Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2 курс. Ден. ФК / Політологія Ден. 2012.doc
Скачиваний:
11
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
889.86 Кб
Скачать

Теми для підготовки доповідей

  1. Проблеми влади і владних відносин у сучасному українському суспільстві.

  2. Проблеми влади в історії української політичної влади.

  3. Харизма та її роль у політиці.

  4. Походження влади та її джерела.

  5. Концепція раціональної бюрократії М. Вебера.

  6. Влада та свобода.

Бібліографічний список

Основна література: (I: 1-20).

Додаткова література: (ІІ: 1); (ІІІ: 1; 8; 10); (IV: 8; 18; 21; 31).

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 4

Тема 6. Політична система суспільства, її інститути

Мета заняття: вивчити, систематизувати знання студентів про політичне життя, в основі якого складають владні відносини, які втілюються в діяльності політичні системи суспільства.

План заняття

  1. Політична система, її основні елементи.

  2. Типологія політичної системи.

  3. Держава як соціально – політична форма організації суспільства.

  4. Правова держава і громадянське суспільство.

  5. Основні напрямки становлення державності України.

  6. Політичні партії, їх функції, структура, класифікація.

  7. Партійні системи і проблеми розвитку багатопартійної системи в Україні.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

При підготовці відповіді на перше питання необхідно усвідомлювати, що рівень розвитку політичного життя будь – якої країни визначається розвитком її політичної системи. Термін «політична система» зустрічається в працях Арістотеля. Проте в широкий політичний обіг він введений в середині XX століття як реакція на невизначеність політичної картини світу.

Політична система – це складна, розгалужена сукупність різних політичних інститутів, соціальних спільнот, форм взаємодії між ними, в яких реалізується політична влада.

Поняття «політична система» носить багатоаспектний характер. Її можна звести до сукупності державних і недержавних інститутів та норм як явища регуляції взаємовідносин між людьми, як систему розподілу цінностей за допомогою влади.

Політична система, оскільки вона є зброєю здійснення влади і вираженням інтересів більшості громадян, виступає по відношенню до інших систем суспільства в якості домінуючого фактора. Всі інші системи суспільства спираються на політичну систему, яка забезпечує її організованість, легітимність, закріплює дані структури в якості пануючих в суспільстві. В цьому розумінні можна говорити про домінантність політики по відношенню до інших сфер суспільства.

Будучи самостійним організмом, політична система має свої можливості або спроможності. Американські політологи Д.Істон, Д.Алмонд називають чотири основні особливості:

  • регулююча, причетна до керування людьми;

  • екстракційна, пов’язана з добування необхідних для свого функціонування ресурсів;

  • дистрибутивна – здібна розподілити і перерозподілити ресурси, блага, послуги;

  • регулююча, пов’язана із спроможностями адаптування до змін соціального середовища.

Спроможності політичної системи реалізуються в її функціях або в головних видах її діяльності.

Рекомендуємо студентам знати головні функції, елементи політичної системи.

Важливі функції:

  • забезпечення визначеної єдності всіх соціальних груп та верств населення;

  • забезпечення політичної влади, визначеної соціальними групами або більшістю населення країни;

  • регуляція суспільних відносин, керування різними сферами в інтересах окремих соціальних груп або більшості членів даного суспільства;

  • утворення необхідних політичних умов для функціонування та прогресу економіки;

  • захист даного суспільства від різного роду руйнуючих внутрішніх та зовнішніх впливів.

У залежності від функцій виділяють такі основні елементи політичної системи:

  • політична група людей, які мають владу, прагнуть до неї або відчужені від політики і влади;

  • сукупність політичних інститутів та організацій, які складають структурні системи держави, всі ступені керування політичних партій, суспільно – політичних і неполітичних організацій, що переслідують політичні цілі;

  • нормативна підсистема: політичні правові і моральні норми, традиції, звичаї та інші регулятори (фактори) політичної діяльності та поведінки;

  • функціональні підсистеми: методи політичної діяльності;

  • політична культура і комунікативна підсистема (ЗМІ).

До елементів політичної системи відносяться всі інститути соціального життя, групи людей. Норми, цінності, функції, ролі, явища, за допомогою яких реалізується політична влада та здійснюється управління суспільством.

Політичну систему складають:

  • політичні інститути – держава, політичні партії і рухи, професійні об’єднання, різні органи представницької непредставницької демократії.

