Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекції заоч (без 2 тем) (1).docx
Скачиваний:
11
Добавлен:
03.03.2016
Размер:
120.98 Кб
Скачать

Тема 6. Соціальний захист економічно активного населення

6.1. Соціальний захист економічно активного населення на ринку праці.

6.2. Соціальний захист економічно активного населення в сфері оплати праці.

6.1. Соціальний захист економічно активного населення на ринку праці

Економічно активне населення (ЕАН) — частина населення, потенційно здатна брати участь у виробництві матеріальних цінностей і наданні послуг.

За методологією ООН в економічно активне населення включають:

підприємців;

тих, хто працює по найму;

осіб, що не мають в даний момент роботи, але бажають її отримати (окрім учнів і утриманців).

Чисельність економічно активного населення включає зайнятих і безробітних.

До безробітних відносяться особи 16 років і старше, які в даний період

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) займалися пошуком роботи, тобто зверталися в державну або комерційну служби зайнятості, використовували або поміщали оголошення у пресі, безпосередньо зверталися до адміністрації підприємства (працедавцеві), використовували особисті зв'язки і так далі або робили кроки до організації власної справи;

в) були готові приступити до роботи.

Завдання соціальної політики у сфері зайнятості:

1. Забезпечення рівних можливостей в реалізації права на працю та вільний вибір виду діяльності.

2. Сприяння забезпеченню ефективної зайнятості та розвитку підприємництва.

3. Гарантування добровільності праці, відповідно до чого зайнятість грунтується на вільному волевиявленні громадян. Виконання цього завдання має на увазі, що кожен працездатний громадянин має право самостійно:

а) вирішувати брати участь чи ні йому в суспільній праці;

б) вибирати режим зайнятості;

в) вибирати географічне місце роботи;

г) вибирати сферу праці в будь-якому з секторів економіки, форми господарювання і власності.

4. Сприяння трудовій мобільності. Для цього забезпечується розвиток системи загальноосвітньої та професійної підготовки, орієнтації психології людей на систематичне та безперервне вдосконалення професійної майстерності.

5. Об'єднання відповідальності, що передбачає:

а) координацію діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної та соціальної політики;

б) поєднання самостійності місцевих органів влади з централізованими методами в забезпеченні ефективної зайнятості;

в) застосування інструментів соціального діалогу при вирішенні проблем зайнятості;

г) міжнародна співпраця з метою забезпечення соціального захисту громадян України тих, що працюють за кордоном.

Державна політика соціального захисту економічно активного населення поділяється на пасивну і активну.

Пасивна – створення законодавчої і нормативно-правової бази функціонування ринку праці відповідно до структури національної економіки.

Активна політика припускає реалізацію наступних заходів:

створення додаткових сфер зайнятості (реструктуризація економіки, додаткові робочі місця на державних підприємствах, субсидування створення нових робочих місць, створення умов для іноземних інвестицій, організація суспільних робіт, сприяння розвитку малого бізнесу та підприємництва тощо);

професійна орієнтація населення; підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів;

сприяння територіальній і професійній мобільності робочої сили;

субсидування частини витрат підприємств на перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості;

надання допомоги в працевлаштуванні (центри зайнятості, виплата допомоги з безробіття, допомога у разі трудової міграції тощо);

створення фондів сприяння зайнятості.

Інструментом реалізації соціального захисту у сфері зайнятості є розробка та реалізація державних цільових програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть бути направлені на сприяння зайнятості окремих категорій населення, в основному маргінальних груп (молоді, жінок, інвалідів), або на подолання кризового стану у сфері зайнятості, викликані економічною, демографічною, політичною ситуацією, стихійним лихом. Програми поділяються залежно від рівня управління на державні, регіональні, галузеві та виробничі.

Головні функції з регулювання ринку праці в Україні покладені на Міністерство праці та соціальної політики України. Для реалізації державних програм зайнятості та забезпечення громадянам відповідних гарантій створена державна служба зайнятості. У її обов'язки входить:

аналіз і прогнозування попиту на робочу силу і її пропозицію;

облік вільних робочих місць і громадян, які поводяться з питаннями про працевлаштування;

надання допомозі громадянам в перекваліфікації, підборі роботи і працевлаштуванні, а також працедавцям в підборі необхідних працівників;

реєстрація безробітних і виплата ним допомозі;

участь в підготовці територіальних програм зайнятості.