392 Розділ V. Регулятивна функція психіки

йти до поставленої мети), витримка (вміння гальмувати дії, почуття І думки, що заважають реалізації прийнятого рішення) стосуються насам­перед операційного рівня вольової регуляції.

До того ж, ці властивості взаємопов'язані. Ініціативність, наприклад, передбачає наполегливість, інакше дія стане імпульсивною і хаотичною; наполегливість без витримки може перетворитися на упертість — не-вольову форму поведінки, зумовлену потребою самоствердитись.

З мотиваційного компоненту вольової регуляції випливає відпові­дальність — уміння дотримуватися схвалюваних суспільством соціаль­них норм і готовність відповідати за наслідки своїх дій. Ця властивість взаємопов'язана з багатьма іншими властивостями індивіда. Адже відомо, що відповідальним людям притаманні такі риси, як соціальна спрямова­ність, чесність, справедливість [28]. Ця властивість несе в собі світогляд і позначається на ставленні індивіда до різних аспектів дійсності. При цьому одні схильні перекладати відповідальність з себе на незалежні від них обставини, інші — саме себе вважають відповідальними за те, що з ними відбувається. Тут і йдеться про локус контролю: в першому випад­ку він буде зовнішнім, екстернальним, у другому — внутрішнім, інтер-нальним. Тип локалізації контролю впливає також на прийняття рішення. Як правило, більш обґрунтовані рішення приймають особи з інтерналь-ним контролем, у них більш виражені вольові властивості характеру. До того ж, у процесі досягнення поставленої мети вони краще мобілізують вольові зусилля.

Отже, вольові властивості можна співвіднести з компонентами вольо­вої регуляції діяльності, що також свідчить про багаторівневість цього процесу.

Воля є власним надбанням індивіда. Вона дає йому можливість свідомо й відповідально ставитися до власного життя.

Узагальнені результати аналізу регулятивної функції психіки наведено в табл. 28.

Усі складники регулятивної і пізнавальної функцій психіки (див. та­кож табл. 25) безпосередньо стосуються сфери індивідуально-психологіч­них відмінностей між людьми. Проте найвиразніше їх характеризує інстру­ментальна функція психіки (див. розділ VI).

Аналіз цієї функції — наступний акт конкретизації психологічних ка­тегорій, покладених в основу нашого посібника: психіки, діяльності, жит­тя. Якщо пізнавальна функція психіки конкретизує першу і висвітлює процес побудови образу світу, а регулятивна — другу, висвітлюючи механізми, які пов'язують цей образ з діяльністю індивіда, то інстру­ментальна функція характеризує спосіб, за допомогою якого індивід здійснює своє життя.

394 Розділ V. Регулятивна функція психіки

Тема 17. Воля 395

18. 19. 20.

21. 22.

23. 24.

25. 26 27

28 29

30. 31. 32. 33. 34. 35. 36. 37.

38. 39

40. 41 42

43 44 45

T Питання для самостійної роботи

1. Проблема свободи волі в психології

[2, 107-116; 12, т 2, 454-465. т. З, 273-291; 18, /9-23; 21, 496; 22, 11—51; 31, 8~ 66, 86—92; 37, S— 74; 38, 9—80; 40, 582—591; 41, 182—200; 47, 11-78; 52, 93-129; 57, 4/-62І

2. Теорії волі.

[12, т. 2, 454-465, т 3, 273-291; 17; 18, 8-27,71-92; 20; 23; 27; 41, 182-190; 45 47; 55, 260-268; 57, 4/-62]

3. Функції волі.

[17; 18, 77-79; 20; 55, 260-268]

4. Довільна і вольова регуляція діяльності. [9; 10; 17; 18, 79-121; 20; 45]

5. Воля, мотивація, особистість.

[12, т. 2, 454-465, т. З, 273—291; 15, 6S-77; 18, 106-125; ЗО, 65-75; 32, 96-100; 41, 182—190; 43, 22—30; 55, 260-268]

6. Явище боротьби мотивів і процес прийняття рішення.

[12, т. З, 273-291; 21, 220-222, 496—497; 28, «-59; ЗО, 65-7S; 41, 190-211; 43, 22-30; 44, 5-27]

7. Природа вольового зусилля.

[15, 74-82; 18, 4S-54; 19, 43-45; 20; 22, 121-145; 23; 42, 22-30; 47, 98-112]

8. Проблема виховання волі.

