108 Розділі. Психологія як наука

Життєвий шлях завершує смерть — припинення людського буття й перехід до його заперечення — небуття. Можливо, що саме усвідомлення неминучості смерті породжує релігію І25]. Але ж у смерті можна вбачати завершення життя [52], яке в цьому разі матиме не лише свій законо­мірний початок, а й закономірний кінець. Усвідомлюючи це, людина може подолати страх смерті — болісне очікування припинення життя. Таке ставлення до смерті виявляє, як правило, людина, що відповідально ста­вилась до життя: творила саму себе, пізнавала сутність світу, втілювала себе в ньому. Вона бачить у смерті не лише факт припинення існування, а й межу, до зустрічі з якою слід готуватись, яка спонукає до підведення підсумків.

Підсумок складається з усього того, що відбувалося протягом життя: подій, вчинків, здобутків і втрат. Але це також і те, що продовжувати­меться після смерті. Стосовно особистості, то це результати її самореалі-зації й творчості — матеріальні й ідеальні внески, які вона робить в інших людей та в скарбницю суспільного досвіду. Завдяки цьому особис­тість живе й після смерті — у вироблених нею речах, втілених ідеях, людях, які зберігають її образ у своїй пам'яті.

Відношення «людина — світ» є завершальним у межах основної проб­леми психології. Воно надбудовується над відношеннями «мозок — пси­хіка», «буття — свідомість», ґрунтується на них, включає їх в себе. Отже, аспекти цієї проблеми (психофізіологічна проблема, психогностична проблема, проблема людини) поєднуються з позицій принципу взаємної доповнюваності.

Результати аналізу основної проблеми психології у вигляді характери­стик, що їх отримала психіка людини, наведено у табл. 7.

Основна проблема є наріжною для психології. І хоча вона не вичерпує психологічної проблематики, психолог стикається з нею, розв'язуючи будь-яке питання своєї професійної компетенції. Без урахування цієї обстави­ни, без знання історії проблеми, без усвідомлення її значущості важко сподіватися на успіх у дослідженні психічного.

Тема «Основна проблема психології» завершує розділ «Психологія як наука». Його побудовано із застосуванням методу конкретизації — пе­реходу від абстрактного до конкретного, від найзагальнішого знання до найповнішого його відтворення у формі теоретичного образу.

Абстракцією в цьому разі стала взята в історичному контексті категорія психіки. Аналіз цієї категорії змусив вийти за її межі і співвіднести з кате­горією вчинку. Це призвело до переосмислення предмета психології, зок­рема до включення в нього категорії життя. З цього погляду психіка розуміється як осередок життя — різнорівневих форм активності, за допомогою яких людина (і тварини) реалізує свої стосунки зі світом. Відпо­відно психологія розглядається як наука про призначення, будову, законо­мірності розвитку та функціонування психіки у житті людини і тварин.

У процесі дослідження методологічних принципів психології, для якої психіка є осередком життя, сформувався системно-діяльнісний аналіз психіки, який було конкретизовано в ході аналізу основної проблеми психології. Було доведено, що психіка виявляє свої характеристики за­лежно від рівня життя, в межах якого функціонує. Спочатку вона є інструментом пристосування людини до вимог світу, потім освоєння і, зрештою, завдяки вчинку — самореалізації та творчості.

Отже, вчинком починається і завершується аналіз психіки, проведений в межах вступного розділу підручника. Зміст категорії психіки, спершу абстрактний, наповнюється історичними й сучасними здобутками психо­логії. Відбувається перехід від загальних до конкретних знань про неї.

Проте конкретизація — також і перехід від конкретного до загального. Це означає, що емпіричний матеріал психології, аналізу якого присвя­чено наступні розділи підручника, збагачує історію і логіку пізнання пси­хічної реальності.