Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекції заоч (без 2 тем) (1).docx
Скачиваний:
12
Добавлен:
03.03.2016
Размер:
120.98 Кб
Скачать

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Навчально-науковий інститут

«Вища школа економіки та менеджменту»

Факультет менеджменту

кафедра управління персоналом і економіка праці

Конспект лекцій з дисципліни «Соціальна політика»

Донецьк-2012

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ та СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ навчальний ЗАКЛАД

«ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ №____

з ДИСЦИПЛІНи

«соціальна політика»

(для студентів напряму підготовки 8.03050501, 7.03050501 –

«Управління персоналом і економіка праці»)

Розглянуто на засіданні кафедри «Управління персоналом і економіку праці». Протокол № 1 від 31.08.2012 р.

Затверджено на засіданні учбово-видавничої ради ДонНТУ.

Протокол № ___ від _________2012 р.

2012

УДК 331.101.26(075.8)+330.115

Конспект лекцій з дисципліни „Соціальна політика” (для студентів напряму підготовки 8.03050501, 7.03050501 – „Управління персоналом і економіка праці”) / Укладач: Н.І.Котова. – Донецьк: ДОННТУ, 2012. – 94 с.

Конспект лекцій з дисципліни „Соціальна політика” містить докладний виклад матеріалу по кожній темі даної дисципліни і список рекомендованої літератури. Конспект лекцій призначено для студентів всіх форм навчання напряму підготовки 8.03050501, 7.03050501 – „Управління персоналом і економіка праці”.

Укладач: н.І.Котова, к.Е.Н., с.Н.С., доцент

Отв. за випуск: І.Б. Кравець, д.э.н., професор

Рецензент: О.В. Захарова, к.е.н., професор

Тема 1. Соціальна політика як функція державного управління

1.1. Суть і моделі соціальної політики.

1.2. Мета, функції, принципи і завдання соціальної політики.

1.3. Об'єкти і суб'єкти соціальної політики.

1.4. Інструменти соціальної політики.

1.1. Суть соціальної політики.

Соціальна політика – це форма свідомої дії на соціальну сферу життєдіяльності людей з метою її зміни на користь учасників цих відносин. Соціальна політика направлена на збереження та зміну соціального положення особи (населення). Соціальне положення формується як результат дії системи чинників, які утворюють суспільні умови існування і розвитку структурних частин суспільства. Серед суспільних умов, що формують соціальне положення, найбільш важливими є:

1. Суспільний устрій, який закріплює розподіл ролей в суспільстві.

2. Тип (модель) влади в суспільстві та господарстві (власності). Перша визначає домінанту взаємовідносин: від прямої диктатури до соціального діалогу. Друга - розподіл влади в суспільстві при управлінні економічною сферою.

3. Економічні умови – комплекс умов забезпечення засобів існування і розвитку, необхідних і достатніх для відтворення та еволюції соціальних груп (класів).

4. Екологічна безпека – рівень екологічних небезпек в природному середовищі, поселеннях, сфері виробництва та послуг.

5. Соціальна захищеність – громадський порядок, в якому суб'єкти можуть спиратися на суспільний устрій при висуненні вимог з поліпшення або відстоювання свого соціального положення в суспільстві.

Соціальна сфері суспільства розкладається на об'єктивні і суб'єктивні складові. До об'єктивних відносяться умови життя індивідів, а до суб'єктивних – потреби індивідів.

Соціальна політика є підсистемою загальної системи управління державою, а також взаємодіє із іншими підсистемами: економічною, податковою, бюджетною, зовнішньою, екологічною, науково-технічною тощо.

Соціальна політика складається з двох видів політики:

1. Політика, що обслуговує соціальну політику - податкова, бюджетна, політична, науково-технічна тощо.

2. Політика, що складає структуру соціальної політики - житлова, молодіжна, екологічна, демографічна, політика в сфері охорони здоров'я тощо.

Виділяють три моделі соціальної політики:

1. Консервативна (корпоративна). Характерна для країн з соціально орієнтованою економікою (країни континентальної Європи – Австрія, Німеччина, Італія, Франція), де встановлюється державне забезпечення певного рівня добробуту та коректуються соціальні наслідки ринкової економіки, а відповідальність за благополуччя населення розділена між державою, людиною та роботодавцем. Для консервативної моделі характерний принцип субсидиарности, тобто держава втручається в питання забезпечення добробуту тільки тоді, коли можливості індивіда та сім'ї вичерпані.

