Кордильєрський захід

Кордильєри – одне із самих чудових гірських споруд світу. Протягаючись з півночі на південь на 15 тис. км, вони набагато перевищують по протяжності будь-яку іншу гірську систему. Розташовуючись, на двох материках, Кордильєри володіють великою різноманітністю типів природного середовища і, водночас, чітко вираженою єдністю, завдяки якій істотно відрізняються від центральних і східних частин обох материків.

Кордильєри часто зараховують до числа молодих гірських країн. Це справедливо лише в тому випадку, якщо визначати вік гір за часом утворення панівних геологічних структур і форм рельєфу. Однак, якщо за основу визначення прийняти момент виникнення самої гірської системи, то ці гори доведеться рахувати не менше давніми, ніж, наприклад Аппалачі.

Як вже вказувалося, складкоутворення в Кордильєрській геосинкліналі відбувалося вже на початку палеозою і, за свідченням американських геологів, призводило до утворення значних підняттів, зокрема, вулканічних гірських гряд. Подібного роду процес тривали протягом усього палеозою, але, на відміну від Аппалачів, вони призводили до руйнування раніше створених структур. Проявившись дуже активно в мезозої і початку кайнозою (невадійська і ларамійська складчастості), тектонічні рухи в Кордильєрах продовжуються і в даний час. Як і в молодих гірських країнах, неотектоніка є основним рельєфоутворюючим фактором, визначаючим орографію гірської системи та грає важливу роль у формуванні всього природного середовища в цілому.

Ця обставина набуває особливого значення при розгляді географічного положення головних геоструктурних і орографічних компонентів території. Всі п'ять згаданих вище орографічних поясів розташовуються на заході материка і, крім району Аляски, простягаються в напрямку перпендикулярному переносу вологих повітряних мас на континент. Таке розташування орографічних поясів обумовлює різку диференціацію умов зволоження. Найбільшу кількість вологи отримують найвищі хребти невадійської зони і більш низькі, проте які найближче розташовані до Тихого океану, хребти берегової зони; меншу – хребти ларамійської зони. Дві зони знижень – внутрішнього прогину і внутрішніх плато і плоскогір’їв – опиняються в «дощовій тіні» і, як правило, мають недостатнє або навіть дуже бідне зволоження. Розподіл зволоження накладає сильний відбиток на характер висотної поясності і визначає найбільш яскраві відмінності між ландшафтами, притаманними кожному з цих геоструктурних і орографічних поясів.

Відзначаючи закономірності зміни природних умов Кордильєр Північної Америки у міру віддалення від Тихого океану, не можна не звернути увагу на ще більш суттєві відмінності між північними і південними частинами. Вони виражаються не тільки в послідовній зміні клімату від арктичного до тропічного, а й у зміні форм рельєфу, ґрунтово-рослинного покриву і навіть геологічних структур, що є наслідком певних регіональних особливостей розвитку природи окремих відрізків гірської системи, розташованих в різних широтах .

Таким чином, навіть при самому загальному районуванні Кордильєр Північної Америки необхідно прийняти двоступеневий поділ на країни, які змінюють один одного з півночі на південь, і на області, які розташовуються в межах країн у різних ландшафтно-орографічних поясах.

У межах даної території чітко виділяються чотири країни: Кордильєри Аляски, Канади, США і Мексиканське нагір'я. Ці країни, хоч і відповідають частинам Кордильєр, що лежать в межах різних держав, є все ж фізико-географічними, і їх кордони не збігаються з державними.