[І, 74-102; 18, 40—/в; 36, 69-74; 41, 204-211; 42, 95-102; 43, 118-123; 44, 6/-92; 46, 25-6/]

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ананьев Б. Г. Иэбр. психол. тр.: В 2 т. — М.: Педагогика, 1980. — Т. 2. — С. 82— 102.

2. Анисимов С. Ф. Мораль и поведение. — 2-е изд. , доп. — M.: Мысль, 1985. — 155 с

3. Асмолов А. Г. Психология личности. Принципы общепсихологического анализа. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. — С. 307—366.

4. Балл Г. А. Психологическое содержание личностной свободы: сущность и содержа­ ние // Психол. журн. — 1997. — Т. 18, № 5. — С. 7—19.

5. Бернштейн Н. А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности. — M : Медицина, 1966. — С. 79—101, 160—170, 274—322.

6. Бех I. Д. Від волі до особистості. — К.: Україна — Віта, 1995. — 480 с.

7. Божович Л. И. Избр. психол. тр.: Проблемы формирования личности. — М.: Между- нар. пед. акад., 1995. — 212 с.

8. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. Психологическое исследование. — М.: Просвещение, 1968. — 464 с.

9. Божович Л. И., Славина Л. С., Ендовицкая Т. В. Опыт экспериментального изучения произвольного поведения // Вопр. психологии. — 1976. — № 4. — С. 55—68.

10. Боришевский М. И., Максименко С. Д. О саморегуляции поведения подростков в процессе учебной деятельности // Вопр. психологии. — 1977. — № 3. — С. 57—64

11. Вилюнас В К. Психология эмоциональных явлений. — М.: Иэд-во Моек ун-та, 1976. — 142 с.

12 Выготский Л. С. Собр. соч.: В 6 т. — М.: Педагогика, 1982. — Т. 2. — С. 454—465; 1983. — Т. 3. — С. 273—291.

13. Дельгадо X Мозг и сознание: Пер. с англ. — М.: Мир, 1971. — 264 с.

14. Джемс У. Воля к вере: Пер. с англ. — М.: Республика, 1997. — 432 с

15. Запорожец А. В. Избр. психол. тр.: В 2 т — М.: Педагогика, 1986. — Т. 2. — С. 5— 233.

16. Зейгарник Б. В. Патопсихология — М.: Изд-во Моек ун-та, 1976. — С. 179—211.

17. Иаанников В. А. Воля: миф или реальность // Вестн. Моск. ун-та Сер. 14. Психо­ логия. — 1993. — № 2. — С. 70—73

Иванников В. А. Психологические механизмы волевой регуляции. — М.: Изд-во Моек

ун-та, 1991. — 141 с.

Ильин Е. П. Психофизиология физического воспитания — M : Просвещение, 1980. —

С. 43—59.

Калин В. К, На путях построения теории воли // Психол. журн. — 1989. — Т. 10,

№ 2. — С. 46—55.

Козелецкий Ю. Психологическая теория решений: Пер. с пол. — М.: Прогресс, 1979 —

503 с.

Котырло В К Развитие волевого поведения дошкольников — К.: Рад. шк., 1971. —

199 с.

Леонтьев А. Н. Воля // Вестн. Моск. ун-та. — 1993. — № 2. — С. 3—14.

Леонтьев А. Н. Избр. психол. произведения: В 2 т. — М.: Педагогика, 1983. —

Т. 1 — С. 222—279; Т. 2. — С. 31—42.

Леонтьев Д. А., Пияипко Н. В. Выбор как деятельность: личностные детерминанты и

возможности формирования // Вопр. психологин. — 1995. — № 1. — С. 97—ПО.

Лурия А. Р. Основы нейропсихологии. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1973. — С 186—

213.

Макарушкина М. А., Эйдман Е. А., Иванников В. А. Проблема воли в зарубежной

психологии // Вопр. психологии. — 1988. — Ni 3. — С. 145—152.

Муздыбаев К. Психология ответственности. — Л.: Наука, 1983. — 239 с

Нейропсихология. Тексты / Под ред. Е. Д. Хомской. — М.: Изд-во Моск. ун-та,

1984. — С. 142—169.

Никифоров Г. С. Самоконтроль человека. — Л.: Изд-во Ленннгр. ун-та, 1989. —

192с.

Новиков К. А. Свобода воли и марксистский детерминизм. — М.: Политиздат, 1981. —

128 с.

Обуховский К. Психология влечений человека: Пер. с пол. — М.: Прогресс, 1972. —

247 с.

