Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекції заоч (без 2 тем) (1).docx
Скачиваний:
11
Добавлен:
03.03.2016
Размер:
120.98 Кб
Скачать

Тема 4. Планування і фінансування розвитку соціальної сфери

4.1. Поняття і структура соціальної сфери.

4.2. Соціальні послуги.

4.3. Фінансування соціальної сфери.

4.1. Поняття і структура соціальної сфери.

Соціальна сфера – це сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, установ і організацій, які забезпечують задоволення соціальних потреб людини.

Задоволення потреб людини здійснюється через розвиненість соціальної інфраструктури, яка є комплексом галузей економіки, таких як освіта, охорона здоров'я, культура, спорт, житлово-комунальне господарство, торгівля, транспорт тощо.

Класифікація елементів соціальної інфраструктура:

1. За рівнем управління:

- національна;

- регіональна;

- галузева;

- підприємства.

2. Відповідно до видів діяльності людини:

- інфраструктура трудової діяльності;

- інфраструктура суспільно-політичної діяльності;

- інфраструктура освіти і культури;

- інфраструктура охорони здоров'я і навколишнього середовища;

- соціально-побутова інфраструктура.

3. Відповідно до терміну дії:

- тимчасова;

- постійна.

4. Залежно від задоволення потреб:

- інфраструктура, пов'язана із задоволенням повсякденних потреб (елементи не взаємозамінні);

- інфраструктура, пов'язана із задоволенням потреб, що виникають в певні періоди життя.

Матеріальні блага та послуги надаються населенню в трьох формах:

платно (транспорт, житлово-комунальне обслуговування, послуги зв'язку);

безкоштовно (охорона здоров'я, освіта, деякі види культурного обслуговування та соціальної допомоги);

на пільгових умовах.

Галузі соціальної сфери активно впливають на збільшення об'ємів валового внутрішнього продукту, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці та ефективності виробництва, підвищення кваліфікації робочої сили.

При плануванні державних заходів, направлених на розвиток соціальної сфери, використовують економічні нормативи і фінансові норми.

Економічні нормативи відображають можливості задоволення потреб установ соціальної сфери у фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних і перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи виражають оптимальне співвідношення інтересів в розподілі фінансових ресурсів держави і населення окремих регіонів. Ці нормативи встановлює Кабінет Міністрів України. Вони можуть визначатися на одного жителя, одного вчителя, одну організацію тощо.

Розробка фінансових норм за категоріями є важливою умовою поліпшення планування витрат на соціальну сферу. Фінансовий норматив – це науково обгрунтований розмір витрат фінансових ресурсів на різні види діяльності організації з розрахунку на відповідну одиницю.

До соціальної сфери відносяться наступні галузі соціальної інфраструктури та види діяльності:

1. Забезпечення ефективної зайнятості населення. Органи державної виконавчої влади, на які покладені відповідні функції, - Міністерство праці та соціальної політики України, Державна служба зайнятості, Державний Фонд сприяння зайнятості, інспекції служби зайнятості.

При плануванні і реалізації державної соціальної політики у сфері зайнятості виходять з наступних принципів:

забезпечення рівних можливостей при реалізації права на вільний вибір виду детальності відповідно до своїх здібностей і професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і потреб суспільства;

мобільності соціальної політики у сфері зайнятості: створення нових і модернізація діючих робочих місць, підвищення кваліфікації, перекваліфікація, запобігання безробіттю тощо;

соціального діалогу: співпраця державних органів влади з профспілками і роботодавцями в розробці та реалізації заходів із забезпечення ефективної зайнятості;

забезпечення захисту в соціально-трудовій сфері громадян України на національному та міжнародному ринках праці.

2. Забезпечення достатнього рівня доходів населення. Грошові доходи – це частина національного доходу, яка використовується на задоволення особистих потреб. У якості доходів виступають заробітна плата, премії, дивіденди, винагороди, доходи від роботи за сумісництвом, договорами цивільно-правового характеру, доходи від виконання разових робіт, підприємницькій діяльності та інші грошові та натуральні виплати. Доходи діляться на:

доходи за основновним місцем роботи;

доходи не за основновним місцем роботи;

доходи від підприємницької діяльності та інші доходи (від оренди приміщень, майна і т.ін.).

Діяльність з формування доходів в Україні здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики України, Державна податкова інспекція.

3. Соціальне забезпечення та захист населення. Мета – впровадження нових ефективних елементів соціального забезпечення і захисту при збереженні позитивних досягнень. Органи управління - Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики України.

