224 Розділ III. Психіка як осередок життя

48. Общение и речь: Развитие речи у детей в общении со взрослыми / Под ред. М. И. Ли синой. — М.: Педагогика, 1985. — 208 с.

49. Общение и формирование личности школьника. Опыт экспериментального психологи- ческого исследования / Под ред. А. А. Бодалева, Р. Л. Кричевского. — М.: Педагоги­ ка, 1987. — 152 с.

50. Парыгин Б. Д. Основы социально-психологической теории. — М.: Мысль, 1971. — С. 174—345.

51 Перлз Ф. Гештальт-подход и Свидетель Терапии: Пер. с англ. — М.: Либрис, 1996. — 240 с.

52. Петровская Л. А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989. — 216 с.

53. Пиз А. Язык телодвижений: Пер. с англ. — СПб.: Изд. дом Гутенберг, 1977. — 248 с.

54. Познание и общение / Отв. ред. Б. Ф. Ломов, А. В. Беляева, М. Коул. — М.: Наука, 1988.— 208с.

55. Поршнев Б.Ф. Социальная психология и история. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Наука, 1979. — С. 73—186.

56. Развитие общения дошкольников со сверстниками / Под ред. А. Г. Рузской. — М.: Педагогика, 1989. — 215 с.

57. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и прак тика: Пер. с англ. — 2-е изд. — М.: Прогресс, 1993. — 368 с.

58. Семиченк.0 В. А. Психология общения — К.: Магистр-S, 1997 — 152 с.

59. Симеоноеа Л. Человек рядом...: Пер. с болг. — М.: Политиздат, 1989. — 158 с

60 Синиця И. Е. Педагогический такт и мастерство учителя. — М.: Педагогика, 1983. — 247 с.

61. Скотт Д. Г. Конфликты и пути их преодоления: Пер. с англ. — К.: Внешторгиздат, 1991. — 190с

62. Современная зарубежная социальная психология: Тексты / Под ред. Г. М. Андрее­ вой, Н. Н. Богомоловой, Л. А. Петровской. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984 — С. 169—196.

63. Соловьева О. В. Обратная связь в межличностном общении. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — ПО с.

64. Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям. — 7-е изд. — К.: Рад. шк., 1981. — 382 с 65 Франкл В. Человек в поисках смысла: Пер. с англ, и нем. — М.: Прогресс, 1990. —

367 с.

66. Фромм Э. Искусство любви. Исследование природы любви: Пер. с англ. — Минск: Полифакт, 1990. — 80 с.

67. Хрестоматия по психологии / Сост. В. В. Мироненко; Под ред. А. В. Петровско­ го. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Просвещение, 1987. — С. 108—133, 357—363.

68. Хьюсман Р. X., Хэтфилд Д. Д. Фактор справедливости, или «и это после всего, что я для тебя сделал»: Пер. с англ. — М.: Знание, 1992. — 96 с.

69. Чернокозов И. И. Профессиональная этика учителя: Кн. для учителя. — 2-е изд , доп. — К.: Рад. шк., 1988. — 221 с.

70. Швалб Ю. М., Данчева О. В, Одиночество. Социально-психологические проблемы. — К.: Україна, 1991. — 270 с.

71. Щекин Г. В. Как читать людей по их внешнему облику. — К.: Україна, 1992. — 239с

72. Эльконин Б. Д. Избр. психол. тр. — М.: Педагогика, 1989. — С. 60—77, 146—155

73. Яценко Т. С. Психологічні основи групової психокорекції. — К.: Либідь, 1996. — 264 с.

74. Яценко Т. С. Социально-психологическое обучение в подготовке будущих учителей. — К.: Вища шк. Головное изд-во, 1987. — 109 с.

Гема 9. СПІЛЬНОСТІ: ДІЯЛЬНІСТЬ І СПІЛКУВАННЯ

Спільність — обмежена в розмірах група людей, об'єднаних стосун­ками, що склалися в процесі діяльності і спілкування. На відміну від соціальної спільності — групи, умовно виділеної за якоюсь ознакою (національною, класовою, професійною тощо), психологічна спільність має реальний вигляд: її члени пов'язані між собою спільною діяльністю і спілкуванням. Окрім того, між ними виникають стосунки, що породжують особливі — соціально-психологічні явища.

Відношення «спільність — індивід» містить в собі суперечність. З одно­го боку, спільність є необхідною ланкою зв'язку індивіда з суспільством. Тут він освоює соціальні норми, залучається до спільної діяльності, формується як індивід і реалізує себе як особистість. Отже, спільність, є умовою психічного розвитку й повноцінного життя індивіда. З іншого боку, вона обмежує активність індивіда, змушує його діяти у певний спосіб і у певному напрямку. Інакше кажучи, спільність обмежує свободу індиві­да, підпорядковує його життя груповим нормам. Більше того, вихід за межі таких норм часто розцінюється нею як проступок і карається.

Індивід усвідомлює цю суперечність і прагне розв'язати її, нерідко шля­хом конфлікту. Індивід з актуалізованою потребою бути особистістю шукає власну — референтну спільність або ж виборює місце у наявній, Що відкриває йому шлях до самореалізації. І все це при тому, що поза спільністю індивід почувається самотнім.

Коло соціально-психологічних явищ, притаманних спільності, досить широке. Відомо, наприклад, що у групі індивід посідає місце, від якого залежить і його самооцінка, і ставлення до нього інших її членів; що вже сама присутність людей впливає на характеристики його пізнавальної діяльності', що при обговоренні якоїсь проблеми з групою він виявляє тенденцію до ризикованих рішень, некритично приймає ідеї, виголошу­вані більшістю, переймається настроєм групи, схильний перекладати свою відповідальність на інших.

Хоча ці та подібні явища, начебто, очевидні, соціальна психологія, що їх досліджує, виділилася в окрему галузь психологічної науки лише у другій половині XX ст. Ні у Платона, ні в Арістотеля, ні у філософських трак­татах середньовіччя проблема спільності практично не згадується. Навіть слово «група» у французській, німецькій, англійській, іспанській мовах ви­никло не раніше другої половини XVII ст. У російській і українській мовах

8 5-249

226

Розділ III. Психіка як осередок життя

Тема

9. Спільності: діяльність і спілкування 227

воно з'явилось у XVIII ст. як запозичення з німецької. Зважаючи на те, щ₀ і в онто-, і в філогенезі людина спочатку усвідомлює інших, а потім себе (дитина, починаючи говорити, називає себе в третій особі однини; на пер­ших етапах історичного розвитку мовлення була лише множина, займен­ник «ви» з'явився значно пізніше, ніж «ми» і «вони», ця обставина не е випадковою. Напевно, людина спершу мала стати особистістю, щоб зро­зуміти, що середовище, в якому вона жила життям індивіда, функціонує, підпорядковуючись психологічним закономірностям, що психологія групи така сама реальність, як і психологія індивіда та особистості.

Передусім про це свідчать стосунки, які складаються в спільностях.