3.9. Охарактеризувати особливості розвитку Правобережжя під владою Польщі у хуііі ст.. Гайдамацький рух. Коліївщина.

У ХУІІІ ст.. феодальний і національний гніт на українських землях посилився. Більшість селян стали кріпаками. Автономні права , козацький устрій ліквідовані. На Правобережжі загострилася релігійна проблема: греко-католицька церква за підтримки уряду почала проводити політику спрямовану на знищення православ’я. Це викликало великі повстання селян, міської бідноти, козацтва: гайдамацькі; під проводом сотника Верлана (1734); опришків; Коліївщину (1768).

Гайдамаки і опришки діяли на Правобережжі і у Карпатах невеликими загонами, які нападали на шляхту, поміщиків, лихварів. Загони поступово накопичували бойовий досвід, вийшли яскраві особистості_ватажки загонів – Довбуш, Верлан, Гонта.

Однак повстання не мали чіткого плану дій, вони не охоплювали всієї території України, тому їх легко було придушити.

Гайдамацьке повстання під проводом Верлана захопило Вінницю, підняло собі на допомогу ще більше загонів гайдамак. Але згодом польське військо розгромило загони повсталих, які змушені були відійти на територію Молдавії. Повстання 1750р. мало широкий масштаб своїх дій, вони захопили Брацлавщину, Київщину, Подолію, Волинь. Шляхта змушена була тікати. І тільки після об’єднання сил Польщі і Росії вони змогли придушити повстання.

Найбільшим повстанням 2 пол. ХУІІІ ст. була Коліївщина. (1768) Воно почалося недалеко від Чигирина, його очолив Максим Желєзняк. Повсталі вигнали шляхту з Києва , захопили місто Умань. На бік повсталих перейшли козаки, які повинні були захищати Умань. Їх очолив Іван Гонта. На захоплених територіях повсталі ліквідували королівські органи влади, роздали землю селянам. Війська Польщі і Росії розгромили загони повсталих. М Желєзняк був засланий до Сибіру, Гонта і його соратники – страченні. Історичне значення Коліївщини та ін.. повстань: 1.Повстання готували грунт для скасування кріпацтва. 2. Повстання змушували частину феодалів зменшити податки та панщину.

4.1. Охарактеризувати територіальні, адміністративні та політичні зміни у розвитку Правобережної, Лівобережної України та Півдня в кін. Хуііі – 1 пол. Хіх ст..

Наприкінці ХУІІІ – 1 пол. ХІХ ст.. українські землі знаходилися у складі двох імперій – Російської та Австрійської. Як Росія так і Австрія прагнули обмежити самостійність українських земель. Добитись відмови українського населення від національної самобутності, мови, культури. Повсюдно така політика зустрічала опір, посилювався національно-визвольний рух. Однак частина населення не змогла не потрапити до сфери впливу австрійської, польської та російської культур. Ця обставина сприяла формуванню помірного ставлення до порушення національних прав.

Наприкінці ХУІІІ – 1 пол. ХІХ ст. до складу Російської імперії входили : Лівобережна Україна (Волинь), Правобережна Україна (Слобідська Україна). У 1830-1850 рр. на цих землях було проведено адміністративну реформу: створено три генерал-губернаторства (Малоросійське, Київське, Новоросійське-Бессарабське) до складу яких увійшли 9 губерній. Влада в генерал-губернаторствах належала генерал-губернаторам, котрі наглядали за адміністрацією придушували повстання. Вона носила х-тер військової диктатури. Губерніями управляли губернатори – урядові чиновники, що здійснювали адміністративні поліцейські, військові функції. Губернії поділялися на повіти (капітан ісправник), повіти – на волості (адміністративна) і стани (поліцейська).

У скл. Австрії знаходилися: Галичина і Буковина. Сх. Галичину і Буковину населяли переважно українці, у Зх. Галичині переважало польське населення. Галичина і Буковина були об’єднанні в Коронний край , який до 1786р. втратив свої автономні права, був розділений на 19 округів під управлінням урядників і губернатора, призначуваного імператором. Вищий адміністративний апарат знаходився у Львові.

4.2

4.3.

4.4. Проаналізувати причини, хід та наслідки буржуазних реформ в Російській Українів60-х рр. ХІХ ст..

В середині XIX століття російська влада почала проводити буржуазні реформи. Програна Кримська війна 1853-56 рр. продемонструвала відсталість Росії та неможливість прогресивного розвитку економіки держави в умовах існування феодальних відносин, кріпосницької праці. Розвитку капіталістичних відносин в країні заважала абсолютна монархія, середньовічні феодальні відносини та невирішеність національного питання. Цар Олександр II та його прибічники підготувати і провели буржуазну селянську реформу. За змістом вона була проведена на прусський зразок. Селяни ставали особисто вільними, а економічна залежність їх від поміщиків залишалась. Зберігалось поміщицьке землеволодіння.

19 лютого 1861 року російський цар Олександр ІІ підписав Маніфест про скасування кріпосного права. На Україні це стосувалось долі 5,3 млн. осіб. Реформа була проведена за рахунок селян. Поміщики мали право залишати близько половини земель для власного користування, а решту розподіляти між колишніми кріпаками. При цьому селян зобов'язувати викупати свої наділи. Уряд сплатив поміщикам 80% кошту селянських земель, внаслідок чого селянство повинно було сплачувати цей борг державі протягом 49 років. Користуючись підтримкою держави, поміщики не тільки захопили кращі землі, а й привласнили селянські землі ,що були у спільному користуванні. У Лівобережній та Південній Україні селяни втратили 30% своєї землі. Непослідовність реформи вела до збереження в Україні деяких феодальних залишків у сільському господарстві, які були тягарем для селян, що опинилися у скрутному становищі боржників за землю. Значна частина селян розорювалась, ставала безземельною та малоземельною. Селянство, незадоволене реформою, почало вести боротьбу проти влади за відміну "викупних платіжок" та повернення "відрізаних земель".

Скасування кріпосного права стало початком модернізації економіки Російської імперії і вимагаю змін в інших сферах суспільного життя. У 60-70 рр. XIX ст.. були проведені інші буржуазні реформи.

Так, у 1864 р. російська влада провела земську та судову реформи. Земська реформа передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління - земств. В Україні вони створювались тільки на Лівобережжі і Півдні. Земства наглядали за освітою, охороною здоров'я, поштовими послугами, утриманням шляхів, зборами статистичних даних. Земства не були по-справжньому представницькими органами, але сприяли розвитку на місцях обмеженого самоврядування.

Удосконалювалась система судочинства. Судова реформа запроваджувала такі прогресивні зміни, як безстановість судочинства, незалежність судів від адміністрації, гласність судових процесів, змагальність сторін при розгляді судової справи. У карному судочинстві було введено суд присяжних Все це сприяло зростанню в народі громадянської самосвідомості, створенню умов для подальшого розвитку правової системи.

Реформа в освіті відкрила для нижчих верств більший доступ до неї, вдосконалила програму навчання й надала університетам більшу автономію. Статут 18 червня 1868 р. надавав університетам право вибору вченою радою університету ректора й проректора на чотири роки; обрання за конкурсом професорів і радою факультетів деканів. Водночас було послаблено цензурні утиски.

Буржуазні реформи, проведені в Росії, мали прогресивний характер і сприяли формуванню буржуазних відносин в суспільстві, створювали передумови для становлення громадянського суспільства. Внаслідок буржуазного реформування в економіці в Російській імперії були створені умови для переходу до інтенсивного розвитку капіталізму, руйнації феодалізму та формуванню ринкової економіки в українських землях.