Тема 8. Спілкування 219

Приписуючи, люди можуть виходити з уявлення, що особи з масивним підборіддям — вольові, з великим лобом — розумні, вузькими губами — хитрі, огрядні — добродушні, низькі — владні. € також тенденція сприй­мати людей, що носять окуляри, розумними, старанними, які заслуговують на довіру; в літніх огрядних чоловіках вбачати надійних, упевнених у собі людей; у красивих — щирих, щасливих, урівноважених, енергійних, люб'яз­них, витончених, духовно багатих. Людину у військовій формі найчастіше оцінюють як дисципліновану, акуратну, наполегливу, у цивільному — як розкуту, вільну у виявленні почуттів.

Настановлення — попередньо сформована готовність сприймати іншо­го під певним кутом зору. Так, настановлення на сприймання «запеклого злочинця» істотно впливає на оцінку зовнішності людини, фотографія якої демонструється [7]. Подібне настановлення подекуди взагалі вводить в оману. Наприклад, коли досліджуваним довелося «дискутувати» з людиною, яка взагалі не чула їхніх реплік, то лише 25% запідозрили щось неладне [11]

Дією настановлення можна пояснити й ефект ореолу (фр. aureole — сяяння, від лат. aureolus — золотий), що полягає в сприйманні партнера крізь призму прикрашених відомостей про нього. З нею ж пов'язаний також ефект стереотипізації (від гр. атерєос — твердий, титюс — слід, відбиток) — привнесення в образ людини рис, якими звичайно наділяють представників певної професійної чи національної групи. Наприклад, ри­сами бухгалтера вважають надмірну економність, педантизм, учителя — повчальність, суворе дотримання норм моралі. Англійців вважають цере­монними, німців — ощадливими, американців — практичними, росіян — неорганізованими, українців — індивідуалістами.

Напевно, основою цих явищ є узагальнення якихось реальних особли­востей певної групи людей. Однак перенесення його на всіх без винятку представників тієї чи тієї групи створює перцептивні бар'єри: перешкод­жає розумінню людьми один одного. Тим часом ефективність багатьох видів професійної діяльності (особливо тих, що належать до системи «лю­дина — людина») залежить від того, наскільки адекватно люди сприйма­ють один одного. Підвищенню рівня такої ефективності сприяє соціаль­но-психологічний тренінг, а також розвиток умінь «читати» людину за її зовнішнім виглядом [6; 29; 42; 53; 71].

Атракція (від лат. aUractio — притягування) — привабливість одного партнера із спілкування для іншого. Формами атракції є: симпатія, друж­ба, кохання.

Симпатія — більш-менш стійке емоційно-позитивне ставлення люди­ни до тих, хто відповідає її «еталону привабливості». Сюди входить певне уявлення про зовнішність, манеру триматися, говорити тощо. На перших етапах спілкування переважають фізичні складники цього еталону (симпа­тичними здаються красивіші люди). Додаткові знання про людину вносять корективи: симпатія або зникає, або переходить у свою протилежність — антипатію. Посилюють симпатію такі властивості іншого, як привітність, доброзичливість, уважність, освіченість тощо. При цьому має місце праг-

нення до вибору «рівного собі». Тому людям симпатичні ті, які поділяють їхні погляди на світ. Важливу роль тут відіграє рефлексія: суб'єкти з низькою самооцінкою симпатизують тим, хто сприяє поліпшенню їхнього ставлення до самого себе.

Як показали дослідження, неабияке значення для виникнення симпатії мають умови знайомства. Відповідно до завдань експерименту одна й та сама дівчина зупиняла чоловіків на середині одного з двох мостів, і, назвав­шися соціологом, просила дати відповідь на деякі запитання (15]. Перший міст був стаціонарний, другий — висячий, і переходити його було дещо ризиковане. Завершуючи інтерв'ю, дівчина давала номер свого телефону, а щоб розрізняти досліджуваних, на кожному мосту вона називалася по-іншому. Виявилось, що досліджувані, які познайомилися з дівчиною у незвичній ситуації, телефонували значно частіше.

Дружба — вибіркове емоційно насичене ставлення однієї людини до іншої, що ґрунтується на взаємній симпатії. З другом діляться цінностя­ми, переживаннями, враженнями, йому допомагають, будучи впевненими в аналогічному ставленні до себе. Особливого значення дружба набуває в підлітковому віці. Переважна більшість дружить з особами своєї статі, віку, соціального становища, з подібними індивідуально-психологічними особливостями і поглядами. Проте при цьому нерідко перебільшується ступінь взаємності і розуміння іншого |27]. Кожен схильний вважати себе активнішим у виявленні емоційної підтримки і добровільної допомоги дру­гові. Дружба має складну динаміку: вона може привести до припинення стосунків і навіть до переходу у свою протилежність — ворожнечу.

Кохання — надзвичайно високий ступінь емоційно позитивного став­лення одного суб'єкта до іншого на духовному рівні спілкування. Інша людина стає центром його життєвих зв'язків, при цьому він сам прагне посісти в її житті аналогічне місце. Хоча біологічним ґрунтом кохання є потреба у продовженні роду, це психологічне явище, що втілює соціаль­не сформовану потребу в інтимному спілкуванні з особою протилежної статі. У своїй розгорненій формі це особлива спільна діяльність, моти­вом якої є «значущий інший» — людина, що відповідає найзаповітнішим сподіванням того, хто кохає. Кохаючи, людина прагне здійснити акт ду­ховного єднання з іншою людиною, втілити в ній своє Я, збагнути її як особистість. На особливостях такої діяльності позначається духовна культура суспільства, що, як правило, поетизує й оспівує кохання як ідеал міжлюдських стосунків. Суб'єкт переживає кохання як глибоко інди­відуалізоване почуття, гаму неповторних емоцій. Інтенсивніше вони про­тікають в осіб, які характеризуються позитивним ставленням до себе [66]. Однак кохання не може замінити всієї сукупності стосунків людини зі світом. Тому якщо це її провідна діяльність у певний проміжок часу, то закономірно, що згодом вона поступається іншій діяльності. Колишня гострота переживань втрачається, однак відновлюється, якщо щось загро­жує взаєминам. За відсутності діяльності, що об'єднує кохання, зусиль, Що докладаються з обох боків для його підтримання, наявності негатив-

них чинників воно може закінчитися припиненням стосунків і навіть пе­рейти у ненависть. Проте і в цьому випадку кохання збагачує суб'єкта, розкриває перед ним усю складність і унікальність життя.

Загалом психологічні аспекти спілкування характеризує табл. 20.