Лаврентійське плоскогір'я і прилеглі низовини

Описувана територія включає ряд районів, що розрізняються за геологічною будовою і частково за рельєфом, але мають і багато спільних особливостей. Лаврентійське плоскогір'я – основна частина Канадського щита, що пережила тривалий період підняттів і субаеральної ерозії і має відносно припідняту (150 - 600 м абс. висоти), сильно пенепленізовану поверхню. Прилеглі до плоскогір'я низовини річки Маккензі і Гудзонової затоки є частинами плити. Їх поверхня, складена менш щільними горизонтально залягаючими осадовими породами, має меншу висоту (до 200 м).

Різні геологічні структури вказують на різні шляхи розвитку природи цих районів у геологічному минулому. Однак регіональні особливості, що виникли до четвертинного періоду, були знівельовані в процесі розвитку і відступу покривного зледеніння й еволюції природи в післяльодовиковий час. Тут немає таких природних відмінностей, які зазвичай спостерігаються між районами, котрі мають різну геологічну будову.

За природними особливостями Лаврентійське плоскогір'я – близький аналог Фенноскандії.

Майже вся територія горбиста, всіяна валунами, сильно заболочена, покрита лісовою і тундровою рослинністю та має багато озер. Основні типи рельєфу: моренні, озерно-льодовикові, зандрові та льодовиково-морські рівнини.

Моренні рівнини – основний тип рельєфу. Плащ четвертинних відкладів, що покриває хвилясту поверхню пенеплена, тонкий і часто представлений тільки розсипами валунів. Спостерігається чітке орієнтування форм, яка зобов'язана своїм походженням, розтіканню льодів від двох головних центрів: Лабрадорського й Ківатінського (на захід від Гудзонової затоки). Вона простежується у напрямках друмлін, озов, у конфігурації озер, в експозиції кучерявих скель і баранячих лобів, в льодовикових шрамах.

Для моренних рівнин характерна сильна заболоченість. На південь від лісотундрової зони морени поросли смереками, ялицями і модринами. До цих територій приурочені і основні масиви торф'яно-глеєвих ґрунтів. У зоні тундри заболочені низини чергуються з виходами скельних порід, покритих мохом і лишайником.

Зандрові рівнини поширені головним чином на півдні, поблизу Великих озер. Для них характерний хвилястий рельєф, на добре дренуючих підзолистих ґрунтах ростуть світлі соснові ліси.

Озерно-льодовикові рівнини, що утворилися після зникнення великих післяльодовикових озер (переважно в південній частині), виділяються дуже плоскою поверхнею і важким механічним складом відкладень. Тут також багато боліт. У місцях, добре дренуючих, на цих відкладеннях, часто багатих вапном, формуються досить родючі дерново-підзолисті і дерново-карбонатні ґрунти. Як і на моренних рівнинах, тут багато боліт. Для хвойних лісів характерні домішки листяних порід.

Льодовиково-морські рівнини приурочені до районів післяльодовикових трансгресій, широко поширювалися по узбережжю Гудзонової затоки і проникали далеко на південь по долині Маккензі. Тепер ці території характеризуються особливо сильною заболоченістю.

Хоча кожний з розглянутих типів рельєфу має переважне поширення в тій чи іншій частині території, майже всі вони зустрічаються на всьому просторі від Кордильєр до Атлантичного океану, завдяки чому місцевість має досить одноманітний аспект. Деякі відмінності пов'язані з більш великими формами рельєфу.

Переважна частина Лаврентійського плоскогір'я представляє поверхню вирівнювання міоценового або олігоценового віку, що лежить на висоті 215 - 400 м. Вище цього рівня піднімаються монадноки. Група монадноків північніше естуарію річки Святого Лаврентія має поверхню вирівнювання еоценового або верхньокрейдяного віку, що збереглася на висоті близько 600 м. Ще вище – гори на північно-сході півострова Лабрадор. Вершини пагорбів та гір безлісні. Особливо різко контрастують з прилеглою територією гори Торнгат, значна частина поверхні яких, незважаючи на невелику висоту, розташовується в нівальному поясі й має альпійський рельєф з льодовиковими карами, троговими долинами, карлінгами і т.п..

Неоднорідна поверхня низовини Маккензі. Над пласкою заболоченою рівниною у вигляді великих останців піднімаються ступінчасті плато в 300 - 400 м відносної висоти і навіть короткі гірські хребти з безлісними вершинами. Стрижнем низовини є долина Маккензі. На великій території вона має широку заплаву, вкриту ялиновими лісами, осиково-різнотравними луками і болотами, яка багата на старичні озера і староречьямі. Прорізуючи плато і гори, річка утворює долини прориву глибиною в сотні метрів. У цих тіснинах навесні виникають затори, що супроводжуються підйомом води на 10 - 15 м і подальшим стрімким льодоходом, заподіює сильної шкоди пойменим лісам. Маккензі належить до числа річок, що виносять в Північний Льодовитий океан найбільшу кількість плавника.

