7.1. Діяльність як зв'язок суб'єкта з об'єктом

Діяльність — зв'язок двох полюсів життя: суб'єкта й об'єкта. Історія психології знає чимало теорій, які, протиставляючи ці полюси, розуміють психіку або як результат впливу об'єкта на суб'єкт, або як джерело існу­вання об'єкта. З позицій системно-діяльнісного підходу відношення «суб'єкт — об'єкт» опосередковується процесами діяльності, в межах яких функціонує психіка, і які змінюють не лише об'єкт, а й суб'єкт. У діяльності мають місце постійні переходи: суб'єкт — змінений об'єкт — збагачений суб'єкт [29, т. 2].

Діяльність завжди Грунтується на певних потребах — станах живої істоти, для задоволення яких потрібні відповідні об'єкти.

Потреби тварин обмежені біологічними об'єктами. Тому їхня поведін­ка має біологічно доцільний, пристосувальний характер. Проте вже вона

свідчить, що потреби, з одного боку, зумовлюють активність тварини, а з другого — залежать від неї, бо саме у ній вони задовольняються або ж не задовольняються.

Ця закономірність ще очевидніша на прикладі діяльності людини. Зви­чайно, вона має також свої біологічні (органічні) потреби (в їжі, без­пеці, продовженні роду тощо). Проте основою її діяльності є принципово інші — власне людські — індивідні потреби. Одні з них — матері­альні — відбивають потребу людини в предметах матеріальної культури (у речах, що забезпечують побут, житлі, одязі тощо); інші — духовні — в предметах духовної культури (в знаннях, продуктах наукової і худож­ньої творчості). До того ж є ще особливий клас потреб — потреби осо­бистості (в самореалізації, самоствердженні, творчості, бути осо­бистістю).

Це докорінно відрізняє діяльність людини від діяльності тварин. Однак і задовольняючи свої біологічні, вроджені потреби, людина поводить себе значно складніше, ніж тварина'. Досить згадати, за допомогою якої су­купності дій і операцій вона тамує голод.

Аналіз потреб людини свідчить, що задовольняючись, вони наповнюються конкретним змістом, збагачуються, їх число зростає [34]. Це відбувається, напевне, тому, що продукти людської діяльності не мають завершеного вигляду і можуть бути вдосконаленими. У свою чергу, поява видозмінених або нових продуктів не може не позначитися на потребах: вони також видозмінюють­ся, спонукаючи нові форми активності. В такий спосіб забезпечується пос­тійний розвиток і діяльності, і потреб, що лежать в її основі.

Кожна потреба має свій зміст (є потребою в чомусь), який визначається тією сукупністю предметів, що можуть її задовольнити, «наситити». Тому діяльність спонукається не потребою як станом суб'єкта, а потребою, яка «знайшла» свій предмет, тобто опредметненою потребою. Це дає підставу вважати предмет, що відповідає потребі (предмет потреби), мотивом кон­кретної діяльності [29]. Останній може бути даний суб'єктові у матеріаль­ній або ж ідеальній формі (такий, що сприймається, і такий, що лише уявляється).

Головне, що саме предмети довколишнього світу, а не стани суб'єкта (прагнення, бажання, наміри тощо) реально спонукають діяльність. Саме Це забезпечує реальний взаємозв'язок суб'єкта з об'єктом та взаємопере-ходи між ними, саме завдяки цьому людина є невід'ємною часткою світу. Вона може вважати себе відокремленою від світу, «окремим світом», міри­лом, а то й «центром Всесвіту», проте вона живе в світі і пов'язана з ним безліччю «ниток», що їх функцію і виконують мотиви як предмети потреби.

Поява мотиву означає перетворення об'єкта довколишнього світу, що існує незалежно від людини, на предмет її діяльності. Він спонукає

'Уродженими можуть бути й специфічно людські потреби, наприклад потреба в спілку­ванні та пізнавальна потреба. Вже немовля комплексом пожвавлення реагує на голос, Дотик, обличчя матері, зовнішність людей, які його доглядають.