Тема 5. Онтогенез психіки 141

Про фізіологічні механізми психофізіологічних систем, які виконують інструментальну функцію, дає підстави судити вікова динаміка однієї з провідних характеристик електроенцефалограми — альфа-ритму (рит­му з частотою 8—13 Гц), загальний малюнок якої у однієї й тієї самої людини від 15—16 до 60 років практично не змінюється (Василевський та ін., див.: [48]). Від 7 до 16 років альфа-ритм послідовно проходить три фази: стабільну (7—10 років), нестабільну (10—12) і знову стабільну (12—16 років) Наприкінці останньої він наближається до характеристик альфа-ритму дорослої людини (Ковальова, див.: [35]). Нестабільна фаза припадає на підлітковий вік. У цей період швидко росте тіло, відбувається інтенсивне становлення серцево-судинної і нервової систем, залоз внутріш­ньої секреції, статеве дозрівання. У дівчат такі зміни настають у середньому на два роки раніше, ніж у хлопців.

Це критичний період у дозріванні морфологічних систем організму, під час якого відбувається їх фактична перебудова [46; 76]. Тому не ви­падково, що саме на нього припадають порушення соматичного (Крилов, див.: [35]) і психічного [45] здоров'я.

Психологічно цей вік характеризується багатьма особливостями, які охоплюють усі рівні й аспекти психічного розвитку. Серед них ускладнен­ня спілкування з дорослими, емоційна нестабільність, неадекватна са­мооцінка, знижений рівень самоконтролю тощо (див. п. 5.2). Щодо рівня організму, то його яскраво характеризують типи акцентуації, які поля­гають у надмірній вираженості поведінкових реакцій підліткового віку (див. тему 6).

Таким чином, дослідження свідчать, що психічний розвиток на рівні організму відбувається в межах певної функції психіки і ґрунтується на механізмах дозрівання відповідних фізіологічних систем.

Останні об'єднуються в функціональні системи організму, онтогенез яких має вигляд системогенезу — закономірного дозрівання ембріональ­них (від гр. e#Яpw>v — зародок) процесів. Уже ембріон масою 520 г має «готову» систему смоктання: випиває суворо визначену кількість моло­ка — 8 кубиків (немовля — 100) [4]. Дозрівання нервової системи почи­нається ще із зиготи — заплідненої статевої клітини і триває до зрілості (Ата-Мурадова, див.: [84]). При цьому швидкість поділу таких клітин і збільшення маси нервової системи у кілька разів перевершує швидкість росту інших тканин ембріона. Якщо функціональні системи, що виникають на початку системогенезу, перебувають під повним генетичним контро­лем, то ті, що з'являються пізніше, складаються під впливом зворотної аферентації (Аджимолаєв, див.: [93]). Серед функціональних систем першою вгасає статева, останньою — та, що відповідає за забезпечення постійності внутрішнього середовища організму (гомеостаз).

Важливо, що онтогенез психофізіологічних систем загалом має ана­логічні тенденції [1—3; 70; 71]. їх оптимальний стан припадає на період між 18—20 роками. Відносно нього, наприклад, мислення 30-річної людини становить у середньому 96%, 40-річної — 87, 50-річної — 80, 60-річ-

ної— 75%. Потім настає стабілізація таких систем, а з 33—35 років починається їх поступове вгасання. Це стосується, насамперед, моторно­го (рухового) научіння, яке ефективне в дитинстві, проте малоефективне в середньому і неефективне в літньому віці. Константність сприйман­ня, словесно-логічне мислення з віком можуть не зазнати інволюції. Має місце також неоднаковий темп розвитку психофізіологічних систем у жінок і чоловіків: на початку онтогенезу в перших він вищий. Це ж стосується і дозрівання мозку.

Протягом розвитку психофізіологічні системи об'єднуються в міжсис-темні структури, що також розвиваються гетерохронно: кожна має свої, які не збігаються з іншими, періоди підвищення, стабілізації і зниження рівня функціонування. Відбувається це за рахунок процесів інтеграції і диференціації: перші інтенсивно відбуваються у віці 18—29, другі — у ЗО—35 років. Між іншим, це свідчить, що психічний розвиток не вичер­пується процесом диференціації [99; 100].

Процес дозрівання перебуває під генетичним контролем. На це вказує явище функціональної асиметрії. Наприклад, у дітей сприймання су­проводжується домінуванням правої півкулі, у дорослих — лівої', коман­да «увага» у віці 7—8 років активізує структури правої, а у 9—11 — уже лівої півкулі (Фарбер, Дубровинська, див.: [48]). Мінімальна асиметрія спостерігається в ранньому віці, в період від 3-х до 6-ти років вона поси­люється, в 7—8 послаблюється, а з 9-ти років знову зростає (Айрапе-тянц та ін., див.: [35]). У цьому віці навіть тяжке ушкодження лівої півкулі не призводить до розладів мовлення, тоді як дорослі його втрачають. Це радше свідчить про гнучкість молодого мозку, ніж про прижиттєве становлення функціональної асиметрії: вже в немовляти ліва півкуля активніше реагує на звук, ніж права. Зміщення асиметрії в бік відносного переважання лівої півкулі стає помітнішим наприкінці підліткового віку і зростає під впливом навчання у школі [10].

На природу дозрівання проливають світло також дослідження, проведені на монозиготних (від гр. Зvyoщtoз — з'єднаний в пару) близнюках — братах або сестрах з індентичною спадковістю (генотипом). Виявлено майже однаковий малюнок їх альфа-ритму, тоді як у дизиготних (не­ідентичних) близнюків він не збігається (Мешкова, див.: [74]). При цьому найбільша подібність спостерігається у групах дітей 13—15 і 16—18 років; У групах 7—9, 10—12 і 19—21 рік вона зменшується. Чіткіше це явище простежується на електроенцефалограмі правої півкулі, що, як і попе­редні дані, свідчить про генетичну зумовленість дозрівання. Ліва півкуля значно більше, ніж права, відбиває процеси прижиттєвого становлення психічних явищ. Про це ж свідчать і дані щодо зростання ролі негенетич-них чинників в онтогенезі мислення монозиготних близнюків (Тализіна та ін., див.: [83]). Щоправда, є й відомості про те, що внесок генотипу в інтелект з віком збільшується [ЗО].

Загалом же можна говорити про біологічну (як генетичну, так і негене-тичну) детермінацію процесів дозрівання. Прикладом тут може бути їх

142 Розділі!. Розвиток психіки