Тема 7. Діяльність і особистість 203

ня продукції [25]. Цілі є регуляторами трудових дій і безпосередньо сто­суються динаміки та продуктивності професійної діяльності [21]. Операцій­ний склад трудової діяльності має бути рухливий, оскільки без цього немож­ливе швидке й ефективне формування навичок і вмінь [17]. Характерно, що науково-технічний прогрес супроводжується передачею операційного складу дій технічним пристроям, а це звільняє людину від шаблонних елементів праці і підсилює її творче начало.

Власне творчою праця стає тоді, коли її результати мають соціальну цін­ність — відповідають певним суспільним ідеалам. Проте крім цього потрібні ще спеціальні здібності, специфічні для кожної професійної діяльності.

Прикладом може бути педагогічна діяльність, призначення якої по­лягає в передачі підростаючому поколінню суспільно-історичного досвіду, зафіксованого в різних значеннях. Суб'єктом цієї діяльності є вчитель, а мотивом, у її оптимальному варіанті, — учень, її метою є більш чи менш конкретні уявлення про знання, вміння, навички, необхідні учневі, можливості його психічного розвитку. Операційний зміст цієї діяльності багатогранний і передбачає можливості для її оптимізації [8; 48].

Творчим рівнем цієї діяльності є педагогічна майстерність, передумовою якої є педагогічні здібності та систематична копітка робота вчителя над собою. Це не лише поповнення знань, а й усвідомлення мотивів своєї діяльності, з'ясування для себе її смислу, чітке визначення та розрізнення близьких і віддалених цілей, постійне вдосконалення своїх умінь. Учитель-майстер передає учням не^лише свої знання та вміння, а й свій світогляд, свою власну філософію. Його педагогічна діяльність — це трансформація одних педагогічних дій у способи досягнення інших, більш високих цілей, це ставлення до дитини як до найвищої цінності, а також відпрацювання найефективніших способів розв'язування педагогічних задач.

Ще одна відмітна риса педагогічної майстерності — побудова вчителем своєрідної педагогічної філософії — системи оптимістичних і гуманних погля­дів на учня та можливості педагогічної діяльності, на своє призначення. Про її наявність свідчить діяльність видатних педагогів, а її гаслом може слугува­ти назва відомого твору В. О. Сухомлинського «Серце віддаю дітям» [51].

Гра, учіння, праця — головні, але не єдині види діяльності, в процесі яких виникає, функціонує, розвивається і виявляє свої особливості психіка. Етапом такого розвитку є особистість.

На цьому рівні життя індивід заявляє про себе як про суб'єкта влас­ної діяльності.

7.3. Особистість як суб'єкт діяльності

Із позицій системно-діяльнісного аналізу психіки, особистість — це категорія психології, що розкриває свої пояснювальні можливості в межах аналізу відношення «людина — світ» — аспекту основної проблеми психології (3.3), це особлива якість індивіда, що виникає на певному етапі його психічного розвитку (5.3), у тому числі ненормативного

(6.2.). У будь-якому разі особистість отримує своє визначення (через сис­тему категорій і понять психології) шляхом співвіднесення з катего­рією діяльності (табл. 19).

Так, коли йдеться про відношення «людина — світ», то діяльність ха­рактеризується як вчинок — акт з'ясування стосунків людини зі світом, коли про онтогенез психіки — як процес розв'язування суперечностей, що закономірно виникають протягом віку і спричиняють психічні ново­утворення, притаманні особистості. Наприклад, у разі ненормативного психічного розвитку таким новоутворенням є егоцентризм, що його несе в собі проступок як вчинок на ґрунті порушення норм моралі.

Усе це характеризує особистість як особливий вимір психології лю­дини, як особливий простір життя, на якому індивід заявляє про себе як про суб'єкт власної діяльності. Отже, суб'єктом не народжуються. Індивід стає суб'єктом своєї діяльності, а в ширшому плані — життя, протягом життєвого шляху, в процесі свого сходження до особистості.

Це принциповий момент, який відрізняє системно-діяльнісний підхід від суб'єктно-діяльнісного [3; 4; 11; 12; 52; 53]. Людина не стає суб'єк­том уже в утробі матері (Брушлінський), вона не може бути «автором» своєї психіки (Татенко) тому, що тоді суб'єкт доведеться визнати «го­мункулусом»¹ — джерелом діяльності. І якщо питання про природу

'За уявленнями середньовічних алхіміків, гомункулус (лат. homunculus — чоловічок) — маленька людинка, яка міститься у сперматозоїдах і, потрапляючи в материнський організм, лише збільшується у розмірах.

204

Розділ III. Психіка як осередок життя