Пейсахов Н. М. Саморегуляция и типологические свойства нервной системы — Ка­зань: Изд-во Казан, ун-та, 1974.

. Петровский В. А. Личность в психологии: парадигма субъектности. — Ростов н/Д: Феникс, 1996 — 512 с

. Петровский В. А. Психология неадаптивной активности. — М.: ТОО «Горбунок»,

1992. — 224 с. . Ривес С. М. Воспитание воли учащихся в процессе обучения. — M : Изд-во

АПН РСФСР, 1958. — 221 с.

. Роменець В. А Історія психології епохи Відродження. — К.: Вища шк. Головне вид-во, 1988. — 408 с.

Роменець В. А. Історія психології XVII століття. — К. Вища шк., 1990. — 365 с Роменець В. А. Історія психології епохи Просвітництва. — К.: Вища шк., 1993 — 568с. Роменець В. А. Історія психології XIX — початку XX століття — К.: Вища шк.,

1995.— 614с.

Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. — М.: Педагогика, 1989 —

Т. 2. — С. 182—211

Рувинский Л. И. Самовоспитание личности. — М.: Мысль, 1984 — С 22—30, 89—

102.

Рувинский Л. И. , Хохлов С. И. Как воспитывать волю и характер. — М.: Просвеще­ние, 1986. — 142 с.

Селиванов В. И Воспитание воли в условиях соединения обучения с производитель­ ным трудом. — M Высш. шк., 1980 — 193 с. _

Селиванов В. И. Волевая регуляция активности личности / / Психол. журн. — 1982 — Т. 3, № 4, — С. 13—25.

Селиванов В. И Воля и ее воспитание. — М.: Знание, 1976 — 64 с. Селиванов В И Психология волевой активности. — Рязань, 1974 — 150 с Сеченов И. М. Избр произведения. — M : Изд-во АН СССР, 1952 — 389 с Симонов П. В. Мотивированный мозг — M : Наука, 1987

396

Розділ V. Регулятивна функція психіки

50. Толстых H. H. Психология воспитания воли у младших школьников // Вопр. психо. логии. — 1979. — № 4. — С. 146—150.

51. Узнадзе Д Н. Психологические исследования. — М.: Наука, 1966. - 430с.

52. Франкл В. Человек в поисках смысла: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990. — С. 93— 156.

53. Фрэзер Д. Д. Золотая ветвь: Исследование магии и религии: Пер. с англ. — 2-е изд — М.: Политиздат, 1986. — 703 с.

54. Хеккаузен X. Мотивация и деятельность: В 2 т.: Пер. с нем. — М.: Педагогика, 1986 -, Т 1. — 408с.

55. Хрестоматия по психологии / Сост. В. В. Мироненко; Под ред. А. В. Петровско­ го. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Просвещение, 1987. — С. 260—268.

56. Шапкин С. А. Экспериментальное изучение волевых процессов. — М.: Смысл, Ин-т психологии РАН, 1997. - 140 с.

57. Шопенгауэр А. Избр. произведения: Пер. с нем. — М.: Просвещение, 1992 — С. 41—62.

розділ VI

ІНСТРУМЕНТАЛЬНА ФУНКЦІЯ ПСИХІКИ

Інструментальну (від лат. instrumentum — знаряддя) функцію виконують психічні явища, які характеризують спосіб життя індивіда. Індивід — це не просто носій психіки. Він живе завдяки своїй психіці — мимовільно чи довільно послуговується нею. Отже, психіка є своєрідним «інструментом» життя — тим, що визначає його спосіб. У психології поняття інструменту не має наукового статусу і вживається рідко. Але оскільки психіка виконує пізнавальну функцію — відтворює світ у формі образу \ (розділ IV), а також регулятивну— втілює цей образ у діяльності (розділ V), то вона має й інструментальну функцію — визначає спосіб діяльності як одиниці життя. Ця функція характеризувалася переважно у зв'язку з аналізом рівня особистості (теми 2, 5, 6, 7). Справді, особистість є суб'єктом власної діяльності, вона активно використовує свої можливості, а її найвагомішим «інструментом» є вчинок. Проте таким інструментом може бути будь-яке психічне явище, якщо його розглядати крізь призму категорії життя. Спосіб життя людини можна охопити поняттями, які в психології традиційно описують індивідуальність. Це темперамент, характер, здібності. Відтак, темпераменте, формою способу життя (тема 18), а здібності — мірою його ефективності (тема 19), а характер — змістом (тема 20).