У більшості інших рік плоскогір'я долини розвинені дуже слабо, гідрологічна сітка ще знаходиться в ранній стадії розвитку. Майже всі значні ріки, перш ніж досягти океану, протікають через десятки озер, кожне з яких у свою чергу поєднується з сусідніми. По озерності ця територія стоїть на одному з перших місць у світі. Розвиток стоку сильно ускладнюється наявністю щільних корінних порід, що виходять на поверхню, і вічною мерзлотою.

Клімат Лаврентійського плоскогір'я схильний до сильного впливу Арктики. Особливо значний вплив Гудзонової затоки, яка вдається далеко на південь. Будучи ізольованим від Атлантичного океану, він має низьку температуру води і велику частину року покритий льодом. Завдяки цьому арктичні повітряні маси, не піддаючись значній трансформації, влітку поширюються далеко на південь. У зимовий час, навпаки, материк сильно охолоджується, і тут часто стоїть морозна погода з температурами, нижчими, ніж в Арктиці. Низькі температури, сильні вітри, висока вологість повітря створюють дуже суворі умови для існування організмів. Характерно, що материковий полюс фізіологічного холоду, визначеного за сукупністю впливають на життєві функції метеорологічних факторів, розташовується в материковій частині тундри, на захід від Гудзонової затоки, а не в більш високих широтах, де середньорічні температури значно нижчі.

Існують значні відмінності і між кліматичними умовами півночі та півдня плоскогір'я, сходу і заходу. Так, тривалість вегетаційного періоду на узбережжі Північного Льодовитого океану всього 40 - 50 днів, на півдні – близько 160 днів. Півострів Лабрадор, на відміну від решти території, має чітко виражені риси океанічного клімату. Тут цілий рік волого, взимку випадає до 2 - 3 м снігу, влітку часто йдуть дощі, а на узбережжі, де навіть у липні багато криги і айсбергів, принесених з Баффінового моря, постійні холодні тумани. Взимку температури на східному узбережжі не такі низькі, як в більш західних районах, морози -25°С – рідкісне явище. Навпаки, райони на захід від Гудзонової затоки мають різко континентальний клімат з морозною зимою і, чим далі від океану, тим, відносно, теплішим літом. Якби не вічна мерзлота, яка сприяє зволоженню ґрунту, можна було б вважати, що територія, що лежить на схід від Кордильєр, посушлива, тому що тут випадає всього 250 - 350 мм опадів.

Відмінності в кліматичних умовах знаходять відображення у всіх компонентах природи, особливо в рослинності. Несприятливі умови літніх місяців на півострові Лабрадор викликають помітне переміщення ландшафтних зон на південь. Тундра, пануюча на півночі та північному сході Лабрадора, навіть у порівнянні з більш північними варіантами, здається досить бідною. Чагарникові угрупування зустрічаються тільки в укритих місцях, тоді як мохи та лишайники поширені, всюди. Лісова рослинність багата тільки на півдні півострова, де з'являються бальзамічна ялиця (Abies balsamea), сосни біла (Pinus strobus), червона (P. resinosa), банксова (P. banksiana), східний гемлок, або канадська тсуга (Tsuga canadensis), види клена.

У західній частині, що має більш континентальний клімат, рослинність багатша: в тундрі поширені чагарникові угрупування з карликової берези, багульника, кассіопеї, лохини, в тайзі домінує мальовнича біла або канадська ялина, багато листяних порід, зокрема берези і осики. Як і в найбільш континентальних і посушливих районах сибірської тайги, тут зустрічаються великі безлісні ділянки, зайняті своєрідною злаково-різнотравною рослинністю.

Ліси – велике природне багатство Канади. Бальзамічна ялиця, червона і банксова сосни, гемлок представляють цінний будівельний матеріал і сировину для паперової промисловості. Однак значні масиви лісів постраждали від хижацької експлуатації та особливо від пожеж. Останні є звичайним явищем в літній час в сухих західних районах.

Не менш важливим природним багатством Канади є звичайні мешканці тайги – бобри, куниці, норки, ондатри, росомахи, лисиці. Але й хутрові ресурси виснажені. Особливо сильно винищені бобри, їх достатня кількість була ще в минулому столітті.

Значні на плоскогір'ї і запаси водної енергії, але найбільшу цінність представляють рудні родовища Канадського щита: поліметали, залізо, уран, золото та ін., які в даний час широко розробляються.