  • відносини між класами, соціальними верствами, націями, між суспільством, колективом, особистістю, між державами і громадянами з приводу влади.

  • засоби масової інформації, політичні і правові норми, політична свідомість, політична культура.

По другому питанню рекомендуємо студентам розібратися у типології політичних систем за такими критеріями:

  • соціальна база системи;

  • характер політичних інститутів, їх легітимність;

  • рівень розвитку системи цінностей і норм у цілому у політичних відносинах;

  • становище індивідів у системі.

Враховуючи ці критерії, політичні системи діляться:

  • на традиційні, які представлені у більшості країн Азії, Африки і Латинської Америки

  • на індустріальні, системи країн Східної Європи та пострадянського простору

  • на постіндустріальні – це утворення, які тільки встановлюються в найбільш розвинутих країнах, зростають на основі синтезу європейських неоліберальних і соціал – демократичних цінностей.

Достатньо розповсюдженим є поділ систем на демократичні, тоталітарні і автократичні. Для того, щоб їх розрізнювати, існує поняття політичного режиму як засобу політичної влади.

Американський політолог Г.Алмонд, спираючись на дослідження різних політичних культур, виділяє такі типи політичної системи: англо – американська, контенентально – європейська, до індустріальна і частково індустріальна, тоталітарна. Різноманітність вказаних та інших типологій засвідчує багато вимірність політичного світу, складність політичних систем.

Таким чином, політичне життя суспільства є похідною політичної системи і залежить від рівня функціонування всіх структурних елементів цієї системи.

При підготовці до третього питання, необхідно усвідомити, що на питання: «Що ж таке держава?» відповідь шукали мислителі минулого, хвилює воно і сучасних вчених.

Платон розглядав виникнення держави як вираження властивих людям природних потреб. Дав характеристику чотирьох типів держав: тимократія, олігархія, тиранія, демократія.

Арістотель вважав, що держава виникла природним шляхом, вона розвивалась історично з родини і селищ. Розрізняв три найкращі і форми держави: найкращі – аристократія, монархія, політія (помірна демократія); найгірші – тиранія, олігархія, демократія.

Студенти повинні розібратися в головних теоріях виникнення держави, знати основні ознаки держави.

Теорія соціалістів – утопістів

Т.Мор, Т.Кампанелла, Ш.Фур’є, К.-Л. де Сен-Сімон – розробили моделі ідеальної держави, установ суспільства.

Марксистська теорія

Е.Вятр – виділяє чотири фактори утворення держави:

  • наявність зовнішньої погрози даному суспільству;

  • вплив чужих зразків;

  • етнічні відносини, поділ на вільних і рабів;

  • географічні умови.

Існує близько 200 визначень держави. У даний час, в умовах пріоритету загальнолюдських інтересів відносно класових, розглядається як носій народних, національних інтересів.

Держава – це сукупність взаємозалежних політичних органів, що здійснюють керування даним суспільством в інтересах усіх громадян цього суспільства.

Основні ознаки держави:

  • суверенітет, організація влади за визначеним територіальним розподілом;

  • наявність публічної влади;

  • здійснення внутрішньої і зовнішньої політики від імені народу;

  • право на примусову владу стосовно населення;

  • суверенно право видавати закони держави;

  • монопольне право на стягування податків;

  • наявність плюралізму;

  • наявність фінансової системи;

  • громадянство;

  • конституція – основний закон суспільства.

Розкриваючи четверте питання слід розібратися в причинах виникнення правової держави і громадянського суспільства.

Ідею правової держави висловлювали вчені і мислителі як стародавності, так і нового часу: Геракліт, Платон, Арістотель, Локк. Появою термінів «правова держава», «громадянське суспільство» ми зобов’язані І.Канту. Громадянська правова держава, за І.Кантом, заснована на трьох принципах:

  • воля кожної людини;

  • рівність її стосовно іншого підданого;

  • самостійність кожного члена суспільства як громадянина.

США й Англія накопичили досвід створення і функціонування механізму реалізації правової держави.

Ознаки правової держави

  1. Розподіл влад;

  2. Зв’язаність законом держави в цілому і її окремих органів;

  3. Чітке розмежування державних і недержавних функцій і повноважень;

  4. Верховенство закону в усіх сферах життя суспільства;

  5. Ефективний контроль і нагляд за дотриманням законності;

  6. Взаємна відповідальність держави і особистості.