Соціальні витрати фінансуються приблизно порівну з бюджетних відрахувань і страхових внесків працівників і роботодавців, при цьому перерозподіл коштів відбувається або через державні механізми, або під державним контролем. Розмір виплат залежить від розміру доходу одержувача, з якого він сплачував страхові внески.

Відмінною рисою консервативної моделі є активна участь у реалізації соціального захисту роботодавця та профспілок. Корпорації створюють власну соціальну інфраструктуру та соціальні страхові фонди, стимулюють працівників пропонуючи їм такі види соціальних гарантій як пенсійне забезпечення, часткову оплату медичних, освітніх і інших послуг. Консервативна модель дозволяє отримати значний дохід після виходу на пенсію, забезпечує якісні соціальні послуги.

Проте у цієї моделі є недоліки. При розрахунку соціальних виплат враховується безперервність трудового стажу, рівень (повна або не повна) зайнятості. Отже в невигідному положенні в першу чергу опиняються жінки та мігранти. Крім того, високий рівень страхових відрахувань підвищує вартість робочої сили, що зменшує прибутковість підприємств, та рівень безробіття в низькооплачуваному сегменті ринку праці.

2. Ліберальна. Формування цієї моделі соціальної політики відбувалося в умовах планування приватної власності та домінування ринкових відносин і була обумовлена впливом ліберальної трудової етики, відповідно до якої людина сама несе відповідальність за свій добробут, а держава створює максимальні умови для розвитку підприємництва (США, Канада, Австралія, Великобританія). У соціальній державі ліберального типу відбувається мінімальний захист людини від впливу ринкових процесів, але гарантуються базові соціальні права.

Соціальна підтримка громадян відбувається за рахунок системи приватного страхування при незначному втручанні держави, яка виконує регулюючу функцію і гарантує мінімальні доходи громадянам. Матеріальна допомога та субсидії, як правило, невеликі і виплачуються незначній частині населення. Їх фінансуання здійснюється за рахунок коштів, що надходять до державного бюджету у вигляді податків. При виплаті застосовується принцип адресності, який полягає в тому, що соціальна допомога надається тільки на основі потреби в ній.

Серед достоїнств такої моделі – невисокий рівень оподаткування, незалежність від демографічних тенденцій, ефективне стимулювання зайнятості. Проте при цьому в суспільстві виникає чіткий розподіл на бідний клас, який залежить від низькоякісних державних соціальних послуг, і заможний середній клас, що користується якіснішими послугами, який дає ринок. Ліберальна модель добре працює в умовах економічної стабільності або підйому, але при спаді і вимушеному скороченні виробництва вона втрачає здатність виконувати свої функції.

3. Соціал-демократична (солідарна) модель. Передбачає ключову роль держави в соціальному захисті населення (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, частково Голландія та Швейцарія). Державні витрати на соціальні потреби складають значну частину ВВП. Також існує дуже високий рівень декомодификации, тобто людина практично не відчуває негативного впливу ринкових процесів.

Завданнями такого типу соціальної держави є вирівнювання доходів населення та забезпечення повної зайнятості. Основою фінансування соціальної сфери є розвинений державний сектор, який забезпечується за рахунок дуже високого рівня оподаткування. Соціальні послуги надаються всьому населенню і відрізняються високою якістю та різноманітністю. Характерною особливістю є те, що регулювання трудових відносин відбувається на національному рівні (макрорівень), а не рівні окремих підприємств (мікрорівень) або галузей (мезорівень).

Найбільшу популярність отримала шведська доктрина соціальної держави, де турбота про своїх громадян зведена в ранг національного культу (від коляски до могили про людину піклується держава). Проте останнім часом програми соціального забезпечення в Швеції трохи скоротилися, хоча державні соціальні витрати продовжують бути найвищими в світі.

Недоліки такої системи – дорога в обслуговуванні, бюрократизированная, складна в управлінні, а надмірний податковий прес і зрівняння розміру заробітної плати, яка мало залежить від кваліфікації працівника, позбавляє стимулів в роботі та конкуренції.

Проте слід пам'ятати, що приведена типологизация носить ряд особливостей:

1. Дана класифікація є умовною, тобто названі категорії соціальних держав є «ідеальними типами», а на практиці межі між ними розмиті.

2. Рівень державного втручання в соціальну сферу може варіюватися по різних напрямах соціальної політики, тобто різні соціальні держави сполучають в собі різні риси.

3. Приведена класифікація є статичною величиною, що не враховує зміни: рівень розвитку економіки, вид політичного устрою, демографічного стану і так далі

4. Останнім часом намітилася тенденція вирівнювання витрат на соціальні потреби, що знижує інформативність цього показника при визначенні моделі соціальної політики держави.