Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2 курс. Ден. ФК / Політологія Ден. 2012.doc
Скачиваний:
11
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
889.86 Кб
Скачать

Теми для підготовки доповідей

  1. Періодизація політичної історії та політичної думки в Україні.

  2. «Слово про закон і благодать» Іларіона – перший на Русі політичний тракт.

  3. Роль «Конституції» та «Виводу прав України» П.Орлика у розвитку політичної думки в Україні.

  4. Розвиток демократичних інституцій і структур в українському суспільстві.

  5. Ідеї гуманізму в працях Ю. Дрогобича, П. Русіна, Ш. Шимовича, І. Вишенського та С.Оріховського.

  6. М. Грушевський і його концепція українські-державності.

Бібліографічний список

Основна література: (I: 1-20).

Додаткова література: (ІІІ: 1; 7; 10); (IV: 14; 22; 32).

Змістовий модуль 2. Влада і суспільство. Політична система та її інститути

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 3

Тема 5. Політика як соціальне явище. Політична діяльність і влада

Мета заняття: вивчити, систематизувати та узагальнити значення про походження структури, функціях політики, взаємодії політики з іншими сферами суспільного життя, політичну владу її легітимність, структуру форму, проблеми функціонування влади в Україні.

План заняття

  1. Походження та природа політики. Суть, структура, функції політики.

  2. Проблема взаємодії політики з іншими сферами суспільного життя.

  3. Політична влада, її легітимність, тенденції в розвитку політичної влади в Україні.

  4. Основні функції, концепції, тенденції в розвитку політичної влади України.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

При підготовці відповіді на перше питання студенти повинні розуміти, що політика проникає навіть туди, де її не повинно бути (наприклад, спорт). У сучасних умовах немає людини, яка б відповіла, що вона знаходиться поза політикою.

До сфери політики відносяться питання державного управління, керування державою, курування класами, питання партійної боротьби. У політиці знаходять своє відображення корінні інтереси соціальних спільнот, класів.

У філософській енциклопедії вказано, що «політика – сфера діяльності, пов’язана з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, утримання і використання державної влади». Кожна суспільна проблема набуває політичного характеру, якщо її рішення прямо або опосередковано пов’язано з проблемою влади.

Є прості і комплексні визначення політики.

Так, політику визначають як мистецтво можливого. В. Даль говорив «…політика - наука державного управління».

Макс Вебер писав, що поняття «політика» має надзвичайно широкий зміст і охоплює всі види самостійного керівництва. Розмовляючи про валютну політику банків, про політику профспілок, можна також обговорювати шкільну політику, політику керування корпорацією, навіть політику розумної жінки, яка намагається керувати свої чоловіком.

Ленін говорив, що «політика – це концентрований вираз економіки». Американський політик Роберт Лафолет стверджував, що «політика – це економіка в дії».

У питанні визначення поняття «політика» в суспільствознавстві Заходу склались дві основні тенденції. Згідно з однією з них – традиційною – політика реалізується через державу, через участь людей в здійсненні державної влади або опозиції їй. Згідно з другою позицією політика трактується як певний вид соціальної діяльності, не обов’язково пов’язаної з державною владою.

Поняття політики охоплює комплекс взаємопов’язаних явищ і процесів.

Це такі:

  • організована діяльність соціальних груп і устав влади, що вона їх представляє;

  • управління суспільним життям в інтересах цих груп або спільнотами людей;

  • державна влада, її завоювання, утримання та використання;

  • політична свідомість та культура, що складають невід’ємну сторону політичної діяльності і відносини;

  • сукупність політичних організацій і норм, за допомогою яких реалізуються політичні погляди, цілі та інтереси, здійснюється політична влада.

Політика – область цілеспрямованих відносин між групами людей з приводу використання публічної влади в інтересах вирішення суспільно важливих потреб соціуму та держави.

Функції політики.

  1. Вираження і захист інтересів держави, всіх груп верств суспільства, індивідів.

  2. Управління та керівництво соціально-політичними процесами.

  3. Формування політичних організацій суспільства.

  4. Організація політичних відносин в суспільстві.

  5. Формування політичної свідомості громадян.

  6. Політична соціалізація особистості.

Суб’єкти і об’єкти політики.

