Гренландія
Гренландія – найбільший острів у світі. Його площа – 2176 тис. км2, з яких 1800 тис. км2, або 84% території, вкриті кригою. Ділянки суходолу, які не мають зледеніння, розташовуються переважно вздовж південно-західного, північного і північно-східного узбережжя. Природні умови берегових частин майже всюди характеризуються винятковою суворістю, притаманною високим широтам Арктики.
Крижаний щит має форму масиву з дуже пологою, майже плоскою поверхнею, яка поступово підвищується від берегових частин до центру острова, де вона досягає 3300 м у висоту. Крижаний щит складається з двох зрощених куполів, розташованих на північ від 67° 30' пн. ш. і на південь від 66° пн. ш. Товща льоду сягає 3,4 км, об'єм – 2,7 млн. км3. Танення льодовика могло б підвищити рівень Світового океану більш ніж на 7 м.
Східну половину острова займають древні складчасті гори. Середня висота гір перевищує 2000 м, максимальна – 3700 м (г. Гунбьєрн – найвища точка Арктики). На заході гори поступово знижуються і заходять під крижаний щит. У центральних частинах острова ложе льодовика розташовується на рівні океану, а місцями навіть і нижче (рис. 13). Далі на захід древній кристалічний остов виходить на поверхню, утворюючи широкий, але переривчастий пояс масивів і нагір’їв узбережжя Баффінова моря. Пояс досить високих гір та плато простягається і вздовж північного узбережжя острова.
Таким чином, за винятком центральних частин острова, що прогнулися, очевидно, під вагою крижаного щита, поверхня острова дуже гориста, тому навіть в умовах більш м'якого, ніж тепер, але досить вологого клімату значні частини острова могли б виявитися похованими під льодами. Клімат плейстоцену, мабуть, був ще більш сприятливим для зледеніння, ніж сучасний, так як льодовик в той час мав ще більш значну площу, ніж в сучасний час.
Збереженню крижаного щита сприяють сприятливі умови атмосферної циркуляції і вплив холодної Східно-гренландської течії. Крім того, велике значення має інерція зледеніння. Внаслідок сильної відбивної здатності поверхня льодовика поглинає лише 19% тепла, одержуваного від сонця. Це не компенсує втрати тепла шляхом випромінювання. З цієї причини температури в центрі острова взимку опускаються до -70°С, а влітку постійно тримаються нижче 0°С (навіть в липні можуть бути морози до -28°С).
Рис. 13. Гіпсометричний профіль Гренландії із заходу на схід (за Холдшерером та Робіном):
1 – лід; 2 – океан; 3 – корінні породи.
Холодні (важкі) повітряні маси стікають від центральних піднесених до низьких крайових частин льодовика і заміщуються більш теплими масами, що опускаються над центром острова. Таким чином, під впливом льодовика над його поверхнею створюється своєрідна антициклональна циркуляція. Така циркуляція атмосфери не цілком сприяє збереженню зледеніння, тому що перешкоджає випаданню опадів і сприяє завірюховому переносу снігу від центру до країв льодовика. Але всі ці чинники не можуть компенсувати той ефект, який створюється вихолоджуванням. До того ж антициклон не має великої потужності. Велика частина циклонів арктичного фронту безперешкодно проходить над островом, розмиваючи антициклон і приносячи опади, що живлять крижаний щит. Річні суми опадів під 68° пн. ш. коливаються від 300 мм в центрі льодовика до 520 мм біля його країв (майже виключно у формі снігу).
Сніг, що випав на поверхню льодовика, піддається зміні і поступово перетворюється в фірн та лід. З центральних піднесених частин лід повільно розтікається по краях, причому переміщення його проходить головним чином у верхніх шарах.
Від країв щита відходять вузькі вивідні льодовики, що досягають по троговим долинам океану. Швидкість руху таких льодовиків доходить до 20 - 40 м на добу. Переміщення льоду призводить до утворення дуже глибоких і небезпечних тріщин. Сповзаючи в океан, льодовики породжують айсберги, що досягають іноді 100 м висоти. Щорічно біля берегів Гренландії виникає близько 10 - 15 тисяч айсбергів, переважно на заході острова.
Поверхня льодовика – одноманітна сніжна рівнина. Вітри постійно перевівають сухий сніг, утворюючи заструги. Монотонний вигляд порушують лише нунатаки, що зустрічаються в крайовій частині і представляють собою гострі скелясті піки і гребені, що виступають з-під льодяного покриву. Тільки нижче ізогіпси в 2000 м спостерігається різко підсилюючі зі зменшенням висоти розчленування поверхні літніми талими водами.
На танення і випаровування доводиться переважна частина витрат льоду.
Річний баланс крижаного щита характеризується приблизно наступними даними.
