Тема 18. Темперамент 405

в обох групах перевіряли особливості утворення умовних рефлексів. З'ясу­валося, що майже в усіх собак, вихованих у неволі, був різко виявлений пасивно-оборонний рефлекс (у вигляді боягузливої поведінки), характер­ний для слабкої нервової системи, і лише одна з них виявляла власти­вості сильної нервової системи. У другій групі кількість і «сильних», і «слабких» собак була приблизно однаковою.

Проте ці дані, на думку 5. М. Теплова, свідчать не стільки про пере­важне значення середовища, скільки про те, що «типові картини поведін­ки собак не є прямими й однозначними показниками вищої нервової діяль­ності» [57, 37].

Іншими словами, нервова система і поведінка — це взаємопов'язані, хоча й різні характеристики собак. Ще менше підстав для перенесення цих даних на людину. Нервова система обслуговує тут уже не стосунки організму з середовищем, а процеси власне людської діяльності. І в ній, як зазначає /. В. Равич-Щербо, «чим вища ... роль специфічно людської, мовної довільної регуляції, тим меншу роль відіграють чинники генотипу, і навпаки, чим вона нижча, тим виразніше індивідуальні особливості цієї діяльності визначаються спадковістю» [47, 119]. Тобто, чим вищий рівень організації цієї діяльності, тим менше впливає генотип на його складники, Відтак, на властивості нервової системи, які функціонують на нижчих рівнях такої організації, цей вплив буде сильніший, а на властивості темпераменту, які стосуються вищих її рівнів, слабший¹.

Очевидно, як і будь-яке інше психічне явище, темперамент має природне підґрунтя, до того ж він, як формальна характеристика психіки, щільніше пов'язаний з останнім, ніж змістовні характеристики. Проте це власне психологічна, а не фізіологічна реальність. Тому не випадково тенденція до фізіологічного редукціонізму при поясненні природи темпераменту з позицій згаданих теорій була малопродуктивною.

Темперамент слід вивчати з позицій психологічної теорії, яка б опису­вала його як суто психічне явище з урахуванням зв'язків з процесами організму — передусім з властивостями нервової системи, її предме­том мають стати властивості темпераменту, взяті у їх відношенні до способу життя індивіда.

18.2. Властивості темпераменту. Проблема типу темпераменту

У будь-якій розвиненій мові є не один десяток слів, що описують влас­тивості темпераменту. В психології його характеризують такі поняття, як активність, реактивність, сенситивність, темп реакцій, пластич-

'Багаторічне дослідження, проведене в майже ізольованих від зовнішнього світу насе­лених пунктах Дагестану, також засвідчило зниження генетичного впливу з підвищенням рівня організації ознак, що вивчалися [І І]. Серед них такі властивості нервової систе­ми, як сила і лабільність, успадковуються в 60—65% випадків, тоді як властивості темпераменту (активність) — у 25%.

ність, екстраверсія, емоційна збудливість, тривожність. Досліджен­ня природного ґрунту кожної проливають світло на їх походження.

активність (від лат. activus — діяльний) — властивість, яка свідчить про динаміку енергетичної напруженості життя індивіда. Активна людина завжди чимось зайнята, кудись поспішає, рухається. В неї жваві рухи і мовлення, її пізнавальна діяльність досить стрімка, вона не вдовольняється тим, що є, і прагне вийти за наявні обмеження. Протилежною властивіс­тю є пасивність (від лат. passivus — недіяльний), носій якої характери­зується байдужістю, млявістю, бездіяльністю. Це стосується як зовнішньої, так і внутрішньої діяльності.

Дослідження свідчать, що рівень активності залежить від характерис­тик збудження цілого комплексу мозкових структур, до якого входять лобові частки кори та сітчастий утвір [34; 36; див.: 47; 60]. Встановлено також, що на активність впливає взаємодія різнорівневих структур організ­му: генетично зумовленого обміну речовин, особливостей будови тіла та властивостей нервової системи [51; 53]. Серед останніх безпосередній стосунок до активності має активованість (Голубєва, Рождественська [17]; Лейтес та ін., див.: [48]). Періодичні коливання активності зале­жать від циклічної дії гормональної системи, харчового раціону, віку (Нют-тен, див.: [61]).

Реактивність (від лат. ге — проти, actor — діючий) — властивість, яка характеризує інтенсивність реагування індивіда на зміни ситуації життя. Високореактивні люди відразу ж, під безпосереднім впливом обставин, здійснюють якісь, найчастіше мимовільні дії. Низькореактивні, навпаки, виявляють обачність, прагнуть осмислити можливі наслідки своєї поведінки. i'm притаманні вповільненість процесів діяльності, запізнення з прийняттям рішення. Якщо високореактивні люди є імпульсивними особами, то низькореактивні — розважливими й поміркованими.

Головним показником реактивності є час, що минає від якоїсь події до початку відповідної поведінки. Загалом активність і реактивність пе­ребувають між собою в обернено пропорційних зв'язках: чим активнішою за темпераментом є людина, тим вона менш реактивна [55]. Співвідно­шення реактивності й активності показує, що більше характеризує спосіб життя індивіда: довільні чи мимовільні дії. Як і активність, реактивність залежить від характеристик збудження різних мозкових структур [53].

Сенситивність (від лат. sensus — відчуття, почуття) — властивість темпераменту, що виявляється у ступені чутливості індивіда до певних подій. Високосенситивні люди сором'язливі, вразливі, схильні до зосеред­ження на минулому, переживання можливих неприємностей, усвідомлен­ня власних недоліків, в них підвищена вимогливість до себе, знижений рівень домагань. Натомість особам з низькою сенситивністю притаманні переважно протилежні властивості. Показником сенситивності є та най­менша сила зовнішнього впливу, яка спричинює відповідну реакцію інди­віда. Доведено, що, як жодна інша властивість, сенситивність несе на собі відбиток особливостей будови тіла людини [51].