У політиці завжди діють класи, різні соціальні групи, народів і нації з їх інтересами, не залежними від волі лідерів, інших політичних партій.

Виділяються три групи суб’єктів політики:

  1. суб’єкти соціального рівня;

  2. суб’єкти влади;

  3. функціональні суб’єкти влади.

Об’єкти політики – всі сфери суспільного життя, сфера права, Конституція.

При підготовці відповіді на друге питання, слід мати на увазі, що розуміння природи політики передбачає усвідомлення її зовнішніх зв’язків з іншими формами суспільного життя.

Так, у відносинах політики з економікою, слід визначити визначальну роль останньої у формуванні політичної влади. Проте політика грає регулюючу роль по відношенню до економіки у тому випадку, якщо конкретна господарська проблема зачіпає інтереси всього суспільства. Політика та економіка пов’язані не безпосередньо, а через соціальні відносини. Економіка обумовлює характер соціальної диференціації суспільства. Залежно від економічного змісту свої соціальних інтересів, різні соціальні групи можуть звертатись до політичних форм їх задоволення. Реакція держави на соціальні проблеми суспільних груп дуже часто приводить до зміни політичного курсу влади.

Влада – це спосіб нав’язувати і приводити до виконання рішення та впливати на людей таким чином, щоб вони діяли з існуючими законами.

Предметом політики не є кожна влада, а влада у публічному розумінні (наприклад у сферу політики не може включатись батьківська влада), а тому політика є, насамперед, планомірне, одноразова не намагання до отримання і утримання влади, її застосування до різних соціальних спільнот (держава, політика, партія), прагнення до організації цих спільнот із метою керування ними.

Державна влада володіє монополією на загальне використання засобів примусу і формально відіграє роль арбітра у розподілі благ. Але є небезпека, що державна влада буде розподіляти їх на свою користь, і ця небезпека зросте, якщо державна влада буде владою політичною. У високоорганізованому суспільстві має місце плюралізму і рівноважний стан політичних впливів різних суб’єктів політики, які беруть участь у процесі прийняття державних рішень.

Різноманітні відношення політики з мораллю. Їхній зв’язок обумовлений тим, що усвідомлення людиною своїх політичних інтересів пов’язане з його моральним вибором. У політиці діють люди з різними правами і функціями, з різними ступеням відповідальності за свої вчинки, що визначає різне тлумачення моральних заповідей і дає можливість керуватись егоїстичними почуттями, а не моральними нормами.

Мораль діє на політику, з одного боку, «зверху», через зміни політичних ідеологій, корекцію управлінських рішень. З іншого боку, мораль впливає на політику також «знизу» - за рахунок пануючих у суспільстві цінностей і орієнтирів масової свідомості.

Думка про те, що політика – брудна справа, вже вичерпала себе. Якщо політичний діяч веде себе аморально, то його зустрічають у суспільстві скептично, його підозрюють в участі у темних справах.

Не можна не сказати декілька слів про взаємовідношення політики і права. Правова, юридична сфера закріплює в діючому законодавстві основні принципи політичного правління. Разом з тим правові норми «знімають» групове загострення політичних вимог, оскільки вони мусять орієнтуватись не тільки на прихильників даної політичної лінії, але й на всіх громадян держави, пропонуючи їм обов’язкові вимоги незалежно від політичних пристрастей і антипатій. Право визначає межу і можливість діяльності як опозиції, так і керуючих структур. Отже, політика – це природно – історичне, суспільне явище.

По третьому питанню слід мати на увазі, що політична влада – найважливіша категорія політології тому, що дає до розуміння суті політичної системи суспільства. Всі наступні теми взаємопов’язані з поняттям «політична влада». Характерні ознаки політичної влади.

  • узагальнення або публічність. Політична влада дає на підставі від імені всього суспільства;

  • легальність у використанні сили та інших засобів влади в межах країни;

  • моно центричність – існування державного центру прийняття рішень;

  • широкий спектр використовуваних засобів влади для завоювання, утримання та використання влади.

Фундаментальною характеристикою політичної влади є її легітимність – прийняття дії та намірів влади населення, визнання ним її права керувати і згода підкорятися її рішенням.