Планування витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення в Україні здійснюється виходячи з об'ємів ресурсів державного бюджету на ці цілі, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості та контингенту одержувачів соціальних послуг з наступної формули:

Зсз = Збі + Зпн + Зтц + Змс + Зп + Здкс + Зі + Зр + Зін

Збі – витрати на зміст будинків-інтернатів для людей літнього віку і інвалідів, дітей-інвалідів, навчання та працевлаштування інвалідів;

Зпн – витрати на зміст притулків для неповнолітніх;

Зтц – витрати на зміст територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян, відділень соціальної допомоги вдома;

Змс – витрати на державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям;

Зп – витрати на виконання програм і заходів щодо соціального захисту сім'ї, жінок, молоді і дітей;

Здкс – витрати по нарахуванню та виплаті допомоги, компенсацій і субсидій;

Зі – витрати на допомогу по догляду за інвалідом 1 і (або) 2 групи унаслідок психічного розладу;

Зр – витрати на виплати реабілітованим громадянам;

Зін – витрати на виконання інших державних програм соціального захисту населення.

4. Забезпечення споживання. Споживання ділиться на індивідуальне (продукти, одяг, житло, послуги тощо) і загальне (задоволення суспільних потреб в науці, обороні, будівлях, спорудах, техніці, механізмах тощо).

5. Охорона здоров'я населення. Ця галузь охоплює мережу поліклінік, лікарень, санаторіїв, профілакторіїв і інших установ медичного профілю, які надають населенню медичні послуги і лікувально-профілактичну допомогу. Органи управління - Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони здоров'я України.

6. Система освіти. Ділиться на: дошкільне, середнє, середньо технічне, вище. Також існують установи, де проходять курси підвищення кваліфікації та перекваліфікації.

7. Торгівля, громадське харчування і побутове обслуговування. Здійснюють кінцеву реалізацію товарів і послуг споживачеві.

8. Житлово-комунальне господарство. Житлове господарство – це галузь, в якій створюється житловий фонд, відбувається реконструкція і оновлення житла, його матеріально-технічне забезпечення та збереження, зосереджено комунальне господарство та комунальні послуги.

9. Екологічна безпека. Направлена на забезпечення природокористування, збереження і збільшення природних ресурсів, підтримку екологічного благополуччя шляхом модернізації основних фондів, зниженню забруднення навколишнього середовища, вдосконалення екологічного законодавства.

10. Культура та мистецтво. Діяльність цієї галузі направлена на підвищення якості духовного життя людини, затвердження моралі, виховання глибоких і твердих переконань, віри в честь і гідність людини.

11. Фізична культура та спорт. Фізична культура – частина загальної культури суспільства, одна з сфер соціальної діяльності, спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних здібностей людини та використання їх відповідно до потреб суспільної практики. Основні показники стану фізичної культури у суспільстві: рівень здоров'я та фізичного розвитку людей; ступінь використання фізичної культури у сфері виховання і освіти, у виробництві, побуті, структурі вільного часу; характер системи фізичного виховання, розвиток масового спорту, вищі спортивні досягнення тощо.

Основні елементи фізичної культури: фізичні вправи, їх комплекси та змагання за ними, гартування організму, гігієна праці та побуту, активно-рухові види туризму, фізична праця як форма активного відпочинку для осіб розумової праці.

Спорт – складова частина фізичної культури, а також засіб і метод фізичного виховання, система організації та проведення змагань по різних комплексах фізичних вправ і підготовчих учбово-тренувальних занять. Історично склався як особлива сфера виявлення і уніфікованого порівняння досягнень людей в певних видах фізичних вправ, рівня їх фізичного розвитку. Спорт в широкому сенсі охоплює діяльність змагання, спеціальну підготовку до неї (спортивне тренування), специфічні соціальні відносини, що виникають у сфері цієї діяльності, її суспільно значущі результати. Соціальна цінність спорту полягає в тому, що він є чинником, найдієвіше стимулюючий заняття фізичною культурою, сприяє етичному, естетичному вихованню, задоволенню духовних потреб.

Існують три основні взаємозв'язані організаційні форми спорту: масовий самодіяльний спорт, спорт як учбовий предмет і спорт вищих досягнень (або так званий великий спорт). Перші дві форми є органічною частиною системи фізичного виховання та фізичної культури суспільства.

12. Транспорт та зв'язок. Транспорт – одна з областей матеріального виробництва України, що є необхідною умовою виникнення та розвитку територіального розподілу праці, а також важливим чинником формування територіальної структури господарства.

В Україні розвинені практично всі види сучасного транспорту (залізничий, автомобільний, морський, річковий, повітряний, трубопровідний) та зв'язку (поштова, електрична і електронна). Про роботу транспорту судять по його вантажообігу (кількість вантажу, перевезень за певний період часу на певну відстань), вимірюваному тонно-километрами та пасажирооборотом (кількість пасажирів, перевезених за певний період на певну відстань), вимірюване пасажиро-кілометрами. Показниками розвитку зв'язку є кількість поштових відправлень (зокрема грошових), телефонізація країни, доступ до Інтернету тощо.