Тема 12. Пам'ять 291

У разі повторення матеріал краще запам'ятовується тоді, коли розби­вається на частини, кожна з яких повторюється окремо (Смирнов [60], Флорес, див.: [69, 72]). Ефективність запам'ятовування залежить від здіб­ностей індивіда до швидкого, точного і міцного запам'ятовування, його віку, ставлення до матеріалу (наявності інтересу, прагнення запам'ятати), значущості задачі, яка потребує запам'ятовування, особливостей матеріалу (організації, обсягу, рівня складності). Але провідну роль відіграють мотиви діяльності індивіда, що спонукають до запам'ятовування. Експерименти, проведені з дошкільниками, показали, що запам'ятовування, зумовлене грою — провідною діяльністю цього віку, перевершує за продуктивністю всі інші мотиви [28].

Порівняльний аналіз мимовільного і довільного запам'ятовування засвідчив на користь останнього ([60], табл. 23).

Усе ж мимовільне запам'ятовування має непересічне значення з огляду на те, що значно більшу частину відомостей про світ індивід отримує, не докладаючи зусиль. На перший план воно виступає в діяльності немнемічного характеру, але такій, що потребує використання знань [22]. Це пояснює, чому у школярів мимовільне запам'ятовування в ході навчання менш ефек­тивне, ніж довільне, тоді як у студентів спостерігається зворотне співвідно­шення [60]. Максимальної продуктивності мимовільне запам'ятовування до­сягає під час розв'язування задач, що потребують пошуку невідомого, розу­міння прихованих зв'язків і відношень, а довільне — коли мислення відсту­пає на задній план, підпорядковуючись мнемічній спрямованості.

Механічне запам'ятовування — безпосереднє закріплення матеріалу без розуміння його змістових зв'язків і логіки побудови. Як і довільне, воно залежить від мнемічної спрямованості, але на відміну від нього не спирається на мнемічні дії. Батьки інколи помічають, що старша дитина, школяр, заучуючи вірш, запам'ятовує його гірше, ніж менша — дошкіль­ник. Менша, займаючись своєю справою і лише слухаючи, відтворює вірш, навіть не розуміючи значень окремих слів. Мнемічний образ у цьому разі постає як здатність нервової системи закріплювати сліди збуджень і є механічним відбитком з оригіналу.

292

Розділ IV. Пізнавальна функція психіки

Тема 12. Пам'ять 293

У житті дорослого цей вид запам'ятовування використовується рідко і має незначну ефективність. Так, для заучування 36 складів, не пов'язаних у слова, потрібно в середньому 55 повторень, а 36 слів запам'ятовуються вже після 6—7 повторень (Еббінгауз, див.: [69]). Механічне запам'ятову­вання значно поступається довільному повнотою, швидкістю і міцністю утримування матеріалу. Поширене воно в дошкільному віці, але й тут запам'ятовування незрозумілого матеріалу (слів невідомого значення, лічи­лок) нерідко визначається будовою звукової організації матеріалу. У молод­ших школярів прагнення до дослівного запам'ятовування також може свідчити про нерозуміння ними того, що означає «знати» -матеріал. Крім того, дитині буває простіше передати зміст прочитаного чи почутого дослів­но, ніж «своїми словами», яких йому часто бракує.

Смислове запам'ятовування ґрунтується на розумінні логічної будо­ви матеріалу, його зв'язків. Тому поряд з мнемічним цей вид за­пам'ятовування містить мислительні дії. Це високоефективний процес, що потребує значно меншого числа повторень, ніж довільне чи мимовільне запам'ятовування; його результати рідко забуваються і краще зберіга­ються. Від механічного до смислового запам'ятовування — такий шлях онтогенезу пам'яті [12; 37; 38]. Він починається з оволодіння мнемічни-ми діями (спочатку у зовнішній, а потім внутрішній формі), після чого «натуральна» лінія розвитку запам'ятовування поступається «культурній». Запам'ятовування стає опосередкованим, підкореним контролю з боку свідомості індивіда, процесом.

