Великі рівнини

Великі рівнини – це велике передгірне плато Кордильєр, що простягнулося з півночі на південь на 4000 км через зони тайги, лісостепу і степів помірного і субтропічного поясів. Як і Центральні рівнини, вони є частиною Північно-Американської платформи, але тут досить відчутний вплив гірської системи Кордильєр. Це проявляється і в геологічній будові, і в рельєфі, і у внутрішніх водах Великих рівнин.

Впливом Кордильєр пояснюється риси сухості та континентальності клімату, які накладають сильний відбиток на вигляд території. Переважаючі ландшафти – столові плато, покриті сухим степом, який вигоряє уже середині літа, глибокі долини річок, маловодних та мутних, які мають багато піщаних островів, що розгалужені системою ярів. Рихлі породи та значний нахил поверхні до сходу сприяють сильному розчленуванню поверхні.

Навідміну від Центральних рівнин, палеозойські осадові породи Великих рівнин на значній території перекриті крейдяними та кайнозойськими відкладами, переважно піщаниками, що утворилися за рахунок продуктів руйнування Кордильєр.

Разом з гірською системою рівнини зовсім нещодавно зазнали підняття, яке зумовило значну висоту їх поверхні (до 1600 м).

В деяких місцях породи були дислоковані, утворені одиночні антиклінальні хребти, із них самий високий Блек-Хілс досягає 2200 м висоти. В деяких випадках породи прорвані молодими інтрузіями, які також чітко виражені в рельєфі.

Великі рівнини лежать на шляху західного переносу повітряних мас. На цю територію потрапляє повітря, яке зазнає над Кордильєрами значну трансформацію. Це, як правило, сухе повітря, що адіабатично нагрівається по мірі опускання зі Скелястих гір до передгір’я. особливості клімату чітко видно, якщо співставленні показників метеостанцій Великих рівнин та країн, що лежать східніше (табл.1).

Станції	Координати	Висота над рівнем моря в м	Місяці								Річні
			І		ІV		VII		X
			Температура в °С	Опади в мм	Температура в °С	Опади в мм	Температура в °С	Опади в мм	Температура в °С	Опади в мм	Температура в °С	Опади в мм
Калгарі1	51°02’ пн.ш. 114°02’з.д.	1045	-10,6	13	4,4	25	16,7	64	5,6	18	3,3	422
Кокран	49°02’ пн.ш. 81°00’ з.д.	283	-17,8	43	0,0	43	17,2	88	3,9	69	0,6	721
Денвер1	39°45’ пн.ш. 105°00’ з.д.	1613	-1,5	10	8,4	53	22,4	42	10,4	27	9,9	355
Канзас-Сіті	39°05’ пн.ш. 94°32’ з.д.	294	-2,3	29	12,7	81	25,7	103	14,2	13	12,4	941

¹ Станції на Великих рівнинах

Із таблиці видно, що на Великих рівнинах, не дивлячись на значну висоту місцевості, взимку тепліше, ніж в більш східних районах, що є результатом західного переносу повітря. Цим же пояснюється і менша кількість опадів, особливо в холодні пори року. Крім того, таблиця наглядно показує швидке підвищення температури з півночі на південь.

Взимку контрасти між північними і південними частинами найбільш виразні. На півночі в Канаді переважає ясна морозна погода, часто бувають хуртовини. На півдні США температури тримаються вище 0°С, і сніжний покрив епізодичний. Погода всюди нестійка. Характерні сильні вітри, особливо холодні, які називаються блізердс («бурани»), і теплі – чинук («пожирач снігів»). І ті й інші пов'язані з циклонами. Перші виникають при вторгненні арктичного повітря в тилу циклонів. Вони знижують температуру до -35°С на півночі й до -20°С в середній частині рівнин і супроводжуються хуртовинами. Чинук пов'язаний з входженням тихоокеанського повітря. Він викликає різке підвищення температури, іноді на 10 - 15°С протягом 5 - 10 хвилин, і, внаслідок сухості, сильне випаровування снігу. Діяльністю чинука значною мірою пояснюється нестійкість сніжного покриву.

Початок теплої пори року характеризується частими дощами. Вони пов'язані з принесенням вологи з боку Мексиканської затоки та мають конвективний характер. Максимум опадів припадає на травень – червень, що сприяє вегетації рослин у весняно-літній період. Друга половина літа і осінь відрізняються сухістю. Часто дмуть суховії. У західних частинах, де трав'яний покрив проріджений, вітри розвівають піски і піднімають у повітря пил. Виникають пилові бурі, що переносять на схід мільйони тонн дрібних частинок ґрунту.

Річні суми опадів (менш 500 мм) дуже нестійкі. Іноді за рік випадає всього 200 мм опадів; це згубно впливає на рослинність.

У зв'язку з значною радіацією і сухістю повітря випаровуваність приблизно втричі перевищує кількість опадів, тому стік невеликий. Витрата річки Арканзас при впадінні в Міссісіпі, наприклад, в 4 рази менше, ніж у Огайо, хоча за площею басейну вона майже не поступається останній. Маловодні річки відрізняються бурхливими весняними паводками, що нерідко призводять до катастроф. Але це дозволяє накопичувати воду для зрошення земель в посушливий період року. Особливо важливу роль в цьому відношенні відіграють річки Міссурі, Платт, Арканзас і Пекос.