км3
Акумуляція снігу 425 – 446
Абляція снігу і льоду 295 – 315
Витрата льоду у формі айсбергів 150 – 215
Сумарна витрата 445 – 530
Як видно з наведених даних, крижаний щит знаходиться або майже в стабільному стані, або повільно скорочується. Короткочасні коливання клімату не можуть істотно відбитися на розмірах льодовика, загальна маса якого в 6000 разів перевершує щорічний прихід снігу і витрату льоду.
Частини суходолу, які розташовані за межами крижаного щита, представляють вузькі, переривчасті пояса скель, гірських масивів і плато. Активні тектонічні процеси, діяльність водних потоків і льодовиків призвели до утворення трогових долин та фіордів. У багатьох місцях фіорди утворюють складні комплекси (наприклад, Готхоб-фіорд і Франц-Йосиф-фіорд), що досягають країв льодовика і представляють лабіринти каньйонів, облямованих прямовисними схилами в сотні метрів висотою. Багато з фіордів мають глибину понад 1000 м. Розчленованість узбережжя настільки велика, що загальна протяжність берегової лінії острова майже дорівнює довжині окружності Землі (39 тис. км).
У формі гірських масивів, у загальній згладженості поверхні чітко видно сліди льодовикової екзараціі. Слабше виражені форми акумуляції. Потужність морен біля краю крижаного щита не перевищує аналогічних утворень у звичайних гірських льодовиків. Найбільш значні скупчення продуктів льодовикового зносу є вздовж межі максимального зледеніння на континентальному шельфі, особливо в Девісововій протоці й Баффіновому морі, де вони утворюють великі мілини.
Всюди на узбережжі відчувається «холодний подих» льодовика, особливо взимку в періоди ясної антициклональної погоди.
Проходження над островом циклонів супроводжується виникненням теплих фенових вітрів. Ці вітри, що досягають руйнівної сили, здатні навіть серед зими викликати сильне танення і випаровування снігу.
Значний вплив на клімат берегів роблять і океанічні течії. Омивана теплою Західно-гренландською течією, південно західна Гренландія має найбільш теплий і м'який клімат. Середня температура січня від -10°С до -4°С, тобто майже така ж, як на Північному Кавказі. Зима вітряна і сніжна. Літо холодне і сире з частими туманами. По днищам трогових долин тут зеленіють луки, місцями зустрічаються гайки низьких викривлених дерев.
Більш суворий клімат східного узбережжя, поблизу якого цілий рік рухаються льоди, принесені з Центральної Арктики холодною Східно-гренландською течією. Берегові хребти і плоскогір'я несуть численні льодовики різних типів – від альпійських до крижаних куполів і тонких покривів, нижні краї або язики яких часто зливаються із вивідними льодовиками крижаного щита, що спускаються в фіорди. У багатьох місцях від льоду вільні лише стрімкі схили гірських масивів. Рослинний покрив дуже бідний.
Найбільш сувора природа постійно блокованого льодами північного узбережжя. В довгу полярну ніч тут стоять морози до -52°С, і лише 2 - 3 місяці завдяки безперервному сонячному сяйву тримаються невисокі плюсові температури. Опадів мало (до 200 мм). Ці умови не сприяють зледенінню. Крижаний щит на півночі далеко відступає від узбережжя, поверхня плоскогір'їв пустельна і майже позбавлена рослинності.
У Гренландії виявлено понад 1000 видів рослин, у тому числі близько 450 вищих. За винятком окремих ділянок з лісотундровою і луговою рослинністю на південному заході, панівне поширення мають мохово-лишайникові тундри і арктичні верещатники. Із чагарників зустрічаються верби (Salix glauca та S. ovata) вздовж річок і карликові берізки (Betula nana), що утворюють зарості шпалерного виду. Влітку на пологих схилах зеленіють пагони кассіопеї (Cassiope tetragona), лохини (Vaccinium uliginosum var. microphyllum) і багульника (Ledum decumbens), на плато і верхніх ділянках схилів проростають лише накипні лишайники.
Культурних рослин на острові мало. На півдні розводять ячмінь і картоплю, в деяких районах вирощують овочі, переважно в парниках.
Значно важливіше значення для жителів острова – ескімосів має мисливський промисел. З промислових тут мешкають песці, олені, білі ведмеді. На півночі зустрічаються мускусні бики. Проте головний предмет полювання – водоплавні ссавці: тюлені, моржі, нарвали і китоподібні, що живуть у прибережних водах. Всього в Гренландії налічують 30 видів ссавців і близько 170 видів птахів, включаючи залітних.
Ще більш важливим є рибальство, розвинуте з 1920 р., коли внаслідок потепління клімату морська фауна біля берегів острова збагатилася, і тут стали з'являтися тріска, оселедець, палтус та інші важливі промислові риби.
Корисними копалинами Гренландія небагата. Найбільше значення має кріоліт – мінерал, що містить алюміній (родовище в Південній Гренландії), і свинцево-цинкові руди (на східному узбережжі).