Тема 3. Ринок праці

На ринку праці домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою робочу силу (L), а підприємці як роботодавці задовольняють свій попит у робочій силі. Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили формується зарплата (W) і певний рівень безробіття.

Головною умовою ефективного функціонування ринку праці є органічне поєднання ринкового механізму з державним регулюванням зайнятості. Ринковий механізм забезпечує вільний вибір місця працевлаштування і залежність зарплати від попиту і пропозиції. Державне регулювання має створювати всім громадянам сприятливі умови для реалізації їхнього конституційного права на працю, забезпечувати рівні можливості у здобутті професії, гарантувати мінімальний рівень зарплати та забезпечувати соціальний захист у разі тимчасової втрати роботи та працездатності.

Серед перелічених функцій держави найскладнішою є створення умов для реалізації кожним громадянином його права на працю, тобто забезпечення повної зайнятості. Теоретичною основою державного регулювання зайнятості слугує кейнсіанська теорія, згідно з якою усунення вимушеного безробіття має досягатися з допомогою політики стимулювання сукупного попиту. Але така політика має і негативні побічні наслідки. З одного боку, вона сприяє зменшенню безробіття, а з іншого — породжує інфляцію. Отже, за зменшення безробіття суспільство мусить розплачуватися інфляцією. Це означає, що між безробіттям та інфляцією існує обернена залежність. Зазначений зв'язок між безробіттям (U) та інфляцією (π) отримав своє узагальнення за допомогою кривої Філіпса (див. рис.3.1).

π

U₁

π₁

π₂ U₂

U

Рис.3.1. Крива Філіпса.

Крива Філіпса свідчить, що за зменшення безробіття від U₂ до U₁ інфляція зростає від π₁ до π₂. Спираючись на криву Філіпса, можна зробити три висновки:

1) велике безробіття не може існувати одночасно з високою інфляцією: можливі лише велике безробіття і низька інфляція або навпаки;

2) стимулювальна політика може забезпечити зменшення безробіття лише ціною підвищення інфляції;

3) вибір співвідношення між безробіттям та інфляцією залежить від пріоритетів уряду, тобто від того, вирішенню якої проблеми (зменшенню безробіття чи зниженню інфляції) він віддає перевагу.

Стратегічною метою функціонування економіки є створення умов для зростання життєвого рівня населення. Але в умовах ринку досягнення цієї мети супроводжується виникненням надмірної нерівності в доходах домогосподарств. Для визначення ступеня нерівності в доходах використовується крива Лоренця.

% доходу

100 Д

25

10

040 75 100 % сімей

Рис.3.2. Крива Лоренця

На рисунку бісектриса ОД відображає абсолютну рівність у доходах, наприклад, 5% сімей отримує 5% доходу, 25% сімей — 25% доходу і т. д. Насправді певному відсотку сімей відповідає інший відсоток доходу. Цю ситуацію відображає крива Лоренця, тобто опукла крива ОД, яка відхиляється від бісектриси і свідчить про існування певної нерівності в доходах.

На коливання рівня доходів впливає багато чинників: індивідуальні здібності до праці, відмінності в освіті та рівні професійної підготовки, спадщина від попередніх поколінь тощо. Диференціація доходів, з одного боку, — важливий чинник стимулювання людей до праці; з іншого — породжує проблему бідності, яка унеможливлює нормальний розвиток людини. Це вимагає від держави здійснення політики соціального захисту населення.

Рівень зайнятості виявляється через рівень безробіття, який характеризує співвідношення між чисельністю безробітних і чисельністю робочої сили.

Загальний рівень трудових ресурсів (R - resources) складається з двох груп населення: працюючих та безробітних (F).

R = L + F (3.1)

Працюючі (L)– L (labor - праця)

Безробітні - F (free - незаняті)

Рівень фактичного безробіття (u) (u - unemployment - безробіття) обчислюється як частка офіційно зареєстрованих безробітних (F) до загального числа людей, які можуть і бажають працювати (R):

u = ×100% (3.2)

Природний рівень безробіття складається з фрикційного та структурного:

u*= u_f + u_s (3.3)

Природна норма безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможний забезпечувати потенційний рівень ВВП.

Взаємозв’язок між коливаннями рівня безробіття та ВВП відбиває закон Оукена.

Американський економіст А. Оукен на основі макроекономічного аналізу (емпірично) дійшов висновку, згідно з яким: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1 %, то втрати ВВП складають 2,5 %. Це положення дістало назву закону Оукена.

Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття. Таке обчис­лення можна розкласти на декілька етапів.

Перший — обчислення відсотка відставання фактич­ного ВВП Ya від потенційного ВВП Yp:

Δy = (u – u*)×2,5 (3.4)

де Δy — відставання фактичного ВВП від потен­ційного ВВП (у відсотках);

u і u* —рівень відповідно фактичного і природно­го безробіття;

2,5 — число Оукена.

Другий — розрахунок потенційного ВВП - Yp

Yp = ×100 (3.5)

Ya — це фактичний ВВП.

Третій — оскільки нам відомо Ya та Yp, то звідси втрати економіки від циклічного безробіття будуть дорів­нювати:

ΔY = Ya – Yp (3.6)

де ΔY — втрати ВВП від циклічного безробіття.