4.3. Фінансування соціальної сфери

Розвиток соціальної сфери багато в чому залежить від повноти та своєчасності фінансування. Для цього необхідно чітко визначити джерела фінансування, засоби формування цих джерел, а також напрями фінансування.

Джерела фінансування поділяються на бюджетні та позабюджетні. Бюджетні розрізняються по рівнях бюджетів, а позабюджетні - по рівнях централізації засобів (державні і недержавні соціальні фонди, позики, місцеві фонди, платні послуги тощо).

Засобами формування джерел фінансування соціальної сфери є податки і інші обов'язкові платежі, державні позики, благотворні внески, засоби підприємств і інші засоби не заборонені законодавством.

Бюджетним кодексом України визначено процедуру розподілу витрат між бюджетами різних рівнів, які прямують на фінансування заходів соціального захисту і соціальної сфери, механізм і порядок розрахунку об'ємів міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання, субвенцій, субсидій і засобів, які передаються до бюджету вищого рівня), нормативи відрахувань від загальнодержавних податків і зборів.

Витрати на зміст і функціонування об'єктів соціальної сфери визначаються виходячи з чисельності проживаючого населення адміністративно-територіальної одиниці і норми (середнього розміру) витрат на один жителя, які встановлюються як середній розмір загальних витрат відповідних бюджетів за попередній рік і скоректованих на прогнозний період.

При визначенні порядку розподілу доходів і витрат між окремими ланками бюджетної системи враховуються два основні принципи:

- забезпечення збалансованості кожного бюджету, незалежно від об'єму закріплених за ним джерел доходів, і фінансове забезпечення заходів соціально-економічного розвитку всіх без виключення адміністративно-територіальних одиниць або їх складових частин;

- створення зацікавленості органів місцевого самоврядування в збільшенні бюджетних ресурсів і виконанні встановлених планом надходжень як місцевих, так і загальнодержавних платежів на своїй території.

При визначенні об'єму міжбюджетних трансфертів враховують, що розподіл видів витрат між місцевими бюджетами з урахуванням критеріїв повноти надання послуги і наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно цим критеріям види витрат діляться на:

1. Витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані ближче до споживача. Ці витрати здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст і їх об'єднань.

2. Витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. Ці витрати здійснюються з бюджетів міст обласного значення, а також районних бюджетів.

3. Витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує у всіх регіонах України. Ці витрати здійснюються з бюджету АР Крим і обласних бюджетів.

З бюджетів міст Києва і Севастополя здійснюються витрати всіх трьох груп.

Верховна Рада України під час ухвалення Державного бюджету України на кожен поточний рік визначає пріоритети бюджетного фінансування. Щороку встановлюються захищені статті витрат, фінансування яких здійснюється перш за все:

оплата праці працівників бюджетних установ і організацій (зокрема погашення заборгованості за попередні роки);

нарахування на заробітну плату;

придбання медикаментів і перев'язувальних матеріалів;

забезпечення продуктами харчування;

витрати на соціальною захист і соціальне страхування (пенсії, соціальна допомога, стипендії, страхові виплати);

повернення заощаджень громадянам тощо.

Моделі державної політики фінансування соціальної сфери:

1. Пасивна. Держава встановлює податкові пільги для фізичних і юридичних осіб, які виділяють кошти організаціям некомерційного сектора (США). Ця модель створює багато можливостей з точки зору різноманітності джерел фінансування установ соціальної сфери. Однак, з іншого боку, установи соціальної сфери потрапляють в залежність від інтересів спонсорів, які самі визначають об'єкт фінансування. Це ставить під загрозу виконання державних стандартів професійної творчої діяльності, а її розвиток залежить від фінансового стану меценатів.

2. Активна. Має три напрями розвитку залежно від частки державного втручання в наданні та розподілі фінансування, а також визначенні напряму розвитку соціальної сфери:

2.1. Функціонування галузей соціальної сфери залежить від політики партії і уряду. Фінансування об'єктів соціальної сфери здійснюється з урахуванням їх ролі в політичному процесі. Цільові орієнтири визначаються не завданнями підвищення задоволення соціальних потреб людини, а політичною доцільністю. Модель отримала розвиток в соціалістичних країнах.

2.2. Держава фінансує окремі галузі соціальної сфери через відповідні міністерства та відомства, тобто відбувається безпосередній державний контроль при розподілі коштів. Політика задоволення потреб населення в соціальних благах орієнтується на масові запити та переваги. При цьому має місце повна фінансова залежність установ соціальної сфери від органів державної влади різних рівнів управління. Проте відсутня залежність від політики уряду та політичних партій. Така модель реалізується в Нідерландах, де активно фінансуються організації соціальної сфери та гарантується щорічний дохід представникам окремих професійних груп, які надають соціальні блага.

2.3. Держава надає прямі дотації організаціям соціальної сфери, функції контролю за витрачанням яких виконують спеціально створені суспільні структури. При цьому держава не втручається в процес розподілу виділених засобів. В процесі ухвалення рішень про надання державних дотацій беруть участь представники органів влади, фахівці з соціальної роботи, творчі працівники (педагоги, медики, художники, артисти тощо). Ця модель припускає повну самостійність соціальних організацій в своїй діяльності з обов'язковою перевіркою виконання своїх зобов'язань. Отримала розвиток у Великобританії.