Правова держава гарантує громадянам дотримання їхніх законних прав і свобод, захист честі і гідності. У сучасній західній політології розроблена концепція правової соціальної держави. Якщо мета правової держави – захист свободи і прав індивіда, то мета соціальної держави – забезпечення індивіду гарантій гідного існування.

Правовою вважається держава, в якій керування здійснюється за допомогою законів, у якому сама держава, усі соціальні спільноти і окремі особистості поважають право і перебувають в однаковому стані відносно права.

Як бачимо, у правовій державі повинні керувати закон і право.

Щоб, визначити, чи є дана держава правовою, потрібно комплексно визначити: рівень розвитку демократії; ступінь зрілості політичних і державних інститутів; механізм захисту цивільних прав і свобод.

Правова держава будується на зазначених принципах.

Шляхи формування правової держави в Україні

Щоб вирішити питання державного устрою України у відповідності зі ст.1 Конституції республіки, необхідно:

  • упорядкувати нову структуру органів державної влади;

  • забезпечити верховенство права і закону в сполученні з ідеалами демократичного суспільства;

  • забезпечити реальний поділ законодавчої, виконавчої і судової влади;

  • забезпечити відповідальність держави перед громадянином і громадянина перед державою;

  • замінити бюрократичну систему керування комплексними органами керування.

Формування громадянського суспільства почалося в період буржуазних революцій у країнах Західної Європи (Англія, Голландія, Франція, Швейцарія, США й ін.). Для його формування потрібно було не менш двох сторіч. Але в завершеному вигляді правова держава не зафіксована в певних інституційних формах.

Ідея громадянського суспільства виникла в XVII-XIX століття (Дж.Локк, І.Кант, Ж.-Ж. Руссо, Г.Гегель тощо). Громадянське суспільство забезпечує приватне життя, реалізацію інтересів громадян і здійснює контроль над державою. Держава сприяє становленню громадянського суспільства, оскільки передає йому своїх прав.

Громадянське суспільство містить у собі суму всіх, неполітичних відносин: економічних, соціальних, національних, сімейних, релігійних, природо – охоронних, духовно – моральних, які знаходяться поза рамками політичної структури держави.

Громадянське суспільство – це сфера самоврядування вільних громадян і добровільно створюваних об’єднань.

Відносини між державою і громадянським суспільством визначає політичний режим.

Основою громадянського суспільства є такі соціальні чесноти як:

  • порядність;

  • чесність;

  • людяність;

  • милосердя.

По п’ятому питанню, щоб детальніше розібратися в особливостях громадянського суспільства, рекомендуємо студентам знати характеристику основних етапів становлення державності України (Таблиця 3.1).

Таблиця 3.1

Основні напрямки становлення державності України

Етапи

Тип держави з точки зору класової структури

Структура державної влади

Форма правління

Політичний режим

Початок державності. Київська Русь IX-XIII ст.

Ранньофеодальне політичне об’єднання 14-15 князівств, XII ст.

Військова влада. Народне віче. Виконавча влада

Монархія, елементи республікансь кої форми

Авторитарний

Козацтво. Запорізька Січ

Феодальне, тенденції до становлення

Верховна влада. Рада старшин

Елементи республіки

Авторитарно-демократичний

Українська Центральна Рада

Тенденції до становлення демократичної держави

Центральна рада, уряд, рада робітників

Республіка

Демократичний

Українська Радянська соціалістична республіка

«Казармений соціалізм»

Верховна Рада, Рада Міністрів

Республіка

Тоталітарний

Сучасний етап

Постсоціалістичне прагнення до демократичної правової держави.

Розподіл влад

Парламентсько-президентська республіка

Демократичний

Процес створення правової держави, громадянського суспільства дуже складний і потребує багатьох корінних перетворень в Україні і тривалого періоду часу.

Отже, держава є основним елементом, серцевиною політичної системи. Її відмінність від інших соціальних інститутів виявляється головним чином, при зіставленні з громадянським суспільством.

При розгляді шостого питання слід мати на увазі, що термін «партія» (від лат. «part») – частина. Її виникнення як соціалізованої організації для боротьби за завоювання чи повалення політичної влади відноситься до середини XIX сторіччя.

Політична партія – це організація однодумців, що представляє інтереси громадян, соціальних груп і класів, ставлячи своєю метою реалізацію цих інтересів шляхом завоювання державної влади або участі в її здійснення.

Найбільш наочно природа політичної партії виявляється через її функції.

Найважливіші функції партії:

  1. Функція соціального представництва, що характеризує зв'язок партії з конкретною соціальною групою чи суспільством у цілому.