Відомий німецький політолог Макс Вебер, сформулювавши поняття «легітимність влади», виділив три її типи:

  • традиційна легітимність, за якою влада переходить як спадщина (наприклад, монархія);

  • харизматична – як визнання чудового дару, харизми керівника, його унікальних якостей політичного лідера;

  • раціонально-правова: влада визначається народом в силу того, що вона спирається на раціональні, визнані ним закони.

У легітимності політичної влади велику роль відіграє особистість державного діяча як гаранта легальності. У Конституції (ст.102) наголошується, що президент України є її гарантом, і як наслідок, гарантом легальності політичної влади.

Структура політичної влади включає об’єкт і суб’єкт влади її засіб (ресурси) та рівні.

Політична влада – це відношення тих, хто має владу, і підвладних. Суб’єктом влади може бути народ, державний орган, особистість, якій надано владу. Об’єктом може бути суспільство в цілому і кожний громадянин окремо. У демократичному суспільстві народ є одночасно суб’єктом і об’єктом влади. У Конституції Україні (ст. 5) підкреслюється, що єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу не безпосередньо, а через органи державної влади, органи місцевого самоврядування. Під безпосереднім здійсненням розуміють здійснення влади через вибори і референдуми. Уявіть народ у якого-небудь політичного органа просто неможливо, тому політичне управління суспільством – це постійна компетентна праця. Ось чому влада народу – це насамперед представницька демократія. Народ делегує свої власні права відповідним органам влади (законодавчим, виборчим, судовим) і конкретним особам (президент, прем’єр – міністр), приймає на себе обов’язки підкоритись виборчій політичній владі.

Право панувати одних над іншими підтримується системою різноманітних ресурсів (засобів) – економічних, силових, соціальних, інформаційних.

У центрі уваги тих, хто має владу, знаходиться економічна сфера, бо ніяка політична влада не може функціонувати, не маючи економічних ресурсів. Вона використовує ресурси для вирішення багатьох проблем загальнодержавного та міжнародного характеру.

При підготовці відповіді на четверте питання необхідно усвідомлювати, що ефективність влади, її результативність залежність від успішності виконання не своїх функцій.

Функції влади:

  • керівництво державою, суспільством у цілому і кожною з його сфер. Суть цієї функції полягає в постійному розв’язанні суперечностей між необхідністю підтримки ладу в суспільстві та різними інтересами його окремих верств, національних та інших груп, окремих особистостей.

  • оптимізація політичної системи, пристосування її інститутів (держава, партія тощо) до цілей, завдань політичних сил, що прийшла до влади.

  • забезпечення стабільності в Україні.

Існують різноманітні концепції політичної влади.

Класова (марксистка) – визнання класової природи політичної влади. Влада визначається як організоване планування одного класу (економічного домінуючого над іншими).

Елітарна – влада виходить з поділу суспільства на еліту і маси і являє собою відношення між пануючою елітою (меншістю) і підлеглими масами (більшістю).

Структурно – організаційна. Влада розглядає, як система відносин підпорядкування нижчих рівнів структур вищим. Завдання політичної влади – будувати свої відносини зі всіма елементами політичної системи таким чином, щоб це сприяло збалансованому стану даної системи.

Поведінкова (біхевіорістична) – розуміння влади як взаємодії індивідів в процесі їх політичної поведінки.

Із моменту виникнення влада пройшла довгий шлях розвитку, постійного удосконалюючись. Сьогодні процес розвитку влади продовжується і характеризується такими тенденціями:

  • посилення інтенсивності процесів демократизації влади. Про це свідчить посилення значення форм суспільного консенсусу, самоуправління, підвищення ролі суспільних рухів і неполітичних об’єднань та вплив на владні відносини;

  • зростання фактора легітимності як обов’язкової ознаки її цивілізованості;

  • значення політичної влади, становлення системи, поділ влади. Це яскраво проявляється в передачі ряду повноважень від центральних владних структур місцевим органам влади;

  • зростання конфліктності між різними верствами влади. Ситуація в Україні останніх років дає багато чисельні підтвердження цієї тенденції;

  • високі темпи бюрократизації апарату владних структур. Дана тенденція пов’язана з тим, що, здійснюючи керуючі функції, бюрократія піддається впливові різних зацікавлених груп та окремих осіб.

Політична влада означає здібність і право одних карати і керувати іншими. Вона повинна бути легітимною, визнаною суспільством, спиратись на різноманітні ресурси, особливо економічні.