9.1. Міжособистісні стосунки в спільностях

Будь-яку реальну спільність можна схарактеризувати, виходячи з різних критеріїв, із зовнішнього і внутрішнього боку.

Із зовнішнього боку спільність є офіційним (формальним) об'єднанням людей, стосунки між якими підпорядковані особливостям її організації. Така спільність (шкільний клас, студентська група, виробнича бригада, адміністрація підприємства, спортивна команда, армійський підрозділ тощо) має власні цілі, що прямо не збігаються з цілями кожного її члена. В останніх є певні права та обов'язки, що випливають з тих функцій, які вони повинні виконувати в житті спільності і які регламентують їхні стосун­ки з довколишніми. Ці функції, з одного боку, визначаються особливостями спільної діяльності, а з другого — кваліфікацією кожного та рисами його індивідуальності. Найвідповідальніші функції виконує керівник групи, йому ж дано право застосовувати ті чи інші засоби заохочення і покаран­ня. Загалом такі стосунки складають офіційну (від лат. officialis — поса­довий) структуру спільності.

Внутрішній бік спільності утворюють неофіційні (неформальні) об'єднан­ня людей. Стосунки між її членами набувають у цьому разі вигляду між-особистісних стосунків — спілкування, через ефекти психології яко­го вони взаємодіють, сприймають і оцінюють один одного. Такі стосунки є основою неофіційної структури спільності, причому остання може існувати і поза офіційною (наприклад, вулична, дворова компанії підлітків, об'єднання за інтересами, коло приятелів). Проте найчастіше неофіційна структура співіснує з офіційною в межах однієї спільності, зумовлюючи складність стосунків у ній.

У системі міжособистісних стосунків кожен член спільності має певний статус (лат. status — становище), що зумовлює його офіційно не регла­ментовані права, обов'язки, привілеї. Найвищий статус має лідер (англ. leader — ведучий), за яким визнається право приймати відповідальні рішен­ня і впливати на поведінку членів спільності. У різних спільностях одна й та сама людина може мати різний статус: в одній вищий, в іншій — нижчий. І в кожній з них її поведінка повинна узгоджуватися з її статусом. Звичайно, індивід краще почувається в групі, де її статус вищий. Відмінності

між такими статусами нерідко породжують конфліктний стан самосвідо­мості. Його часто виявляє, наприклад, школяр, що має низький статус у класі, але високий серед своїх друзів. Зі статусу випливає певна роль, яка виявляється у відповідній рольовій поведінці. В такий спосіб член спільності реалізує свої права і обов'язки у межах неофіційної структури

спільності.

Статус і роль виразно характеризують становище індивіда в системі міжособистісних стосунків. У спільностях, в яких така система стійка, це становище більш-менш стабільне, але може змінюватися залежно від чин­ників, що впливають на міжособистісні стосунки.

Рольова поведінка досить мінлива, особливо у тимчасових спільностях. Про це свідчить таке дослідження. 14 інтелектуально зрілих і без патологіч­них схильностей студентів-добровольців, відібраних за допомогою тестів, брали участь у багатоденному оплачуваному експерименті, що імітував структуру офіційних стосунків у в'язниці. Для цього їх у випадковому порядку поділили на групу «в'язнів» і групу «наглядачів». Перші мали дотримуватися режиму дня, в обов'язки других входило вчасно годувати ув'язнених, виводити їх на прогулянку, міняти білизну. Всі досліджувані повинні були вести щоденники спостережень. Проте вже через кілька днів експеримент довелося припинити: сторони почали відверто ворогувати. Аналіз щоденників показав, що «в'язні» виявили в «наглядачів» риси «па­тологічної жорстокості», а «наглядачі» у «в'язнів» — «запеклих злочинців». Отже, прийнята роль впливає на самосвідомість індивіда, визначає і його ставлення до дійсності, і реальну поведінку.

Роль, яка виконується в системі міжособистісних стосунків, має відпо­відати експектаціям (від англ. expectation) — очікуванням членів спільності, що індивід поводитиметься відповідно до її цінностей і норм. Цінності — це вироблені в процесі становлення спільності своєрідні еталони, які мають вигляд колективних уявлень про дійсність і викону­ють функцію ідеалу (фр. idйal, від гр. їбш) — бажаної мети. З цінностя­ми порівнюються події як у спільності, так і поза нею, що зумовлює певне ставлення до них. Предметом цінності є також групові норми — прави­ла, яким повинна підпорядковуватися поведінка кожного члена спільності. Найчастіше індивід узгоджує свої дії з експектаціями спільності. У разі неузгодження до нього застосовують санкції (лат. sanctio — непорушна постанова) — покарання, за допомогою яких спільність домагається дотри­мання своїх норм. Це може бути засудження, зниження статусу і навіть виключення із системи міжособистісних стосунків.

Дослідження стосунків у спільностях виявили явище конформності (від лат. contormis — подібний, відповідний) — тенденції людини зміню­вати свою поведінку під впливом довколишніх так, щоб вона відповідала їхнім експектаціям. Спільність, нібито, чинить тиск на своїх членів, зму­шує пристосовуватися до її вимог. Так, під час експерименту із залученням групи підставних осіб, які дають невірну інформацію, досліджувані не­рідко погоджуються з нею, хоча вона й суперечить тому, що вони бачать

228

Розділ III. Психіка як осередок життя