Тема 2. Психологія як система знань

69

забезпечення охорони здоров'я людей; навчання і виховання підростаючого покоління. При цьому педагогічна психологія, наприклад, з'ясовує процеси засвоєння людиною суспільного досвіду, визначає психологічні засади формування особистості, опрацьовує психолого-педагогічні рекомендації щодо вдосконалення навчально-виховного процесу, активізації мислення учнів та студентів, розвитку їхніх здібностей, забезпечує профорієн­таційну роботу у навчальних закладах. Разом з психологією розвитку, Ідо вивчає закономірності онтогенезу психіки, вона озброює педагогів знаннями, необхідними для їхньої професійної діяльності. Кожна галузь психології має свої завдання і, розв'язуючи їх, утверджує себе як дисцип­ліна, корисна і суспільству, і громадянину.

Проте є суперечність між місцем, яке відводиться психології в системі наук, значущістю завдань, що стоять перед нею, і тим станом, в якому вона реально перебуває. Адже від психології ще не залежить розвиток інших наук. Та й у громадському житті її роль не завжди помітна. Щодо тоталітарних, та й посттоталітарних суспільств, то там психологія взагалі не мала належного наукового розвитку. Тим часом, як свідчить історія психології, вона здавна прагне вийти за власні межі. На сучасному етапі розвитку науки це виявляється у намаганнях бути не стільки академіч­ною — суто теоретичною галуззю знань, скільки практичною психоло­гією — дисципліною, що розв'язує актуальні завдання, поставлені пли­ном життя. Наслідком такого процесу й стала поява галузей психології, які, власне, є напрямками практичної психології, через які академічна наука доводить своє життєве призначення.

Через ці галузі психологія допомагає іншим наукам розв'язати завдан­ня, що мають і психологічний зміст. Проте це «чужа» практика, тоді як їй потрібна практика психологічна [ІЗ]. Чужа практика відводить психо­логії допоміжну роль: диктує свої обмеження і не дозволяє здійснювати безпосередній вплив на досліджуваний об'єкт. Однак лише можливість такого впливу відкриває перед психологією шлях до завоювання автори­тету в суспільстві та належного місця в системі інших наук. Перспектив­ним щодо цього є застосування різних форм психологічної допомоги [9]. Виникає ситуація, за якої вже не психологія йде до людини, а людина звертається до психології. Це накладає на неї велику відповідальність, але й дає шанс стати справді практичною дисципліною, посісти належне місце серед інших наук.

Між практичною і академічною психологією має бути зв'язок. Без нього практика можлива, проте це буде радше індивідуальна діяльність людини, яка називає себе психологом, ніж сфера збагачення та перевір­ки істинності психологічного знання. Отже, потрібна методологія — система теоретичних принципів, яка б підносила рівень кожної та слугу­вала їх об'єднанню. Побудувати таку систему, зважаючи на існування напрямків психології, непросто, оскільки академічна психологія оперує даними досліджень, а практична — даними, що їх психолог отримує, до­помагаючи пацієнтові.

Однак психологічне знання не може бути суто «академічним» чи «прак­тичним». У будь-якому разі воно має характеризувати психіку і бути адекватним її природі. Для цього й потрібні методологічні принципи, котрі б задавали орієнтири і загально-, і конкретно-психологічного аналізу психічної реальності.