, липнева – 28°С. Види листопадних рослин тут майже не зустрічаються, поступаючись місцем пальмовим. Омивані теплою течією берега, обрамлені заростями мангрів.

У порівнянні з сусідніми районами територія Берегової низовини, що має великий відсоток заболочених земель, є менш освоєною.

Майже в незайманому вигляді збереглися заболочені ліси в заплавах річок і біля узбережжя з характерною для них великою кількістю тропічних видів рослин, земноводних і птахів. Зустрічаються алігатори, крупні водоплавні черепахи, птахи колібрі та ін.. На затоплюваних ділянках з алювіальними і болотяними ґрунтами в дельті річки Міссісіпі та на узбережжі обробляють рис, цукровий очерет. Густо заселена та широко використовується в сільському господарстві тилова частина низовини, що має червоноземні та жовтоземні ґрунти. На них вирощують бавовник і зернові культури. Особливо важливим у сільськогосподарському відношенні є район Чорної прерії. Поширенні тут дерново-карбонатних ґрунти мають виняткову здатність швидко відновлювати плодючість і забезпечувати постійні врожаї бавовни навіть без сівозміни. Проте якість земель дуже постраждала від ерозії.

З корисних копалин важливе значення мають уран фосфорити на Приатлантичній низовині та нафта на Примексиканської низовини.