Незважаючи на маловодність, річки і тимчасові водотоки здійснюють величезну геологічну роботу – акумулятивну і ерозійну. Вони несуть величезну кількість зважених наносів, їх залишають в заплавах і, особливо, в конусах виносу коротких епізодичних водотоків, що стікають з гір. Цей пухкий матеріал потім частково розвівається вітрами і переноситься на схід. Відкладення пилуватих фракцій, що триває з кінця міоцену, призвело до утворення товщі покривних лесоподібних суглинків, що досягають 150 м потужності. У східній частині межиріччя Платт – Міссурі суглинки переходять в справжні леси.

Окремі ділянки, притому досить великі, покриті пісками, відкладеними, ймовірно, в плейстоцені. Наприклад, в штаті Небраска суцільно усіяна піщаними дюнами територія площею понад 50 тис. км².

Енергійна ерозія водних потоків, особливо великих річок, що зароджуються в Кордильєрах і володіють великою водністю і падінням. Міссурі, Йєллоустон, Арканзас, виходячи на рівнину, врізаються на 150 - 300 м. Разом з притоками вони створюють складний ерозійний рельєф.

Найбільш яскравою геоморфологічною особливістю території є бедленди. Придолинні ділянки плато біля річок, що стікають з Кордильєр, мають густу мережу ярів глибиною до 150 м. Широка полоса плато вздовж долини Уайт-Рівер, наприклад, настільки густо зрізана ярами, що вся поверхня являє собою поєднання крутих схилів і пірамід. Інша смуга бедлендів шириною від 10 до 40 км простяглася майже на 300 км уздовж долини річки Мала Міссурі. Ці ділянки землі абсолютно непридатні для господарського використання.

Природа Великих рівнин дуже різноманітна. Тут спільність рис, породжених сусідством з найбільшою гірською системою, поєднується з досить різкою зміною умов, зумовленою значною протяжністю території з півночі на південь. Широкі й глибокі долини річок, що течуть із заходу, ділять Великі рівнини на ряд ступінчастих плато, кожне з яких має свої природні особливості.

Найпівнічнішим є плато Альберта. Це – хвилясті моренні рівнини, розчленовані глибокими долинами і покриті лесами. Плато Альберта – один з найбільш континентальних тайгових ландшафтів країни. Взимку тут часті морози до -40 - 50°С, які перериває чинук, що викликає різкі скачки температури і сильну сухість. Брак вологи, характерний і для літнього часу, помітно впливає на рослинність. Деревостій сильно розріджений, в лісі багато трав. Переважають біла ялина, модрина, бальзамічна тополя, біла береза. Найбільш дреновані ділянки майже позбавлені дерев – тут далеко на північ островами просувається лісостеп. Серед ґрунтів переважають дерново-підзолисті та дерново-карбонатні. Плато ще слабо освоєно.

Плато Альберта змінює плато Міссурі, розташоване частково в Канаді, частково в США. Хвилястий моренний рельєф поєднується з швидко зростаючим ерозійним розчленуванням, особливо на півдні, де найбільш розвинені бедленди. Осикові та березові колки чергуються з ділянками сухих різнотравно-ковилових степів. На плато Міссурі розташовуються найбільші на материку масиви сірих лісових ґрунтів, деградованих і звичайних чорноземів. За ландшафтом воно нагадує сибірський лісостеп. Зараз велика частина земель розорана і використовується переважно під ярові зернові культури. Незважаючи на часті посухи, ця територія найбільш придатна для землеробства.

Далі на південь до річки Канейдіан простягається плато Високі рівнини. Тут не було зледеніння, поверхня значно полога, але також глибоко розчленована річками. На плато панує різнотравно-грамовий, або різнотравно-ковиловий, сильно змінений випасом худоби степ на каштанових ґрунтах. Це район екстенсивного пасовищного скотарства.

Південніше, вже в субтропічному поясі, розташовуються плато Льяно-Естакадо та Едуардц. Вони віддалені від районів акумуляції продуктів руйнування Кордильєр, в їх приводороздільних частинах оголюються міоценові вапняки з карстовими формами, переважно давнього походження (у тому числі знаменита Карлсбадська печера). Поверхня плато надзвичайно плоска, ледь вкрита мізерним трав'янистим покривом. На кожному кроці зустрічаються сукуленти – кактуси-опунції, юки і агави, серед злаків переважає селін: «дротяна трава» (Aristida longiseta). У ґрунтів з'являється характерний червонуватий відтінок: каштанові ґрунти змінюються сіро-коричневими. Тільки на самому півдні з'являються чагарникові формації з ксерофітів, головним чином мескіта (Prosopis glandulosa), невисокого деревця з викривленим стовбуром. Ці формації витісняють інші й швидко просуваються далі на північ.

Великі рівнини багаті нафтою, природним газом (великі родовища в штатах Техас і Оклахома), поліметали. У передгірному прогині Скелястих гір відкриті великі родовища кам’яного та бурого вугілля та лігнітів.