Тема 7. Діяльність і особистість 201

ни це крок у напрямку до предметної гри. Предмети, якими вона маніпу­лює, відкривають свої нові властивості, які дитина пізнає разом з оволодін­ням відповідними операціями. Відтак, оточення відображається дедалі повніше: також з боку властивостей, яких не мають органи чуттів. З'яв­ляються характерні для цього віку психічні новоутворення, створюють­ся передумови переходу до рольової гри.

Рольова гра — діяльність, у процесі якої діти дошкільного віку беруть на себе ролі дорослих і в умовній формі відтворюють їхні дії та стосунки між ними. Ці ролі стають мотивами, що осмислюють ігрові дії та ігрове використання предметів. При цьому значення одного предмета пере­носиться на інший, який використовується відповідним чином: звичайна палиця заміняє і рушницю, і коня, і автомобіль.

Значення роблять гру двоплановою: з одного боку, дитина виконує реальні дії з конкретними предметами, а з другого — умовні, абстраговані від дійсності. Це змушує її виходити за межі безпосередньо даного й оперувати символами реальності. В такий спосіб відбувається становлен­ня внутрішніх дій, формування пізнавальних процесів, передусім уяви, зародків довільності, йде інтенсивне освоєння соціальних норм, діяльність стає дедалі більш опосередкованішою.

У молодшому шкільному віці рольова гра переростає в гру за пра­вилами. Тут дії учасників і їхні стосунки регламентуються сформульо­ваними і всіма прийнятими правилами. Це ігри хлопчиків «у війну», дівчаток — «у школу», «сім'ю» тощо. Правило тут є мотивом ігрової діяльності, який змушує гравця серйозно і відповідально ставитись до неї.

Як приклад наведемо сюжет оповідання Л. Пантелеева «Чесне слово», де йдеться про хлопчика, що брав участь у військовій грі старших дітей. Його поставили «вартовим», узявши слово, що він не піде з «поста». Хлопчик залишився «нести службу», а діти пішли, забувши про нього. Минуло чимало часу, почало сутеніти, було страшно, на нього чекали і хвилювалися батьки. Проте, вірний слову, він не міг самовільно залиши­ти «пост», і пішов додому лише після того, як «передав» свої «обов'язки» випадковому перехожому — військовому.

Це вже довільна дія — важливий крок у формуванні волі. Напрямок такого формування зрозумілий: від «зовнішнього» як інтерпсихічного до «внутрішнього» — інтрапсихічного. Гра за правилами стає діяльністю, у якій довільні дії проходять етап свого становлення.

Особливою формою гри є ділові ігри дорослих, що відтворюють зміст певної професійної діяльності. Вони отримали поширення в зв'язку з не­обхідністю підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, удосконалення управління виробництвом (див., наприклад (2)).

Учіння — діяльність, спрямована на освоєння суспільного досвіду. На відміну від гри, мотив якої полягає у ній самій, учіння ґрунтується на пізнавальних потребах, а його мотиви тією чи іншою мірою пов'язані з процесом практичного і теоретичного освоєння людством дійсності. Ре-

зультатом учіння є набуття суб'єктом певних знань, умінь, навичок, звичок¹.

Спеціально організоване учіння — це навчання, спрямоване на оволо­діння суспільно виробленими способами дій, узагальненими за формою теоретичних знань [20; 60]. Своєю появою вона зобов'язана знанням, зміст яких не вичерпується практичними діями. Для цього потрібна ха­рактерна активність, яка формується у молодшому шкільному віці в зв'яз­ку з необхідністю теоретичного пізнання дійсності. Відповідно до зако­номірностей інтеріоризації вона поступово перетворюється на специфічну внутрішню діяльність, яка складається з навчальних дій і спонукається конкретними мотивами².

Процес такого перетворення відбувається поетапно. На першому етапі дитина за допомогою вчителя освоює окремі навчальні дії і в неї з'яв­ляється нестійке прагнення оволодіти способами їх виконання Наступ­ний етап — об'єднання окремих дій у цілісну діяльність, яка вже спо­нукається мотивами, що виникають на ґрунті пізнавальних інтересів. Цілі тут не лише «приймаються», а й самостійно конкретизуються. Третій етап — ускладнення діяльності шляхом виділення дій з різними джерела­ми навчальної інформації (підручниками, довідниками, додатковою літе­ратурою). У своїх розвинених формах це вже багаторівнева активність з відповідною системою доцільних (виконавчих, орієнтувальних, контро­люючих) операцій.

Загалом навчальна діяльність — необхідний засіб психічного розвит­ку, без якого він збіднюється й перешкоджає індивідові вийти за межі буденного життя і піднятися до рівня теоретичного освоєння дійсності.

Праця полягає у виробництві суспільно корисних продуктів, представ­лених у матеріальній або ж ідеальній формі. Це та діяльність, в історичному розвитку якої вдосконалювалася психіка, відбувалося становлення свідо­мості. В процесі праці образ, що регулює її, отримує своє об'єктивне існу­вання у формі продукту і це збагачує життя суб'єкта, а отже, і його самого. Як і будь-яка інша діяльність, праця реально існує у вигляді зовнішніх і внутрішніх дій, спонукається певними мотивами, має конкретний смисл, спрямовується на досягнення якихось цілей, виконується за допомогою сукупності операцій.

Поширеними мотивами праці є: розмір заробітку, зміст роботи, мож­ливість підвищення кваліфікації, стосунки з колегами, суспільне значен-

^{3нання — це узагальнена форма відображення дійсності, що несе в собі зміст зна­чень; навичка є сукупністю операцій, які легко реалізуються в нових, але стереотипних умовах; вміння — операції, що виконуються на підставі знань та навичок. Як і навичка, вміння формується шляхом вправ, але це свідомо регульований процес, що відбувається і в змінених умовах. Звичка — навичка, виконання якої стало потребою.

'Найпотужнішу спонукальну силу мають «внутрішні мотиви», якими можуть виступати самі по собі знання: вони надають навчальним діям смисл засобу поповнення образу світу. •Зовнішні» мотиви у цьому разі (форми заохочення за результати навчання, оцінки вчителів тощо) не мають прямого стосунку до навчальних дій і тому не смислоутворюють їх

202 Розділ ill. Психіка як осередок життя