Тема 5. Онтогенез психіки

Світову психологію розвитку характеризує практично неосяжний ем­піричний матеріал: П. М. Бакстер у своєму «рефераті рефератів» (108] наводить 37 присвячених їй оглядів (лише англомовних і тільки починаю­чи з 1970 p.). Серед них, наприклад, реферат /. С. Хірш — майже 1000 досліджень, причому лише раннього дитинства. Виходить спеціалізова­на наукова періодика, є енциклопедії й багатотомні посібники, де описують­ся психологічні особливості певного віку. Про розвій відповідних українсь­ких і російських наукових праць свідчить бібліографія до цієї теми.

Теорій психічного розвитку також дуже багато — понад 20'. О. О. Мітькін з цього приводу іронізує: «Якщо вважати, що всі названі теорії претендують на пізнання істини, то на будь-яку з них припадає лише мала їх частка» [52, 4].

Проте такий стан психології розвитку є закономірним. Недарма ж істо­рія психології засвідчує, з одного боку, марність спроб побудувати якусь «одну» науку, а з іншого — співіснування її різних напрямків. Звичайно, на кожну з теорій припадає якась «частка істини», проте навіть у своїй сукупності вони не зможуть дати абсолютного і вичерпного знання про психічний розвиток. Вони завжди будуть відносними щодо методології того напрямку, в межах якого сформувалися. Та все ж це буде крок до «істини», заради якої людина й здійснює процес самопізнання.

З позицій системно-діяльнісного підходу завданням аналізу емпірич­ного матеріалу психології розвитку слугуватиме схема, наведена у табл. 11. Це продовження порівневого аналізу психіки, який у цьому разі застосовується до проблеми її онтогенезу.

У процесі розв'язання цієї проблеми здійснено чимало спроб описати логіку переходу від одного віку до іншого — створити періодизацію психіч­ного розвитку [12; 20; 21; 44; 59; 65; 77; 91; 102; 105]. Проте у зв'язку з відсутністю загальноприйнятих психологічних критеріїв розвитку серед них немає такої, яка б не дискутувалась і приймалася беззастережно².

'Серед них всесвітньо відомими стали теорії Ж. Піаже [59], Л. Колберга (див.: [12]), Б. Скіннера (див.: |56]), А. Бандури (див.: [56]), Л. С. Виготського [21], 3. Фрейда [91], Е Еріксона [Ю5Г

²Тому педагогічна практика користується періодизацією, що ґрунтується на соціальних критеріях, які відбивають зміни місця дитини в системі суспільних відносин. Вона орієн­тується на вік немовляти (до року), раннє дитинство (1—3 роки), дошкільне дитинство (4—-6 років), молодший шкільний вік (6—9 років), середній шкільний, або підлітковий (10—14 років), старший шкільний, або ранній юнацький вік (15—17 років) Після шкільно­го віку критерії ще мінливіші. Тому з певною мірою умовності вік можна поділити на мо­лодість, середній вік (зрілість), літній вік і старість.

Такий стан проблеми може бути наслідком ігнорування дослідниками рівня життя, на якому функціонує, розвиваючись, психіка. Це знецінює спроби створення періодизації, спільної для всіх рівнів, і є додатковою підставою доцільності застосування системно-діяльнісного аналізу психіч­ного розвитку.