  2. Функція соціальної інтеграції – досягнення згоди з існуючим ладом, примирення інтересів конфліктуючих соціальних груп.

  3. Функція соціалізації – включення особистості у світ політики, вплив на формування її ціннісних орієнтацій.

  4. Функція боротьби за владу – сенс існування багатьох політичних партій зводиться до того, щоб перемогти на виборах і формувати уряд.

  5. Функція політичного рекрутування – підбор, підготовка і висування кадрів як для самої партії, так і для інших структур політичної системи.

  6. Функція розробки і здійснення політичного курсу – у різних політичних системах по-різному реалізується.

Структура партій

  1. Вищий лідер і штаб, що виконує керівну роль.

  2. Стабільний бюрократичний апарат, що виконує накази керівника партії.

  3. Активні члени партії, що не відносяться до бюрократії.

  4. Пасивні члени партії, що лише в незначній мірі беруть участь у її діяльності.

До зазначених груп також варто додати осіб, які підтримують партію, не будучі її членами, і меценатів.

Такі загальні риси партій.

Класифікація політичних партій пов’язана з різними підходами.

У залежності від стилю спілкування між партійними лідерами і рядовими членами партії поділяються на авторитарні і демократичні.

У залежності від того, у якій мірі вони представляють різні шари суспільства, партії поділяються на інтегративні, тобто ті, що представляють всі чи більшість шарів суспільства, і представницькі, члени яких представляють один соціальний шар чи клас.

До ідеологічних відносяться партії, що прагнуть організувати життя у відповідності зі своїми ідеями.

До прагматичних відносяться партії, які орієнтовані на досягнення конкретних політичних цілей.

Масові партії мають численних послідовників і користуються реальним впливом у політичній системі.

Кадрові партії нечисленні, але складаються з діячів, що користуються авторитетом у політиці.

За місцем у політичній системі партії можна розподілити на правлячі й опозитивні. Є партії парламентські і позапарлантські, легальні і нелегальні.

За характером політичних дій можна поділити помірні, радикальні, й екстремістські партії.

За місцем у політичному спектрі розрізняють ліві, центристські і праві партії.

Розглядаючи сьоме питання слід усвідомити, що партійна система – це сукупність усіх партій та взаємодій між ними, характерних для даного політичного режиму.

Різноманіття умов обумовлює виникнення і функціонування різних політичних систем: однопартійних, двопартійних і багатопартійних.

Партійна система з єдиною партією, що стоїть у влади, може вважатися зразком однопартійності. Незважаючи на багато негативних, антидемократичних аспектів однопартійної системи, вона цілком виправдана і навіть об’єктивно необхідна в певних умовах, особливо в соціально однорідному суспільстві. Однопартійність може бути засобом інтеграції нації, сприяти подоланню розколу в суспільстві.

Класичним прикладом двопартійної системи слугують США, де демократична і Республіканська партії змінюють одна одну у керма влади. І хоча в країні є інші політичні партії, істотного впливу на політичне життя вони здійснити не можуть.

Система багатопартійності обумовлена комплексом факторів: соціальних, національних, ідеологічних, релігійних, історичних. Вона прямо пов’язана з різноманіттям шарів і відображає дане різноманіття з пересічними інтересами і низьким рівнем напруженості соціальних протиріч і конфліктів. Вона значною мірою може бути обумовлена неоднорідним національним складом населення. Кожний із зазначених вище факторів дає про себе знати в українському багатопартійному спектрі.

Безперечний плюс багатопартійності – можливість представлення різноманіття групових інтересів у політиці і реалізації потенціалу політичної коаліції, необхідної для вирішення соціальних конфліктів. Негативна сторона: багатопартійність – джерело протидії узагальненню інтересів і стабільності парламентської більшості.

Сьогодні не існує єдиного стандарту в оцінках ефективності тих чи інших партійних систем. У той же час загальним критерієм їхньої ефективності є забезпечувана ними чуйність політичних систем до соціальних запитів і потреб населення.

Політична роздрібненість українського суспільства, перманентна конфліктність заважають становленню в країні будь – якої визначеної партійної системи чи то двопартійної, чи багатопартійної. Однак ясно, що Україна вже не повернеться до панування будь – якої партії-монстра.

Таким чином, діяльність політичних партій і партійних систем говорить про їхній зростаючий вплив на характер політичних режимів і форм здійснення демократії.