144 Розділ II. Розвиток психіки

між діяльностями, що належать до різних ліній розвитку, — періоду; криза у відношеннях між ними є початком епохи дитинства — найза-гальнішого осередку періодизації.

Ця схема береться за основу аналізу психічного розвитку на рівні індивіда, мета якого — змістовно, з використанням емпіричного матеріа­лу психології розвитку, схарактеризувати початкові періоди життя люди­ни. При цьому психічні новоутворення співвідноситимуться з функція­ми психіки.

Вік немовляти характеризується домінуванням активності, орієнто­ваної на дорослого. Взаємодія з дорослим становить зміст соціальної си­туації психічного розвитку у цей час — своєрідного поєднання його зовнішніх і внутрішніх умов [21]. Дослідження засвідчують, що така взає­модія має вигляд, спілкування (комунікативної діяльності) — узгодження і об'єднання зусиль для налагодження стосунків і досягнення спільного результату [43; 44]. Уже 2—4-місячні немовлята після 2—3-х недовгих пестощів експериментатора, побачивши його вдруге, пожвавлюються і заклично вокалізують. Отже, дорослий є для них джерелом нових вра­жень, конче необхідних для психічного і фізичного розвитку дитини.

Ці процеси ґрунтуються на дозріванні, бо немовлята починають по­сміхатися через 48 тижнів з моменту зачаття незалежно від того, доно­шені вони чи ні [8]. Вони активніше реагують на голос, ніж на інші звуки такої самої сили. Немовля вже має чуттєвий образ свого оточення.

Завдяки дорослому у двомісячних немовлят складається комплекс пож­вавлення (співуче лопотання, рухова активність), на підставі якого фор­мується потреба в спілкуванні. Вже в цей час дитина надає перевагу дорослому перед іграшкою [49]. Спілкування набуває ситуативно-осо-бистісної (орієнтованої на дорослого) форми, яка триває від двох до шести місяців і ґрунтується на потребі в доброзичливій увазі дорослого: відсутність останньої викликає у немовляти пригнічений стан. Але немовля ще не відрізняє одного дорослого від іншого, а незадоволення з приводу незнайомого виявляє приблизно у вісім місяців [103]. Засобом спілкуван­ня стає лопотання — вокалізація голосних звуків, через яке проходять навіть глухі діти [8]. Після дев'ятого місяця немовля повторює звуки, які чує від дорослого, досягає помітних успіхів у слуханні і розумінні його мовлення. .Наприкінці першого року воно вимовляє перші слова.

У другому півріччі життя дитина переходить на нову фазу психічного розвитку, зміст якої складають зародки предметно-маніпуляційної діяль­ності: навички дотягування та хапання.'їх окремі компоненти є вже у 14—15-тижневого ембріона, але розгорнуте формування відбувається внас­лідок об'єднання зв'язків: «доторкання — схоплювання», «око — пред­мет», «око — рука» і під впливом контактів немовляти зі своїм оточенням [8; 59]. На кінець першого року дитина вже володіє широким спектром дій: 6—8-місячні немовлята можуть маніпулювати двома руками з двома предметами, а 9—12-місячні — з трьома. Ця діяльність прогресує, коли дитина починає ходити.

Тема 5. Онтогенез психіки 145

Новоутворенням цього віку є психіка [21]. Вона виникає у системах стосунків: «немовля — дорослий» і «немовля — предмет» і виявляється в елементарних процесах спілкування і предметної діяльності. При цьому немовлята по-різному виявляють свою активність: вже з моменту народжен­ня вони демонструють різну динаміку індивідуального стилю свого жит-я (від урівноваженої до стрімкої). В цей час зароджуються всі функції сихіки: пізнавальна (немовля будує чуттєвий образ світу), регу-ятивна (комплексом пожвавлення емоційно оцінює свої взаємини з ;орослим) та інструментальна (індивідуальним стилем заявляє про :ебе як про суб'єкта свого життя).

Наприкінці цього віку з'являються афективні реакції — спрямовані дорослого бурхливі емоції, які супроводжують прагнення до бажаного редмета. Це ознака кризи — суперечності між досягнутим дитиною рівнем :сихічного розвитку і стосунками з дорослим, що склалися на цей час. на зумовлює перехід до наступного періоду розвитку. Ранній вік характеризує ситуативно-ділова форма спілкування, що луговує провідну для цього віку предметно-маніпуляційну діяльність. ідтверджується закономірність, що діяльність, провідна на попередній тадії розвитку, стає другорядною на наступній [16]. Ситуативно-ділове спілкування виникає з потреби в співробітництві дорослим, яка породжує прагнення до наслідування — повторення його дій. Дитина переходить від простих маніпуляцій з предметами до використання їх як засобів виконання власних дій: намагається їсти лож­кою, пити з чашки. Далі йде наростання відтворення дій дорослого в ігровій формі (годує, вкладає спати, заколисує ляльку), перенесення дій із справжніх предметів на іграшкові. На другому році життя дитина вже ;аслідує дії, які їй спеціально не показують, але які вона бачить (Вовчик-їлакитна, див.: [18]).

Діючи з речами за допомогою дорослого, дитина водночас розпредмет-ює закодовану в них практику, привласнює значення, які вони несуть собі. Це відбувається шляхом оволодіння дитиною матеріальним носієм начень — операціями. При цьому рухи дитячої руки підпорядковуються ^;имогам предмета, який стає для неї знаряддям впливу на дійсність (Галь-'рін, див. [94). Фактично, з цього часу дитина починає освоювати над­ання культури. Це відбувається за допомогою мовлення, для розвитку кого настає сенситивний період — період підвищеної чутливості до .своєння мови. У трирічному віці словник більшості дітей налічує 1200— 1500 слів, серед них до 60% іменників, 25—27% дієслів, 10—12% прик­метників. Дитина починає говорити реченнями. Наприкінці другого року, 'Невидно, у зв'язку зі становленням предметних дій, швидко засвоюють-я відмінкові форми, що фіксують зв'язок між діями. Наприкінці третього 'оку мовлення поступово стає засобом елементарного планування влас­них дій. Проте дитина ще залишається у полоні ситуації, в якій перебу­ває: наприклад, ще не здатна знайти захований предмет, користуючись підказкою «холодно — гаряче» [15].

146

Розділ II. Розвиток психіки