Збереження— процес пам'яті, що забезпечує утримування результа­тів запам'ятовування впродовж більш чи менш тривалого часу. Але це не «сховище досвіду», а внутрішня активність, яка позначається на змісті і формі матеріалу, що зберігається. Якщо під час запам'ятовування вона здійснюється за рахунок мнемічних дій, то при збереженні — неусві-домлюваних мнемічних операцій (аналізу, синтезу, класифікації, уза­гальнення). Збереження взагалі незначною мірою контролюється свідо­містю індивіда, але істотно залежить від його діяльності. Так, що часті­ше використовується матеріал, що більше значення він має для індивіда, то більше трансформується і довше зберігається [56]. Це позначається також на вибірковості запам'ятовування та збереження.

На ефективність збереження істотний вплив справляють час та обсяг матеріалу. Як встановлено, через певний проміжок часу після запам'ято­вування відсоток збереженого матеріалу є обернено пропорційним до його обсягу (Еббінгауз, див.: [69], Флорес, див.: [69; 72]). При цьому він зазнає впливу з боку процесів забування. Що краще матеріал зберігається, то легше відтворюється.

Відтворення — процес пам'яті, який полягає у відновленні матеріалу, що зберігається. Найчастіше це його реконструкція, яка тим значніша, чим більшим є обсяг і складнішим зміст матеріалу, чим слабшою була мнемічна спрямованість на точність запам'ятовування, чим менше він заучувався, чим тривалішим був період часу між запам'ятовуванням і відтворенням.

^немічні dы'y цьому разі мають вигляд репродуктивних (лат. ге — префікс, що означає зворотну дію і produco — створюю), тобто відтворювальних. Це узагальнення того, що в оригіналі дано в деталізованій формі; конкрети­зація того, що дано у більш загальному або стислому вигляді; заміна одного змісту іншим, подібним; зміщення або переміщення окремих частин оригіна­лу, об'єднання того, що дано окремо, і роз'єднання того, що в оригіналі пов'язане; доповнення, яке виходить за межі оригіналу. При цьому може мати місце і мимовільне спотворення оригіналу. Репродуктивні дії характери­зують відтворення як мнемічну діяльність, щільно пов'язану з мисленням.

Складовими відтворення є впізнавання, власне відтворення, пригадува-ня і згадування.

Впізнавання — відтворення в умовах повторного сприймання. Це своє­рідний пошук матеріалу, що зберігається в тривалій пам'яті, та звірян­ня його результатів з перцептивным образом [2]. Як і розпізнавання, впізнавання може мати сукцесивний або симультанний характер. У пер­шому разі воно містить висування і перевірку гіпотези про значення об'єкта сприймання, у другому — здійснюється без перешкод: перцеп-тивний образ начебто накладається на мнемічний. Проте в обох ви­падках упізнавання реалізується за рахунок мнемічних операцій. Кількість і характер цих операцій зумовлюють якість упізнавання: вона тим вища, чим складніші операції [15]. Найпростіші операції — це зовнішні дії з об'єктом, найскладніші — оперування категоріями образів об'єкта.

Упізнавання розрізняється за ступенем чіткості, повноти і довільності. Так, довільне впізнавання — це усвідомлюваний процес, що супровод­жується певними труднощами, це пошук у пам'яті матеріалу, який видався індивідові знайомим. Мимовільне впізнавання — найчастіше симультан­не явище, яке не потребує докладання зусиль.

Власне відтворення — мимовільне або довільне відновлення предме­та запам'ятовування. При мимовільному відтворенні немає мнемічної спрямованості: минулі враження спливають немов самі собою. Насправді це потік асоціацій, викликаних думками, образами, емоціями, діями. Довільне відтворення передбачає специфічну — репродуктивну мнеміч­ну спрямованість — активність, яка забезпечує цілеспрямований пошук потрібного матеріалу. Як правило, така спрямованість дає кращі резуль­тати, коли відтворення не дуже відстає у часі від запам'ятовування. В деяких випадках спостерігається ефект ремінісценції (лат. reminiscentia — пригадування) — повніше і точніше відтворення матеріалу порівняно з його станом після запам'ятовування (Рубінштейн [56], Флорес, див.: [69; 72]). Найчастіше це буває у дошкільному та молодшому шкільному віці, коли час збереження матеріалу — необхідна умова його відтворення. Ремінісценція виявляється, як правило, під час роботи з великим обсягом логічно побудованого матеріалу, який ще й викликає в індивіда певні емоції.

Пригадування — довільне відтворення, пов'язане з активним пошу­ком, відновленням і добуванням з тривалої пам'яті матеріалу, який по-

294 Розділ IV. Пізнавальна функція психіки